Мандри мистецтвом: у Києві відкрилась виставка митця з Краматорська
У Києві 30 жовтня у Національному музеї Тараса Шевченка відкрилась виставка «Мандри» В’ячеслава Гутирі. Експозиція складається з художніх та скульптурних творів, які об’єднані у шість тематичних серій: «Мандри до Трої», «Дванадцять», «Сім», «Ріки», «Війна», «Сіль».
Коротка біографія
Митець В’ячеслав Гутиря народився 18 травня 1960 року в Артемівську (нині Бахмут). Учасник багатьох мистецьких виставок. У 2013 році отримав звання Заслужений художник України. Роботи митця є в музеях, скульптурні твори встановлені в багатьох містах України (Київ, Донецьк, Херсон, Полтава, Краматорськ та ін.), а також у Канаді (Ванкувер) і зберігаються в приватних колекціях, зокрема в Німеччині, Франції, Італії, Угорщині. У своїх роботах митець відтворює власне бачення історії та ставлення до вічних тем людства – добра, зла, кохання. Жив та працював в Краматорську, член Краматорської творчої асоціації «Коло» (1995). Після повномасштабного вторгнення був вимушений переїхати, але це не завадило митцю творити далі та мандрувати своєю уявою по світу мистецтва.
“Некорисна” професія
Спеціально для Антикризового медіа-центру митець В’ячеслав Гутиря розповів, що для нього є мистецтво, які сенси несе його творчість, про проєкти, які реалізувались, а які ні, та про те, як історія древності пов’язана з історією нашої країни.
“Соціум навчає, що є корисні професії, а є некорисні. І так сталося, що мені дісталося щастя займатись тим, що я люблю і я іншого нічого не знаю. Я сам шукаю сенс буття у мистецтві, і думаю, що все ж таки його знайшов. Ця війна, яка зараз відбувається, за цей сенс як раз і йде. Це – історія, розуміння, хто твої батьки, хто твої пращури, де твоя земля. А коли ти розумієш, що культура створює простір, тоді ти розумієш, чим ти володієш. За такий невеличкий час, що нам вдалось зробити у Краматорську, ми зробили проєкт, присвячений Марії Примаченко. Це в нас вперше в Україні з’явилися і вулиця і сквер Марії Примаченко.
У 2014 році, коли мені друзі сказали, не треба йти на війну, треба працювати, бо мистецтво – теж війна, я довго шукав, який же символ розробити. І так сталося, що я згадав, що у 1986 році мої друзі з Полтави подарували мені альбом Марії Примаченко. Це було як Боже провидіння. Я відкрив цей альбом і зрозумів, що буду робити. Я відтворив її роботи у камені. А потім з цього почалося – “Відлуння Скіфії”, “Мамай” з’явився. Багато в Краматорську ми таких проєктів робили. Один з останніх проєктів в камені – “Народжені в Україні”. Це – Казимир Малевич, Давид Бурлюк, Михайло Бойчук. Це дуже важливо, бо всі думають, що вони російські митці, але ж вони наші, українські. Був ще пам’ятник Стусу. Звісно, хотілось би повернутися і далі працювати у Краматорську.
Виставка називається “Мандри” тому, що я все життя мандрую. Все, що ви тут бачите – це і є моє життя.
Коли я вчився у школі, я дізнався про Котляревського і подумав – О! В нього ж мама була з Решетилівки. А мої родичі теж звідти . Та я думаю, може там десь і моє коріння є?..
Я знаю, що історія Древньої Греції тісно пов’язана з історією нашої землі. А люди цього не знають. Тут були і їх поселення, і міста, і храми. І коли до мене приїхали італійці та запитали, звідкіля ви це знаєте, я відповів, що про це писав ще Геродот.
В мене живопис перетікає у скульптуру, а скульптура – у живопис. Колись я займався графікою, живописом майже не займався, але потім так склалося, що став писати.
