Капіталіна Пасікова: «Поки що важко говорити про відновлення довкілля, але вже зараз треба думати, як це відбуватиметься»
Проблемами захисту довкілля жителька Слов’янська Капіталіна Пасікова почала цікавитись ще у 2014 році. У 2019-му очолила цей напрямок у новоствореній ГО «Центр громадянського суспільства «Друкарня», досліджувала навколишнє середовище й те, як на нього впливає війна. Після початку повномасштабної війни «Друкарня» перебралася до Івано-Франківська.
Про те, чому дослідженням екологічних проблем нині варто приділяти увагу, які методи можна запровадити на Донеччині під час відновлення, поговорили з екоактивісткою, громадською діячкою, проєктною менеджеркою «Друкарні» Капіталіною Пасіковою.
Коли ви почали займатися проблемами довкілля та чому обрали для себе саме такий екологічний напрямок?
З 2014 року я займалась громадською діяльністю, але це було більше патріотичне спрямування. Тоді, після звільнення Слов’янська, були різні активності, які поєднували проукраїнських людей, зокрема віче, автопробіг. А потім зрозуміла, що є проблеми, якими ніхто не займається і саме тоді мене зацікавила тема захисту довкілля. Ставати активісткою в цій темі не планувала, але через любов, у тому числі до шиття, почала займатися виробництвом наплічників саме зі вторинної сировини, бо з’ясувала, що речі зі шкіри чи замші, наприклад, можуть лежати на сміттєзвалище до 50 років. Вони повністю не розкладаються, бо місять фарби та інші хімікати, тож все одно забруднюють середовище.
Тобто ви почали давати нове життя старим речам?
Так. А потім мене почали запрошувати на різні майстер-класи та лекції, де я розказувала, як впливає одяг на природу, ґрунти, воду і навіть повітря. Тоді у Слов’янську ніхто такими питаннями серйозно не займався. Звісно, були установи із захисту довкілля, але вони просто робили свою роботу і з громадою не дуже взаємодіяли. Громада теж не дуже вміє просувати ці питання, тому мені захотілося займатись просвітницькою діяльністю людей саме в цій сфері.
І під час одного з таких заходів у «Теплиці» я випадково зустріла молодого чоловіка — Ігоря Мічника. Він тоді приїхав з Німеччини у Слов’янськ збирати нову команду, щоб відкривати громадський центр, який сьогодні всі знають як «Друкарню». Йому мене порадили, бо німці хотіли піднімати тему захисту довкілля, а вони у цьому напрямку на кілька кроків попереду українців. Там звикли сортувати сміття, впроваджують багато різних технологій, і німці хотіли розвивати все це на сході України. З того все й почалось. А оскільки я не маю певної фахової освіти, то вирішили, що можу займатися базовою просвітницькою діяльністю для звичайних мешканців. Так зародився екологічний напрямок «Друкарні».
Просвітницька діяльність об’єднувала людей, які раніше не замислювались про захист довкілля
Чи було це цікаво жителям міста?
Я думаю, що було, адже люди приходили, брали участь у різних проєктах, які ми впроваджували, а на відкритті самого центру «Друкарня» було 150 людей. От, наприклад, до нас приїжджали музиканти з Німеччини, які допомагали перетворити речі, які нікому вже не потрібні, на музичні інструменти. Тоді до нас прийшло дуже багато людей, які нібито й не дуже цікавляться екологією, але їх зацікавив саме такий незвичний проєкт. Наприкінці ми навіть намагались на тому, що створили, зіграти. Крім того, регулярно влаштовували дні прибирання у місті, саджали дерева, встановили «пляшку» для збору пляшок у парку «Мрія». І загалом збирали багато людей у нашому просторі на всілякі активності.
Також у нас проходили різні форуми для екоактивістів, під час яких ми давали базові знання в різних сферах, які можуть знадобитися містянам. На одному з них до нас доєднався спікер — Максим Сорока (знавець з екологічної безпеки, доцент Українського державного університету науки і технології). Він розказував людям, які приїхали з Краматорська, Бахмута ті інших міст як Донеччини, так і Луганщини про те, як можна проводити моніторинг води в домашніх умовах, перевіряти стан повітря у своїх населених пунктах тощо. На той час до нас кілька разів звертались мешканці Слов’янська із проблемою забруднення річок Колонтаївка і Бакай. Тому й вирішили, що оскільки підняли тему води, то потрібно переходити до практики та почали моніторинг кількох локацій у Слов’янську. І от так вийшло, що ми досі цим займаємося, навіть попри те, що через повномасштабну війну більша частина «Друкарні» релокувалась у Івано-Франківськ.
Життя та діяльність в евакуації
Чим займається «Друкарня» в плані захисту довкілля вже на новому місці?
Після релокації в Івано-Франківськ ми вирішили продовжувати підтримувати таких, як і ми самі, людей в евакуації, та відкрили шелтер-прихисток для активістів. Сортували та відправляли гуманітарну допомогу на Донеччину, яку потім роздавали на базі платформи «Теплиця» у Слов’янську, влаштовували психологічні ретрити для ВПО в гори Івано-Франківської області. Знайомили людей із сучасними екотехнологіями в екопоселенні «Тепла гора», влаштовували лялькову виставу про перероблення сміття, провели екофорум для активістів із прифронтових громад. І навіть отримали нагороду «Незламні зі Сходу».
