Чому згасає волонтерський «бум»
Війна прийшла в наш дім раптово, до неї не були готові ні мирні мешканці, ні держава в особі збройних сил. Тому невідомо, як би розвивалися події, якби проти агресора не виступила багатотисячна армія волонтерів.
Тоді, в 2014-му, ці янголи-охоронці збирали для армії все необхідне – від продуктів і нижньої білизни до квадрокоптерів і машин швидкої допомоги. Прості люди практично взяли на себе функції державної машини, яка виявилася занадто неповороткою на початку збройного конфлікту. Адже бійці на передовій не могли місяць, а то й два, чекати тендерів і поставок, їм саме в той момент були необхідні каски, бронежилети, прилади нічного бачення – від цього залежало їх життя і, без перебільшення, майбутнє нашої країни.
З кожним місяцем армія волонтерів ставала все більш численною. До добрих справ підключалися родичі бійців, жителі зони АТО, успішні бізнесмени, менеджери і навіть бабусі, що віддавали копійки зі своїх невеликих пенсій. Ставав більше і потік допомоги, яку волонтери буквально по мінних полях могли доставити туди, куди не доїжджали навіть міжнародні спостерігачі. Волонтерський рух став справжнім дивом, доказом згуртованості народу перед зовнішнім агресором.
Сьогодні, на четвертому році війни, ми бачимо істотний спад волонтерської активності. І цьому є кілька причин, серед яких найголовніші – це байдужість, зневіра, зубожіння та розчарування українців.
Волонтери свого часу заповнили певні прогалини в житті суспільства, коли не працювали державні інституції, і взяли на себе обов’язок робити щось, щоб жити. Зараз ситуація із забезпеченням військових дещо краща, ніж в 2014 році. Бронежилетів і касок волонтери вже не закуповують, але й досі є дуже багато потреб, які Міноборони не закриває (маскувальні сітки, буржуйки, мішки для укріплення позицій, теплий одяг, тощо). Ще гірше ситуація у військових шпиталях, куди привозять поранених бійців. Все це, як і раніше, лягає на плечі волонтерів. Однак рік від року працювати їм становиться все складніше.
Але ж народ, напевно, виснажився війною, або це вже не настільки гостро болить людям, що вони не так активно відгукуються на потреби армії. Напевно, усі звикли до втрат і до того, що в країні йде війна. А багато хто її просто не відчуває. Зі зведень Штабу АТО їм відомо, що на Донбасі гинуть чиїсь діти – добре, що не їх. Одним словом, загальна байдужість до того, шо відбувається. Ось і кажуть волонтери, що в 2014 році вони за один день могли зібрати 10 тисяч гривень і КАМАЗ з потрібними речами, а тепер треба не менш місяця – ходити, просити, знаходити правильні слова у Фейсбуці. З цієї причини багато волонтерів йдуть геть, бо виснажилися і морально, і фізично, і вже не мають змоги допомагати так як раніше.
Змінилася й економічна ситуація. Люди в країні здебільшого збідніли, ледь зводять кінці з кінцями. Гроші можуть приносити ті, хто їх має. Якщо бракує навіть на комунальні послуги, – відповідно, і несуть менше. Люди, які раніше постійно допомагали, кажуть, тепер опинилися на порозі бідності й скоро самі сидітимуть із простягнутою рукою. Загальне зубожіння привело до того, що порівняно з 2014-2015 роками грошова підтримка фронту чи військового госпіталю впала десь на 80%. Люди стали рідше приносити якісь речі, чай, цукор, а раніше з цим проблем не виникало. Лише іноді трапляються благодійники, які мають кошти, і можуть чимось допомогти.
Також має місце зневіра до уряду і до державних інституцій в цілому. Люди платять податки на армію із зарплати, операцій продажу-купівлі, але армія досі не є достатньо забезпеченою. За три роки держава мала би ідеально її укомплектувати, щоби не виникало жодних питань щодо харчування та обмундирування військових. Але, на жаль, цього не відбулося. Коли наші народні депутати та урядовці позаповнювали електронні декларації, всі ми побачили, які у них статки. Цілком ймовірно, що передбачені із держбюджету кошти попросту не доходять до фронту.
Багато проблем у волонтерському русі виникає через зневіру. Мі маємо масу кримінальних справ щодо бійців АТО і жодного засудженого сепаратиста або корупціонера. Патріотичний дух через це дещо гасне. Більше того, вже навіть на війну не хочуть йти, бо бачать, що вона нескінченна і все більше перетворюється на бізнес.
Незважаючи на все це, волонтери не опускають рук і усіма силами намагаються знайти якісь джерела надходжень, щоби не залишати наших героїв без допомоги. Крім того, є чимало інших способів підтримати фронтовиків. Зокрема, можна плести маскувальні сітки, просто принести якісь речі з дому, які можуть пригодитися хлопцям. Діти можуть намалювати малюночки, які дуже зігрівають наших бійців і додають сили.
Світлана Денисенко
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
