За останніми даними котрі озвучив голова Служби безпеки України Василь Грицак, у полоні самопроголошених «ЛДНР» перебувають 134 українця. Самі члени незаконних збройних формувань підтверджують перебування у полоні 71 заручника, із них 56 містяться в Макіївській колонії в Донецькій області, а на Луганщині утримують 14 осіб.
Трохи статистики: у 2014 році з полону бойовиків незаконних збройних формувань були звільнені 2300 українських громадян, в 2015 – понад 700, у 2016 – 16.
Останніми кого звільнили у грудні 2016 року були Анжеліка Преснякова і Ольга Сворак – перша працювала суддею у Новоазовському районному суді, а друга нібито-то була журналісткою, що закохалася у члена незаконного збройного формування самопроголошеної «ЛНР» та була ним покинута і заарештована за нібито-то шпигунство. У той же час на знак добрих намірів Україна напередодні передала представникам самопроголошених республік 15 військовополонених.
У той же час у 2017 році досі не відбулося жодного обміну.
Питання обміну полонених кожного разу ставиться на обговорення під час зустрічей контактної групи у Мінську, але далі гучних заяв та вимог звільнити заручників від першого віце-спікеру Верховної Ради Ірини Геращенко, що іноді більш схожі на ультиматуми, справа не йде.
Не допомогла і передача письма родичів українських полонених президентові США Дональду Трампу президентом України Петром Порошенко під час особистої зустрічі 20 червня із проханням допомогти у обміні.
Власне, така акція більш схожа на звичайний піар, адже як саме президент США Дональд Трамп зможе вплинути на ватажків самопроголошених «» – незрозуміло. Варіант натиснути на РФ аби та у свою чергу тиснула на «народні республіки» також є сумнівними, адже таким чином стане зрозумілою контрольованість Росією «ЛДНР» що вона постійно заперечує.
До того ж, самі ватажки псевдореспублік категорично відмовляються здійснювати обмін деяких заручників з числа мирних громадян, таких як донецький вчений Ігор Козловський чи український журналіст і блогер Станіслав Асєєв, який працював під псевдонімом Стас Васін.
Втім такий провал із обміном військовополоненими може мати й іншу оборотну сторону, пов’язану із спробами українських політиків заробити на питанні полонених зовнішньо- та внутрішньополітичний капітал.
«Із спільної групи що на протязі 2014-2016 років займалася звільненням полонених і заручників звільняють: від СБУ 2 генералів – Василя Вовка і Віталія Яловенко, від РНБО – 2 полковників, від МО України – зама міністру оборони і 3 полковників, від МВС – 1 полковника. Людей котрі за роки праці отримали безцінний досвід та витягли сотні полонених змінюють політики та листи президенту США. Не думаю що це рівноцінний обмін. Не дивно, що полоненні залишаються у полоні, проте з’являється чудовий привід зробити чергову гучну заяву. Без великого розголосу раніше звільнювали сотні полонених і це не заважало праці, зараз же цей процес взяли у руки політики, але далі таких звичних для української політики порожніх балачок справа не йде. Можливо це ще й відголосок загальної кризи Мінських домовленостей, але факт є факт», – заявив один із співробітників Міноборони України що безпосередньо займався обмінами полонених у 2014-2015 роках.
Звичайно ж, це може бути суб’єктивною думкою однієї людини, проте вона деяким чином підтверджується тим, що представники самопроголошених «ЛДНР» не вимагають в обмін на звільнення полонених та заручників якихось вимог щодо визнання «народних республік», відновлення торгових відносин та інших преференцій.
Враховуючи це зовсім не виключено, що справа таки дійсно у небажанні чи непрофесіоналізмі переговірників з української сторони.
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!