Водночас у нас залишається у пріоритеті саме просвітницька діяльність. У Франківську ми також регулярно зустрічаємося з людьми, проводимо тренінги, розповідаємо про ощадливе ставлення до природи та довкілля. Про сортування сміття неодноразово говорили, про зменшення відходів. Наприклад, щоб люди не йшли в умовну «Аврору» і не купляли все підряд, а більш свідомо споживали ресурси, бо потім цьому потрібна належна утилізація. До того ж свідоме ставлення до покупок суттєво заощаджує кошти, тож людина у будь-якому випадку залишається у виграші, навіть якщо її не дуже цікавить напрям екології та захисту довкілля.
У природі пов’язано все, але не все можна буде відновити
Тобто ви добре облаштувались на заході країни, та не залишаєте Донеччину?
Звісно. Частина команди вже повернулась додому, наприклад керівник ГО «Центр громадянського суспільства «Друкарня» Денис Бігунов — у Слов’янськ. Ми розуміємо, що в Івано-Франківську є і свої активісти, і є зовсім інші проблеми. А ми все-таки з Донеччини, і за неї дуже болить душа, там залишаються наші рідні, друзі. Я теж дуже хочу повернутись додому, тож хочеться і слідкувати за станом нашого довкілля, і підтримувати його в нормальному стані, відновлювати для того, аби було куди повертатись.
Читайте також:Екосистема Донеччини: як вплинула війна і що можна робити для відновлення зараз
Що ви для цього робите?
На жаль, про якусь конкретну тему відновлення зараз трохи важко говорити, коли йде наступ, тривають активні бойові дії. Але ми можемо фіксувати реальний стан довкілля та думати на перспективу. Зокрема що можна буде робити, якщо він буде погіршуватися. Зараз ми готуємо публікацію з результатами досліджень щодо впливу війни на довкілля саме Донецької області. Ми бачимо, що інші НГО пишуть загально про вплив війни на довкілля в Україні, але вирішили взяти територію Донеччини, щоб мати змогу зробити більш детальний опис цих процесів. Також тут будуть і рекомендації від експертів про те, як мінімізувати шкоду, завдану довкіллю, і як можна буде потім це довкілля відновлювати.
Чи можете сказати щось вже зараз?
Дивіться, від війни страждає абсолютно все, і все у природі між собою пов’язане. От повітря, наприклад, може самостійно очищатись. Потім кілька днів з дощами і все опускається на землю, а далі вже страждають від того, що було в повітрі, наші ґрунти. Ґрунти, на жаль, самостійно не відновляться, вони страждають ще й від обстрілів та пожеж. Ми бачимо, як активно горять ліси через обстріли росії та розуміємо, що це горять не тільки дерева, а страждають тварини, земний покрив і гинуть цілі екосистеми. Знищується біорізноманіття, яке дуже важко відновлюється, а, можливо, і взагалі не зможе бути відновлено. Зокрема соснові ліси, які висаджені штучно, буде дуже важко відновити, бо клімат змінюється і стає набагато спекотніше. Це треба враховувати на майбутнє, адже Донеччина може перетворитися на степ.
Або взяти руйнування наших будівель. Якщо внаслідок обстрілів багатоповерховий будинок складається, то все це будівельне сміття перемішується з побутовим і його буде дуже важко відсортувати. Зараз вже є активісти, які пропонують утилізувати його, і не просто вивезти кудись на звалище, бо це будуть страшенні об’єми, а використовувати у відбудові… Тобто все одно потрібно буде перебирати, сортувати щось, а залишки, наприклад, використовувати для побудови доріг.
Екологічне відновлення Донеччини
Чи є щось таке, про що ви дізнались, коли їздили по західній частині країни, що можна було б використати на Донеччині, зокрема під час відбудови?
Якщо чесно, не бачу суттєвої різниці між будівельними проєктами в нашому регіоні і тут, на Франківщині. Однак ми познайомилися з екопоселенням, яке називається «Тепла гора». Тут люди впроваджують дуже цікаві технології, які, на мій погляд, могли б згодитися й нам на Донеччині, особливо у віддалених селах. У цьому поселенні люди збирають дощову воду методом рейок, насосів. Потім цю воду очищають і її, як мінімум, можна використовувати для побутових потреб. Сонячні панелі та вітряки, які також є в «Теплій горі», ми могли би встановлювати і у себе. Але вітряки не у тих масштабах, що ми бачимо — оці здоровезні в полях. Ідеться про такі, що можуть виробляти енергію для одного домогосподарства. Вони не дуже великі, але зі своєю задачею справляються. Деякі можна навіть самостійно зробити, є різні відео на Ютубі…
Щодо сонячних панелей, то ще до повномасштабного вторгнення я бачила, що у Слов’янську вони вже набули популярності. Думаю, що і в інших містах Донеччині теж. Люди у приватному секторі тоді масово почали встановлювати їх для власного домогосподарства, а дехто навіть і для продажу енергії. Тож це вже не нова технологія, але я думаю, що під час відновлення ними будуть користуватися ще активніше.
Читайте також: На 31 мільярд гривень завдала шкоди росія довкіллю Донеччини та Луганщини
Про що мрієте найбільше?
Дуже хочеться повернутися додому. Знаєте, я абсолютно впевнена, що люди готові жити без води, без світла, без комунікації, готові облаштовувати все своїми силами, аби ж тільки вже скоріше закінчилися бойові дії, війна, і ми знову змогли б почуватись у безпеці. Хочу, щоб всі наші військові повернулись додому, і всі наші люди, зокрема з-за кордону, теж мали би змогу повернутися додому. Це моя головна мрія, і дуже хочеться, щоб вона збулася скоріше.
Ця публікація здійснена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Антикризовий медіа-центр» не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
ma4valentina241050@gmail.com