Із спортзалів та садочків у модульне містечко (відео)

Фізичні особи-підприємці, які втратили дохід або бізнес через повномасштабне рф, можуть подавайте заяву до міжнародного Реєстру збитків. Там додали нову категорію А3.5 “Втрата приватного підприємництва”.

Про це повідомили на порталі “Дія”, пише Антикризовий медіа-центр.

До цієї категорії можуть подати заяву підприємці, чий бізнес отримав збитки через одну з таких причин:

• зупинка роботи через небезпеку: перебували на тимчасово окупованій території або в зоні активних бойових дій;
• руйнування майна: житло, приміщення, де працювали, або необхідне обладнання були пошкоджені чи знищені;
• вимушений переїзд в інший регіон України або за кордон;
• примусова депортація;
• захист країни: мобілізовані або добровільно вступили до лав Сил оборони;
• економічні фактори: попит на товари чи послуги зник або критично знизився через війну.

Що потрібно для заяви:

• докази зупинки діяльності: документи, що підтверджують події, через які не змогли вести бізнес (наприклад, факти руйнувань чи окупації);
• підтвердження спеціального статусу (за наявності): якщо військовий, медик або працівник критичної інфраструктури — слід додати скан посвідчення, наказу, трудового договору тощо;
• інформація про доходи: докази того, що бізнес приносив прибуток до зазначених подій;
• підтвердження збитків: документи, що обґрунтовують суму втраченого доходу;
• інші матеріали (за бажанням): будь-які додаткові документи, які підприємець вважає важливими для розгляду заяви.

На порталі “Дія” просять звернути увагу, що категорія А3.5 “Втрата приватного підприємництва” стосується ФОПів, які після 24 лютого 2022 року втратили дохід або ж припинили діяльність через агресію рф. Категорія охоплює втрату доходів від бізнесу, зокрема очікуваний, але не отриманий прибуток.

Представники міжнародної комісії з питань зниклих безвісти оголосили про початок прийому заявок на відбір ДНК-зразків.

Про це повідомили у пресслужбі Національного інформаційного бюро з питань військовополонених, примусово депортованих та зниклих осіб, пише Антикризовий медіа-центр.

Родичі зниклих безвісти українців, які нині живуть у Німеччині зможуть здати ДНК-зразки. Кампанію реалізують спільно з Головним слідчим управлінням Нацполіції України та Уповноваженим з питань зниклих безвісти.

Заявки приймають до 23 січня 2026 року. Для цього потрібно заповнити форму за посиланням.

Коли звичне життя руйнує війна, а рідний дім залишається лише у спогадах, люди шукають опору в речах, які раніше здавалися лише приємним дозвіллям. Для багатьох переселенок творчість перетворилася на терапію, що допомагає впоратися зі стресом, знайти нові сенси та навіть підтримати захисників на фронті. Кожна вирощена або зібрана рослина, стібок голкою, петелька чи нанизана бісеринка стають цеглинками у відновленні внутрішнього світу.

Журналістка “Антикризового медіа-центру” поспілкувалася з кількома переселенками з Донеччини, які розповіли про свої улюблені заняття та про те, як це допомагає їм долати складнощі.

Стібок за стібком додому: історія Євгенії Таранець

Для переселенки з Донеччини Євгенії Таранець вишивка почалася з тиші. У 2009 році, перебуваючи в декреті з донькою, вона вперше взяла до рук голку та нитки. Тоді це було просте бажання сповільнитися. З роками вишивка стала її особистою медитацією – способом заспокоїти думки й триматися за щось стабільне.

У 2014 році в життя Євгенії увірвалася війна та змусила залишити рідну Макіївку, переїхати в Америку й почати все з нуля. Серед втрат і невизначеності вишивка залишалася тим, що тримало – жестом любові до дому, якого більше не було. Після двох років життя у США родина зрозуміла: серце тягне назад. Вони повернулися в Україну й обрали Слов’янськ. Купили квартиру, яку Євгенія наповнила своїми вишитими роботами – теплом, спокоєм і вірою.

Повномасштабна війна у 2022 році знову змусила родину шукати безпеку, цього разу в Чернівцях. Нині картини Євгенії чекають на повернення власників в затишній квартирі Слов’янська. Сама ж майстриня продовжує вишивати щовечора, вкладаючи у кожен виріб особливий зміст.

“Я вишивала будиночок баби Яги з котом, коли мріяла про власне житло. Так воно і сталося – ми купили у Слов’янську квартиру, а кіт завівся сам, на диво, схожий на вишитого. Зараз трохи інші сенси. Але взагалі можу сказати, що це щось більше, ніж хобі, зважаючи на все, що відбувається в країні: новини про смерті, руйнування тощо – це дуже рятує психіку. Коли отак робиш стібок за стібком, рахуєш клітинки, то забуваєш хоч на деякий час про війну, про все. Ніби медитація. Тож щовечора виділяю кілька годин на вишивання”, – розповідає Євгенія.

