У січні 2018 року український Уряд мав у планах запустити ринок земель сільськогосподарського призначення. Ця реформа викликала багато дискусій, в котрих прибічники та супротивники впровадження ринку вдавалися і до серйозних аргументів і до відвертих маніпуляцій. Врешті, обидві сторони стали користуватися однією схемою доказу своєї правоти, при цьому одна й та ж логіка призводить до протилежних висновків. Ще в червні точилися гарячі дебати за цією темою.
Між тим, за даними агенції Інтерфакс-Україна, Президент Петро Порошенко на початку липня під час зустрічі з головою МВФ Крістін Лагард попросив зняти питання про запуск ринку землі з порядку денного, і пані Лагард погодилася.
Отже, наразі пристрасті навколо ринку землі поки що вщухли.
Але все одно, як усі розуміють, буде треба вирішувати цю проблему. Рано чи пізно. Тому маємо час на щільну підготовку та уважне вивчення усіх аргументів як однієї сторони (за ринок), так і іншої (проти продажу землі).
Для початку слід звернути увагу на дані голови Асоціації фермерів та приватних землевласників України Івана Томича: нерезиденти України вже орендують понад 12 млн га або 36% площі ріллі (30 країн світу – в основному громадяни ЄС, США та Китаю), які взяті юридичними особами , а в тіньовому обігу вже перебуває близько 9 млн га земель (27% ріллі).
Асоціація фермерів та приватних землевласників Дніпропетровської області вважає, що перед запровадженням ринку землі, треба вирішити перш за все проблему встановлення реальних власників землі. Для цього, пропонують в Асоціації, необхідно «негайно провести інвентаризацію земель сільськогосподарського призначення з установленням їх власників, за якими схемами та якою ціною придбана, кількість орендарів (за яких умов укладені угоди про оренду, на який термін, умови перегляду норм орендної плати тощо)». Тобто, одержати чітку картину проблем у земельних відносинах. Крім того, в Асоціації вбачають ще кілька проблем, котрі ставлять під сумнів ефективність запровадження ринку землі:
1) у селян немає коштів, щоб брати участь у купівлі земель;
2) через відсутність механізму укладання угод дрібні, середні і навіть значна частина великих господарств продають свою продукцію трейдерам за цінами, які можуть бути в 1,5-10 разів нижчою від ринкових;
3) рейдерство (тільки у 2016 р. близько 7 тис. спроб рейдерських захоплень фермерських господарств), вбивства фермерів тощо;
4) іноземці за мінімальних кредитних ставок (до 2,5 %) легко орендують українську землю, тоді як українці за ставки 20-30% цього зробити не можуть.
5) загроза змови агрохолдингів, створення «сімейних» асоціацій фермерів.
Опитування поодиноких фермерів Дніпропетровщини дало майже ті ж самі результати, що і позиція Асоціації. Об’єднаний меседж опитування виглядає так:
«Ринок землі має бути. Але перед тим треба вирішити проблеми, і в першу чергу – проблему довіри до правосуддя».
Як підтвердження реальності цих побоювань, бачимо ситуацію в селі Бережинка Кіровоградської області. Розв’язання цієї кризи може служити маркером вчасності введення ринку землі – в залежності яким боком підуть події.
Між тим, соціологічна група «Рейтинг» в одному із опитувань в червні 2017 року кілька питань приділила проблемі введення ринку сільськогосподарської землі. То ж, за даними цього опитування, 74% респондентів проти впровадження ринку землі. Що цікаво, що такої позиції однаково дотримуються люди, що живуть в селах в містах, різного статку, різних політичних вподобань, різного віку та з різною освітою – за усіма параметрами проти впровадження нині ринку землі десь від 72 до 78 відсотків.
Маємо сподівання, що ця більшість українців все ж таки усвідомлює необхідність ринку землі, але, разом з тим, тверезо оцінює ризики та схиляється до відтермінування проведення цієї реформи.
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!