Майстерня «Кожна зможе» у Черкасах – простір для творчості та спілкування
Наталя в’яже, Лариса створює з уживаних речей унікальний одяг, а Світлана робить обереги: цих жінок з різних куточків України об’єднала у Черкасах творча майстерня «Кожна зможе». Разом з іншими місцевими мешканками та переселенками протягом чотирьох місяців вони в’язали та шили іграшки для дітей з інвалідністю. Свої вироби передали у реабілітаційні центри Черкас. Облаштувала майстерню «Кожна зможе» команда громадської організації «Центр підтримки громадської активності «Крила». Поза проєктом жінки продовжують творити та спілкуватися.
В’язання як медитація
У минулому Наталя Ткаченко з Бахмута – інженер-металург. Під час роботи зацікавилася в’язанням гачком. Спершу був одяг, а далі жінка спробувала створити іграшку та зрештою на них і зупинилася. В’язала спочатку за готовими описами та схемами, а потім почала створювати свої авторські вироби. Загалом Наталя в’яже 10 років.
Свої вироби жінка продавала в Інтернеті. Зрештою вирішила піти з роботи, аби займатися лише іграшками.
«Коли в 14-му році до нас постукалася війна, коли ми вперше побачили на вулицях танки, перший раз почули постріли, було дуже страшно, не зрозуміло, що робити далі. І на той час мене в’язання рятувало від усіх цих думок. Коли я починала в’язати, то відволікалася від навколишнього світу, від негативних думок», – згадує Наталя Ткаченко.
Після початку повномасштабного вторгнення жінці довелося переїхати до Черкас. Наталя зізнається, що спершу не думала в’язати, адже іграшки були не на часі. Та зрештою вирішила повернутися до улюбленої справи. До того ж у Черкасах Наталя пішла на курси шиття, які організовувала громадська організація «Центр підтримки громадської активності «Крила». На навчанні познайомилася з іншими жінками, які знайшли прихисток в центрі України, та показала їм свої в’язані вироби. Іграшки сподобалися іншим переселенкам. Зрештою Наталю запросили до майстерні «Кожна зможе», аби навчати інших.
«Зараз багато дівчат дуже тягнеться до в’язання. Я розумію, чому так відбувається. Психологи кажуть, що в’язання можна назвати йогою для мозку. Воно дуже схоже з медитацією: плавні рухи гачком, треба рахувати петельки – і ми наче відключаємось від всього, що нас оточує, заспокоюємося, в нас зменшується тривожність», – каже Наталя Ткаченко.
Нове життя старим речам
Після переїзду до Черкас харків’янка Лариса Кузьмичова намагалася чимось зайняти себе, аби відволіктися від негативних думок. На орендованій квартирі була стара швейна машинка, тож жінка почала шити шопери, а потім переробляла одяг, який брала з гуманітарної допомоги. Лариса зізнається, що шила багато зранку до ночі, інколи забуваючи поїсти. Зрештою побачила оголошення про курси шиття від «Крил» та пішла на навчання. Там познайомилася з Наталею Ткаченко та іншими дівчатами.
«Зізнаюсь, в’язання – це не моє. Мені треба усе негайно, і тому шиття – це швидкий результат. Шити я почала ще давно у дитинстві. Мені купили швейну машинку «Чайка» і я почала експериментувати. Як казала моя бабуся: «Ти стільки перепортила матеріалу». Але я не псувала, а вчилася, так проявляла себе. А потім, знаєте, 30 років я зовсім не підходила до машинки, бо, мабуть, десь подумки заборонила собі, мовляв, не вмію, не виходить, псую і таке інше», – зізнається Лариса.
У майстерні «Кожна зможе» жінка розповідає про екологічну моду, як з кількох старих уживаних речей створити унікальну. Лариса каже, що для себе створює цілі образи.
«Наша майстерня називається «Кожна зможе», бо кожна з нас унікальна, бо кожна з нас може створити те, що в душі. Не треба боятися творити, думати про те, що скажуть люди. Треба спробувати хоч раз, показати себе внутрішню. Я це дозволяю собі. Я дуже щаслива, незважаючи ні на що, бо знайшла себе», – додала Лариса Кузьмичова.
Нині жінка зацікавилася печворком, коли з різних клаптиків тканини зшивають цілий виріб. Лариса хоче запустити серію майстер-класів, аби навчити інших цій техніці.
Ляльки-обереги для військових
Понад 15 років родина Світлани Килимчук з Херсона веде здоровий спосіб життя. Жінка зауважує, що це не лише про харчування, а цілий комплекс, серед якого повернення до українських традицій. Зокрема і створення оберегів.
«Коли я в Черкасах була на тренінгу, в нашій групі був військовий, двометровий, взірець наших захисників. Він розповів, що йому на фронті треба бігти, діяти, а сил немає. Каже, що хочеться просто впасти і набратися сили. Після тренінгу я прийшла додому і думаю, чим я можу допомогти захиснику. І тоді так швиденько-швиденько вирішила зробити оберіг. На ранок був готовий такий малесенький янгол. Я прийшла і подарувала йому. Після тренінгу ми розбіглися і я вже навіть не уявляла, що колись десь ми з ним пересічемось. Але так сталось, що на наступний день я записалась на трансформаційну гру і в цій групі був він з дружиною. І вони мені так дякували. Він каже, що за два останніх роки перший раз так спав спокійно і без тривоги», – розповіла Світлана.
Передавати такі обереги жінка вирішила і надалі, зв’язалася з волонтерами, які їздять до військових на фронт. Зрештою Світлана разом іншими жінками, які відвідували майстерню «Кожна зможе», організувалися і за два дні зробили понад сто янголяток, які роз’їхалися на різні оперативні напрямки. Майстриня зізнається, що майстер-класи зі створення таких оберегів для військових збирали найбільше учасників.
Майстерня «Кожна зможе» згуртувала місцевих та переселенок. Жінки зустрічаються поза межами простору, спілкуються та їздять на екскурсії Черкащиною.
Ірина Мартинова
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