Свою роботу “Дорога додому” Євгенія вирішила обміняти на допомогу армії. Під час благодійної імпрези в Чернівцях цю картину виставили на аукціон. Історія жінки настільки розчулила присутніх, що за роботу вдалося зібрати 18 тисяч гривень. Ці гроші спрямували на придбання дрона для Збройних сил України. Тепер вишитий дім Євгенії прикрашає Центр психічного здоров’я, надихаючи інших на відновлення душі.

Інша робота під назвою “Перемога” зібрала на благодійному марафоні Чернівецького обласного центру служби крові 12 тисяч гривень за пів години. А благодійники з інших регіонів України, дізнавшись з оголошення про потребу, передали ще тисячу необхідних контейнерів для крові.

Сяйво бісеру замість вибухів: історія Олени Косевич

Олена, яка через війну залишила рідну Ярову, знайшла порятунок у бісері. Родина наважилася на евакуацію до Запоріжжя у вересні 2024 року, коли залишатися вдома стало нестерпно через постійні обстріли. Літня жінка, яка має інвалідність та деякі проблеми з пересуванням, виїхала разом із чоловіком лише за три дні до того, як окупанти завдали трагічного удару по її селищу. Того дня, 9 вересня, війська рф атакували авіабомбою Ярову під час видачі пенсії. Окупанти вбили 21 жителя та понад 20 людей поранили.

Серед постійних вибухів і страху Олені допомагало рукоділля – вона присвятила бісероплетінню понад двадцять років. До війни жінка була активною учасницею слов’янського товариства “Натхнення”. Її роботи бачили на виставках у Донецьку, Краматорську та Покровську, а під час Євро-2012 майстриня представляла свої вироби на загальноукраїнському рівні.

Саме рукоділля зараз допомагає долати стрес і виживати фінансово. Олена зізнається, що під час плетіння повністю забуває про навколишній світ. Вона може сидіти над роботою до самого ранку.

“Сідаєш плести – і забуваєшся про все. Буває, і до шостої ранку сиджу, не можу відірватися. Воно як бахкає, а ти плетеш – і нічого не чуєш. Якби не бісер, я б не знала, куди подітися, що робити та як себе рятувати”, – розповіла жінка.

Під час вимкнень світла майстриня продовжує працювати під лампою, яку подарував військовий у Яровій, коли вона пекла їм пиріжки та готувала смаколики. Каже, вивезти з хати змогла небагато, але лампу захопила. У своїй роботі майстриня використовує лише чеський бісер та вчить цьому ремеслу своїх онуків.

Свої вироби жінка часто дарує або передає племінниці для продажу на площі Митців у Запоріжжі. Це допомагає родині фінансово, адже через переїзд та переоформлення документів Олена вже кілька місяців чекає на нарахування пенсії.

“Я точно можу сказати, що улюблена справа рятує. Коли я плету, то забуваю про все лихе. Якщо людина бачить мої роботи й усміхається – моя душа розцвітає”, – ділиться вона.

Власний світ у кожній петельці: історія Марини

Переселенка Марина має свій шлях подолання труднощів через творчість. Вона поїхала з Донеччини ще у 2014-му, коли була студенткою у Краматорську, і відтоді обжилася в Запоріжжі. Вісім років тому дівчина вперше спробувала в’язати іграшки гачком – і її захопило так, що тепер це не лише улюблена справа, а й повноцінна робота. Оскільки зараз Марина постійно вдома з дітьми, школою онлайн, вийти на звичайний графік не виходить, тож в’язання на замовлення стало ідеальним варіантом.

У її руках звичайні нитки перетворюються на все що завгодно: від зайчиків до букетів із метеликами. Марина обожнює виклики й часто працює взагалі без схем, просто за фотографією.

“Мені по картинці простіше, бо я її зробила сама, а не за напрацьованою схемою. Хоч і обурююся іноді, що це важко й довго, але так цікавіше”, – зізнається майстриня.

Коли Марина бере до рук гачок, реальний світ із його проблемами ніби відступає на другий план.

“Я у своєму світі, у мене там усе своє. Це спосіб абсолютно відключитися від домашніх турбот чи тривожних новин”, – додала вона.

Своїх покупців Марина знаходить через Instagram, Facebook та TikTok. Зізнається, чого тільки в неї не замовляли: від великих 40-сантиметрових янголів до каменю для керлінгу. Зараз найбільшим попитом користується патріотична тематика.

“Замовляють багато: і сердечка, і голубів, і псів Патронів. От нещодавно ведмедя в ЗСУ в’язала, а до Ізраїлю поїхали 25 плюшевих зайців у військовій формі”, – каже Марина.

Для неї кожна створена іграшка – це не лише внесок у сімейний бюджет, а й можливість поділитися теплом і впевненістю, що краса та творчість сильніші за будь-які життєві негаразди.

Сила коріння та ірландські троянди: історія Анни Мартиненко

Для Анни, яка десять років прожила у Святогірську, рослини завжди були чимось більшим за декор. Її бабуся, травниця у Хрестищах, знання про цілющу силу природи передала у спадок жінці. Коли повномасштабна війна змусила Анну евакуювати літніх батьків до Ірландії, саме цей зв’язок із землею став її головним рятунком від розпачу.

