БФ «Волонтерська мережа Схід»: від евакуації людей до виробництва буржуйок та передачі авто ЗСУ
З волонтерською діяльністю Юрій Мікіш познайомився ще у 2010 році. Тоді він, мешканець Слов’янська Донецької області, навчався та жив у Києві. І саме у столиці почав займатися благодійністю, організовуючи благодійні вечірки та концерти з артистами українського шоу-бізнесу. Кошти збирали на ремонт пологового будинку у Борисполі, для Охматдиту, для будинку ветеранів у Пущі-Водицi…
Коли почалась війна всі ці навички стали у пригоді. З 2014 року Юрій живе у постійному русі, допомагаючи військовим та цивільному населенню. Гроші не збирав – все робив власним коштом та за допомогою друзів.
Після початку повномасштабного вторгнення стало зрозуміло, що викликів вже набагато більше. Потрібна команда! Так з’явився Благодійний фонд «Волонтерська мережа Схід».
Евакуація людей та бізнесу
Після 24 лютого Фонд почав займатись евакуацією людей, бізнесу і навіть державних підприємств. Завдяки тому, що Юрій мав роботу, яка пов’язана, зокрема, з перевезенням великого вантажу, «під рукою» були фури, які тепер використовувались для вивезення техніки, обладнання, меблів, товарів… Всього, що хотіли врятувати люди, що виїжджали у більш безпечні регіони та які хотіли не тільки зберегти бізнес, а й продовжити свою діяльність. Наприклад, саме завдяки Фонду стала можливою релокація Центральної бібліотеки м. Слов’янськ.
Саме командою з кількох людей вони вивозили мирних мешканців з прифронтових регіонів і гарячих точок. Дітей, літніх людей, інвалідів. Спочатку їм давали прихисток у пансіонаті на Орловщині, де евакуйованих зустрічали, кормили та надавали всю необхідну допомогу. А вже за кілька днів людям знаходили місця для постійного перебування і знову привозили людей…
Допомога військовим
У перші ж дні після початку повномасштабної війни Юрій Мікіш віддав 4 машини українським захисникам зі свого підприємства. Згодом передав на фронт ще кілька автомобілів, які купив за кордоном за кошти, що збирали військові, друзі. Крім того, організовував перевезення вже куплених машин із заходу країни на передові позиції.
«Машини потрібні постійно. Це те, чого постійно не вистачає на фронті, адже й для того, щоб вивезти поранених, потрібні авто, а з огляду на повне бездоріжжя та обстріли, сьогодні машини вже просто як витратний матеріал. Дорогий, але надважливий», – каже волонтер.
З металу, який був на складі його підприємства, почали виготовляти буржуйки для потреб військових і цивільних на Донеччині, варити протитанкові їжаки.
Кілька тон арматури пішло хлопцям для бліндажів.
Тонкий метал перетворювали на пластини для бронежилетів, почали шити розгрузки…
Деокуповані території
Як тільки Збройні сили України почали звільняти Донеччину і Харківщину – волонтери направили сили й у цьому напрямку. Ізюм, Святогірськ, Лиман… Всі ці населені пункти сильно постраждали під час війни та окупації. Ситуація тут вкрай складна, адже «все випалене, зруйноване, розбите».
«А там живуть люди. Розумієте? Все зруйновано вщент, немає жодних благ, до яких всі звикли. У них просто немає чого їсти… Але ж вони там живуть. Ще й худоба, домашні тварини… В очі людей важко дивитись. Те, що вони пережили, неможливо пересказати. Ну, от тільки вийшов чоловік з будинку на двір, і все… повертатися нікуди. У ту саму мить туди прилетіло. То щастя, що вийшов, бо залишився живим й навіть без суттєвих поранень, але ж тиждень ночував просто неба, бо не було куди навіть приткнутися… І таких історії – хоч книгу пиши. Страшну книгу», – каже волонтер.
На момент деокупації першочерговою потребою у місцевих були їжа та вода. Юрій каже, що раніше ніколи не бачив перед собою настільки голодних людей. Вони просто бігли до волонтерів, коли ті роздавали хліб. Згодом найбільшою потребою стали дрова…
Їхати в щойно звільнені міста не радить нікому, поки цього не дозволять військові. Та й потім, якщо вже їхати, то у жодному разі не з’їжджати на узбіччя, адже там може чатувати небезпека.
«Багато людей так підірвались. Трохи в бік – і все. Росіяни просто начиняють вибухівкою все, що тільки можуть, зокрема й самі міста, перед тим, як тікати звідти», – каже Юрій.
І… повернення людей та бізнесу
Після звільнення Лиману та Святогірська на Донеччину почали повертатися люди, які раніше поїхали у більш безпечні регіони України та за кордон. Суттєво збільшилася кількість бажаючих повернутися додому й через запуск тепла та підключення газу, зокрема у рідному Слов’янську.
Тож тепер до Юрія почали звертатися з проханням допомогти повернутися та привезти назад меблі, обладнання, техніку…
Фонд «Волонтерська мережа Схід», звісно, допомагає. Проте сам волонтер радить добре подумати, перш ніж приймати таке рішення, особливо перед зимою. Ситуація на фронті залишається гострою. Той самий Бахмут, що вже перетворився на суцільну фортецю, яку окупанти щодня штурмують та обстрілюють з усієї наявної зброї, ближче, ніж здається, коли якийсь час живеш трохи далече, ніж Донеччина. Один обстріл – немає світла, тепла, води… А ці проблеми у прифронтових містах розв’язати буде ще складніше, ніж у будь-якому іншому регіоні країни.
«З’їздити можна, затримуватись – не варто», – каже волонтер.
Сьогодні робота Фонду «Волонтерська мережа Схід» продовжується. Для волонтерів це суцільний забіг та постійний, щоденний рух. На три склади, які знаходяться у Чернівцях, Дніпрі та Слов’янську продовжують надходити речі, продукти та інша гуманітарна й військова допомога. Все має бути передано тим, кому це потрібно у прифронтових і деокупованих містах.
До речі, завдяки волонтерам Фонду у притулку для тварин «Дай лапу» сьогодні є чим годувати собак. Так вже доля вирішила, що саме в день пожежі, коли вщент згоріло приміщення, де були продукти, холодильні й морозильні камери Юрій привіз туди 3 тони сухого корму від благодійників…
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
