Дуже багато родин із дітьми знайшли притулок поза межами України, втікаючи від обстрілів та жахіть війни.
Наразі за кордоном перебувають 641 тисяча українських дітей шкільного віку. Серед них багато підлітків, які не тільки пристосувались до нових умов життя, а й повністю освоїлися.
Більш того, влаштувалися на роботу і планують продовжувати навчання.
Дитяча психологиня «Клініки дружньої до молоді» міста Слов’янськ Ірина Смелкова разом з родиною виїхала з рідного міста, але продовжує спілкуватися зі своїми майже дорослими клієнтами. За допомогою телефону та месенджерів вони підтримують зв’язок навіть на великій відстані.
За її словами, наразі більше звертаються саме ті підлітки, які приходили до неї ще до початку повномасштабної війни. Сьогодні більшість з них евакуювалися до країн Європи. Так, вони планують повернутися до України. Але сьогодні… відкривають для себе нові бачення й нове життя.
На запитання щодо можливих змін у запитах через війну, вимушений переїзд, адаптацію до нових умов життя психологиня відповіла, що звертаються здебільшого з тими самими питаннями, які й були раніше. Зокрема щодо самооцінки, впевненості в собі, покращення комунікаційних навичок.
Проте саме вони, на відміну від дорослих, дуже добре адаптувалися до життя в Європі.
«Знаєте, діти дуже швидко адаптувалися до європейських умов життя, скоріше ніж дорослі. Вони якось відчули себе у своїй стихії, наче саме тут і були завжди. Це відображається навіть у зовнішньому вигляді, в зачісках. Вони десь у середині вже були схожі з європейською молоддю, відчували це і зараз просто злились з новим середовищем», – каже Ірина.
Мова не є перешкодою, адже якісь розуміння вже є (англійську вивчали в школі, польська схожа з українською). До того ж, дитячий мозок краще сприймає нову інформацію і мову. Вони знаходять вихід і швидко вчаться.
Вона також розповіла, що українські підлітки завели нові знайомства, знайшли нових друзів, зокрема й за власними інтересами.
«Ну от хлопець у Слов’янську грав на гітарі. Зараз він продовжує це робити вже там. Знайшов колектив, де його прийняли і продовжує улюблену справу. Дехто почав заробляти гроші власними силами – миє машини. Вони знайшли собі заняття і самих себе… «європейських», – говорить психологиня.
Буває й навпаки, але це вже наслідок травмування…
Водночас, за її словами, як біженці у Європі, так і на території України, можуть відчувати тривожність. Особливо, якщо дитина – інтроверт і має травматичний досвід (чув багато звуків сирени, вибухів тощо). У такому разі мамам, адже саме вони перебувають разом з дітьми в евакуації, потрібно набратися терпіння.
«Перш за все, мама є прикладом для дитини. Навіть якщо це підліток. Батьки були дітьми, а діти батьками – ні. Тож насамперед – це терпіння і розуміння, що важко зараз усім», – каже Ірина.
Для підтримки психоемоційного стану вона рекомендує пошукати якийсь український осередок у тому місті, де зараз перебуває родина. Саме там можна знайти однолітків та зав’язати знайомства.
Також, безумовно, можна знайти психолога, який надасть потрібну підтримку віч-на-віч. Та й сама Ірина відкрита до нових клієнтів. Вона працює на волонтерській основі, тож зустрічі в Вайбері або спілкування раз на тиждень телефоном цілком можливі.
Тож, якщо є бажання та потреба, до дитячої психологині Ірини Смелкової можна звернутися за телефоном: 050 767 44 03.
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
Прегелянути коментарі (1)
Пані Ірину знаю давно. Рекомендую її, як досвідченого фахівця. Багато різноманітних проблем вона допомогла розв'язати підліткам та їх батькам. В наш час кожному необхідна психологічна підтримка. Пощастить тому хто буде спілкуватися с пані Іриною. Доречі в 2014 році вона вже надавала допомогу мешканцям окупованого, а потім визволенного Слов'янська.