Краматорськ – від окупації, до визволення

Між Донеччиною та Івано-Франківщиною відстань у понад тисячу кілометрів. З Краматорська потягом їхати майже 20 годин. Цю відстань подолали журналісти Донецької області у рамках проєкту «Івано-Франківщина та Донеччина будують мости для співпраці». Вони побачили, що є унікального та водночас спільного між двома регіонами. 

Донецька сіль зі сходу на захід

ТОВ «Карпатнафтохім» розташовується у місті Калуш. Це близько 1,5 години їзди від Івано-Франківська. Підприємство спеціалізується на виготовленні каустичної соди та полівінілхлориду, який використовують для виробництва профілів для вікон та дверей. Як сировину використовують сіль з ДП «Артемсіль». 

Із Соледару сіль вагонами доставляють у Калуш, на «Карпатнафтохім». На підприємстві її розвантажують. Склад може вміщувати до 20 тис. тонн. Це велика біла гора, до якої з міркувань безпеки на підприємстві не радять підходити близько. Використовують сіль з Донеччини, бо вона харчова та чиста.   

«Карпатнафтохім» є містоутворюючим підприємством у Калуші. На ньому працюють 2500 робітників. Це не лише містяни, а й мешканці навколишніх сіл. 80% продукції підприємства йде на експорт до близько 20 країн світу.

Керамісти Івано-Франківщини 

На Донеччині пишаються керамікою зі Слов’янська, а от на Івано-Франківщині – гончарними виробами з Косова. Зокрема, косівська кераміка у 2019 році була внесена до Репрезентативного списку ЮНЕСКО нематеріальної культурної спадщини. Як виготовляли глечики, тарілки, кахлі та інші предмети побуту з глини розкажуть у Косівському музеї народного мистецтва та побуту Гуцульщини. У закладі працює перший в Україні музейний простір, присвячений кераміці. Тут можна побачити кожен етап створення виробу з глини і доторкнутися до нього, відчути фактуру орнаменту та помилуватися поєднанням кольорів: жовтого, зеленого та коричневого. 

Сам Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини відкрився понад пів століття тому. Заклад заснований на приватній колекції, яка належала художнику Євгену Сагайдачному. Народився митець у Херсоні, а у 20-их роках працював у Києві. Вперше зіткнувся з гуцулами на Луганщині. У 1939 році художник навчав дітей в місцевому будинку піонерів і у той час туди привезли гуцульський ансамбль. Кажуть, що митець, настільки захопився ними, що переїхав до Косова та почав збирати колекцію. Тут і гуцульські знаряддя праці, предмети побуту, прикраси, одяг тощо. Побачити все це приїжджають з різних куточків України.

Вуличками Косова

«До нас приїжджають дуже багато з Дніпра, з Одеси. З Донецького регіону – небагато людей, але бувають теж. Ми запрошуємо гостей відвідати наші міста та побачити нашу культуру, наше мистецтво», – завідувач сектору обліку Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини Юрій Джуранюк. 

Юрій Джуранюк проводить екскурсію музеєм

Щодо керамістів з Івано-Франківщини, то у 2018 році відбувся перший гончарний симпозіум у Слов’янську. Тоді майстри з двох куточків країни показували свої роботи та розповідали про традиції гончарства у своїм регіонах.  

Писанкарство

Для Донеччини стало вже традицією проведення майстер-класів з розпису яєць перед Великоднем. Зокрема, торік майстерку в Краматорську організовували «Український розмовний клуб «Файно».  Більше про писанкарство, які символи та кольори використовували для розпису розкажуть у Коломиї у музеї Писанка. Він розташований у 13,5-метровій писанці, зовні розмальованій традиційними символами. У фондах близько 12 тисяч розписаних яєць, але у експозиції можна побачити лише третину від усього. 

На карті «Від Сяну до Дону» можна побачити писанки за регіонами України. Її авторка Тетяна Коновал з Луганщини. Також у музеї можуть провести майстер-клас. Зокрема, відвідувачам пропонують спробувати розмалювати яйце спеціальним інструментом – писачком.  

Такими локаціями не вичерпується перелік того, що є спільного між Донеччиною та Івано-Франківщиною. Аби знайти ці риси, варто самому відвідати західний регіон та дослідити зв’язок. А ще на Івано-Франківщині можна дізнатися більше про культурні традиції мальовничого краю, відчути гостинність місцевих та посмакувати традиційними стравами такими, як банош, бриндзя, гуцульські голубці та багато іншого. 

Ірина Мартинова

До четвертої річниці визволення Краматорська та Слов’янська від проросійських терористів.

Для того, хто ніколи не був у Краматорську, це просто діри у асфальті, у яких винні чи то час, чи то недбалість чиновників.
Але краматосрці знають, що це шрами.
Шрами нанесені війною.
Шрами, що досі болять.

*права на всі матеріали, що використані у ролику, належать їх законним власникам

Святкова хода до Дня визволення Краматорську від російсько-терористичних сил