Для мене дуже важливо, наскільки швидко я можу зробити проєкт. Я багато разів був організатором симпозіумів, та всім учасникам казав – треба робити проєкти, щоб одна робота підтримувала іншу. Коли це стоїть у місті, глядачі повинні бачити цілісний проєкт. Останній був про Пікассо. У нас повинен був виникнути сквер, присвячений цьому митцю. Ми з командою скульпторів домовились між собою, хто що робить. Ми брали живопис Пікассо та мали створювати з нього скульптури. Мені досталась “Дівчинка на кулі”. Комусь дістався його портрет. Потім кожен зробив свій ескіз. Але 2014 рік зламав усі плани. Мене цікавлять такі речі, де я можу працювати з місцевістю, з ландшафтом, з гарною ідеєю. Такий собі дзен.
Якби не мої друзі, усього цього б тут не було. Вони вивезли більшість робот, вони допомагають мені робити виставки. Таким чином у нас все це відбувається. Це друзі кажуть: “Давай зробимо виставку у музеї!” А я не люблю слово “музей”, мені більш подобається – “галерея”. Та я сподіваюсь, що після перемоги, коли ми повернемось у Краматорськ, там вже буде мій музей”.
Мандри епохами
Експозиція виставки, представленої у Національному музеї Тараса Шевченка, складається з творів, які об’єднані в 6 тематичних серій: «Мандри до Трої», «Дванадцять», «Сім», «Ріки», «Війна», «Сіль». Це і живопис, і скульптури. Ми розглянули деякі з них з точки зору глядачів, які захоплюються мистецтвом; які бажали зрозуміти, про що намагався розповісти художник; які знайшли для себе відповідь на питання, що митець поставив своїми творами.
Серія “Дванадцять” розповідає про Апостолів: 12 портретів й 12 дерев’яних фігурок дітей. Якщо на портретах намальовані дорослі чоловіки, які пройшли вже певний шлях, від Галілеї до Голгофи, то у скульптурах відображені діти, які ще не знають того шляху, по якому підуть вони зараз – втілення світла, невинності та очікування своєї долі. До серії входить й картини, що символізують самого Христа та Його розп’яття.
Серія “Мандри до Трої”, самою своєю назвою відсилають до історії Стародавньої Греції, з її міфологією, відбиток якої ми знаходимо і в нашій історії. Серія “Сім” складається з восьми робіт та відсилає нас до великих подій епохи Христа, від Його народження до Хрещення. Графічність та символічність робіт свідчить про те, як митець глибоко переосмислив історію минулого та зробив її живою для сьогодення.
До речі, майже всі серії, представлені на виставці, так чи інакше, відсилають нас до епохи Христа. Так і серія “Ріки”, казкова та дуже світла, ніби розповідає про перехід з дитинства у зрілість, з язичництва до християнства, з необізнаності до святих таїнств.
Скульптура тісно пов’язана з живописом, вона оживає у просторі, як мрія Пігмаліона про живу Галатею, яку врешті решт оживила богиня кохання Афродіта. В нашому випадку міф оживляє митець. “Ікар і Дедал”, “Адам і Єва”, “Лаокоон”, “Музи”, “Народження міфу” та багато інших скульптур показують високу майстерність та політ фантазії митця.
Ми входимо з ним у заборонену зону, зону дитинства та міфів, де немає кордонів та сучасність стає осторонь, наче її й не було. Простір виставки затягує глядача не тільки у так звані Мандри, а ніби пропонує обрати для себе цю подорож, яка може назавжди змінити не тільки життя, але й свідомість глядача.
Через свої твори митець не тільки запрошує глядача у власний світ спогадів, а й пробуджує глибинну пам’ять поколінь, звертаючись до спадщини великих культур і цивілізацій. Великий степ в цьому контексті стає як територія, де віддавна зустрічалися Європа та Азія, де давні греки вели торгівлю зі скіфами, а князі Київської Русі не лише воювали, але й укладали союзи та споріднювалися з народами степу.
Виставка триватиме до 24 листопада.
Анна Літман
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