Шлях до безпеки був непростим: пором, довгі години очікування на розподіл та, зрештою, життя у старовинному ірландському замку. Саме там Анна знайшла першу опору – покинутий город, створений за два роки до її проживання в замку.

“Цей замок тоді тільки відкрили для біженців з України, тож ми з батьками були першими. Кілька днів не могла прийти до тями, бо все, що планувала перед виїздом, не здійснилося й ми потрапили не туди, куди нас запрошували. Але уявіть моє здивування, коли я вийшла у двір та побачила ті самі трави, які збирала на Донеччині. Це була грядка, яку висадили за два роки до нашого приїзду. Там було все, що мені потрібно: звіробій, материнка, деревій, ромашка, м’ята, меліса, чебрець і розмарин… Управителька замку теж захоплювалася виготовленням бальзамів, тож там була професійна кімната-сушарка для трав на 30 рядів з опаленням та вентиляцією. Вона стала моєю майстернею”, – згадує Анна.

Робота на землі та трави допомогли вгамувати біль від розлуки з домом, де у порожній квартирі залишилася ціла кімната, заставлена банками із сушеними травами Донеччини.

“Якби не рослини, у тому замку я б просто збожеволіла. Я щодня виходила копати землю, хоча раніше ніколи цього не любила. Це допомагало на фізичному рівні – ставало легше дихати. Проте згодом нам запропонували переїхати за програмою для біженців, і на новому місці такого не було. В Ірландії взагалі рослини водянисті, вони не мають такого міцного аромату, як наш чебрець чи липа, тому я замовляю трави з України. Друзі надсилають мені збори з-під Слов’янська та Полтави, бо в них – наша сила”, – ділиться Анна.

Зараз жінка живє у невеликому містечку, де власноруч перетворила занедбане подвір’я на оазу. Вона висадила 100 гладіолусів, плекає розкішні троянди та вирощує городину. Її хобі переросло у справжню філософію “життя тут і зараз”. Анна створює натуральну косметику за власними рецептами: варить мило на мацератах і робить сироватки, які допомагають людям доглядати за собою.

Приклад Анни надихає і місцевих. Ірландці, які раніше лише стригли газони, тепер зупиняються біля її дому, аби помилуватися квітами, та починають садити власні грядки.

“Мистецтво жити зараз – це про красу, яку ми створюємо навколо себе. Життя надто коротке, щоб не садити квіти. Коли я бачу на столі свіжий букет – світ стає прекрасним. Це моя особиста психотерапія, яка дає сили триматися і дарувати світло іншим”, – каже майстриня.

Сьогодні Анна продовжує свою справу: вона вкладається у нові саджанці, доводячи, що українська душа здатна розквітнути навіть на іншому краї світу, перетворюючи тугу на красу.

Ірина Міщенко

Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.

З початку доби, 30 грудня, по всій лінії фронту зафіксували 63 бойових зіткнень з окупантами рф. На Донеччині ворожих штурмів, станом на 16:00 – майже 40.

Про це повідомили на фейсбуці Генерального штабу ЗСУ, пише Антикризовий медіа-центр.

На Лиманському напрямку ворог п’ять разів атакував українські позиції у районах населених пунктів Зарічне, Ямпіль та у бік Новосергіївки й Дружелюбівки. Станом на 16:00 три боєзіткнення тривали. На Слов’янському напрямку захисники відбивали дві спроби просунутись уперед.

На Костянтинівському напрямку противник атакував Сили оборони у районах Олександро-Шультиного, Щербинівки, Плещіївки, та у бік Костянтинівки, Степанівки, Новопавлівки й Софіївки. Українські воїни відбили дев’ять ворожих атак.

На Покровському напрямку ворог 20 разів атакував позиції захисників, бої тривають у п’яти локаціях.

У Покровську російські військові, ймовірно, вбили сімох цивільних людей. Мирні жителі переховувалися у підвалі житлового будинку.

Про це повідомив у телеграмі уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець, пише Антикризовий медіа-центр.

За інформацією,  до підвалу житлового будинку, де від обстрілів переховувалися мирні люди, увірвалися двоє солдатів армії рф. До окупантів вийшли двоє цивільних: батько та син, у яких росіяни вимагали алкоголь. Коли їм відповіли, що алкоголю немає, окупанти відкрили вогонь та вбили батька й сина.

Після цього росіяни спустилися до підвалу та розстріляли там інших людей. Серед убитих родина: подружжя, їхній син та матір жінки.

“Лише одному пораненому вдалося вижити, удавши мертвого. Це, ймовірно, трапилося у ніч на 21 грудня. Підкреслю, що події у Покровську не є поодинокими. Вони вписуються у системну практику насильства, яку російські війська застосовують проти цивільних на ТОТ і прифронтових територіях України”, – написав уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець.

Вбивства мирних мешканців є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права та воєнним злочином.