Налагоджують діалог з громадою задля майбутнього відновлення

Сховище на півсотні людей та операційну відновлюють в одній з лікарень Слов’янська. Укриття було побудоване ще за радянських часів. Нині там зробили повне перепланування, аби споруда відповідала сучасним вимогам. Подробиці дивіться у відео.

#Слов’янськ #СхідВідновлення #Безпека

Волонтерка і зоозахисниця Вікторія Жидкова з Добропілля на Донеччині все своє життя присвятила тваринам. З дитинства вона рятувала їх, годувала та опікувалася ними. Згодом заснувала громадську організацію «Вірність», залучала молодь до зоозахисної діяльності та боролась за тих, хто сам не міг постояти за себе. Під час повномасштабної війни Вікторія організувала гуманітарний штаб для підтримки безпритульних тварин та їхніх власників, які виїхали з гарячих точок Донеччини. Щодня годує чотирилапих і знаходить сили допомагати ще й людям. А нещодавно відкрила тимчасову «Зупинку порятунку», де знайшла прихисток велика ферма, яку вдалося евакуювати з села Удачне Покровського району.

З чого все починалось

Від самого дитинства Вікторія рятувала тварин. Каже, що вона не одна така в родині – її дідусь з бабусею все життя опікувались чотирилапими. Зокрема й у Донецьку, де жили у 70-х роках і де були шкуродерні: «Місто очищували, так би мовити». А коли сім’я переїхала у Добропілля – продовжила справу свого життя.

Так у 2011 році в місті створили громадську організацію «Вірність», яку очолила Вікторія та залучила до неї волонтерів. Вони допомагали тваринам, лікували їх та рятували від небезпеки, годували та давали тимчасовий прихисток, шукали для них родини, проводили стерилізаційні заходи у місті. До 2022 року у Добропіллі було простерилізовано близько 95% безпритульних собак. Вікторія активно залучала громаду до різноманітних заходів, що були спрямовані саме на допомогу безпритульним тваринам. У школах організація влаштовувала інформаційні уроки для дітей, де роз’яснювала, як поводитись з котами та собаками, чим можна допомогти, як не залишатися осторонь і бути добрішими до чотирилапих безхатьків.

Та й свій власний будинок волонтерка перетворила на прихисток для тварин. І хоч вона не любить цього слова та каже: «Це мої дітки», кожна з цих 50 собак, що зараз живе у будинку, має свою непросту історію.

Помилково думати, що війна триває три роки

«Ми живемо у війні не рік, не два і не три, а вже понад 10 років», – каже Вікторія, відповідаючи на питання про те, як вони виживають під час війни та ще й знаходять сили рятувати інших. Ще у 2014 році, коли росія тільки почала війну на Донеччині, жінка не змогла залишатися осторонь. Разом з іншими небайдужими людьми вона почала рятувати тварин з лінії фронту, вивозити їх із небезпечних районів. І це не тільки коти та собаки, а й великі тварини, адже рятувати доводилося навіть коней.

Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році довелося зіткнутися з найбільшими як фінансовими, так і емоційними викликами. Особливо це відчувалось на самому початку, коли люди масово залишали місто й кидали своїх котів та собак напризволяще.

«Ми просто почали допомагати людям, які під час евакуації вивозили із собою тварин. Коли під час першої хвилі звідси поїхали мешканці і місто спорожніло, то ми побачили велику кількість котів, собак, коней. Дехто так поспішав, що навіть не випустив їх із квартир, і ці тварини загинули», – згадує волонтерка.

За пару тижнів вирішили створити гуманітарний штаб та відкрили його восьмого березня 2022 року.

«Тоді одразу підключилося багато волонтерів. Але оскільки всі працюємо на самому лише ентузіазмі і, скажу чесно, не завжди це все легко, багато хто відсіявся. Не всі розуміють, що це волонтерство, тут немає зарплат. Тож залишилися найстійкіші», – каже жінка.

Вікторія почала шукати можливості, щоб прогодувати всю цю величезну кількість тварин, возила м’ясо, корм. Найбільша складність як тоді, так і зараз, полягає в тому, що немає жодного транспорту і жодної допомоги від місцевої влади, благодійних організацій тощо.

«Ми вже три роки допомагаємо всій Донецькій області і такого штабу, як у нас, немає ніде і ніколи такого не було. Але ніхто цим не зацікавився, ніхто нам не допомагав. Просто шукала, знаходила, домовлялася, платила гроші. У мене є друзі, які регулярно допомагають, є волонтери. Нас дуже мало, але ми все ж таки справляємося. Зараз на базі гуманітарного штабу є все, що потрібно для того, щоб годувати та утримувати всіх, кому ми дали притулок», – говорить Вікторія.

Водночас вона додає, що наразі у гуманітарному штабі дуже не вистачає старих ковдр, килимів, підстилок, які можна було б покласти у будки та вольєри собакам. 

«Зупинка порятунку» – тимчасовий прихисток для великих тварин

На початку січня цього року Вікторія вирішила ще й відкрити «Зупинку порятунку» — тимчасовий гуманітарний шелтер прийому людей з великими тваринами. Таке рішення ухвалила тому, що багато людей відмовляються від евакуації з зони активних бойових дій, бо мають худобу і не можуть її покинути. Корів, коней, кіз планувала розмістити на території власного підприємства, де створила для них нормальні умови. Власникам цих тварин пропонувала місця для проживання в адмінбудівлі, де є світло, вода, тепло, інтернет. Пропозицією поділилася на своїй сторінці у фейсбуці й додала, що жити там можна допоки не знайдуться варіанти для постійного проживання.

«Тоді до мене звернувся чоловік на ім’я Іван, який просив евакуювати його родину та ферму з села Удачне Покровського району. Я одразу розпитала про підопічних, бо вивозити тих, кого планують пустити «під ніж», навіть і думати б не стала. А коли з’ясувалось, що цих кізочок, корів та інших тварин люблять, про них піклуються й кожна з них має ім’я, зрозуміла, що це потрібно робити. Тоді зв’язалась із БФ «12 Вартових» та «Порятунок тварин Харків». Це була справжня спецоперація і спочатку вона здавалася нам майже безнадійною. Ви ж розумієте, яка там зараз ситуація? Але за два дні все ж таки змогли вивезти всіх. Тільки тоді й видихнули», – розповіла волонтерка.

Так за два дні гуманітарний штаб отримав значне поповнення: 26 кіз та козенята, а також вівці, корови, бичок, собаки та коти. Загалом їх понад 55. А ще – двоє людей, які теж потребували допомоги, зокрема продуктів та одягу.

Загалом під опікою Вікторії наразі перебуває понад 100 тварин – більше 60 собак, стільки ж котів та ще й ті, кого годують по всьому місту. Крім того, волонтери опікуються 20 переселенцями із зони бойових дій. Всі вони виїжджали, рятуючи життя та своїх тварин, проте не мали з собою навіть змінної білизни.

«Знайомі та друзі допомагають речами, щоб можна було їх вдягнути, взути. Присилають посилки. Ми намагаємось хоч якось задовольнити базові потреби. Купуємо продукти, часто доводиться купляти ліки як людям, так і тваринам. І це крім того, що є постійна потреба у кормі для величезної кількості тварин. Складно, бо постійно не вистачає грошей, доводиться щось брати в борг і потім шукати знову якісь можливості. Але ж хтось має це робити, якщо більше немає кому? Тож не зупиняємось і продовжуємо робити все, що в наших силах. А далі побачимо», – підсумувала Вікторія Жидкова.

Допомга ВПО

Підтримати гуманітарний штаб у Добропіллі можна за реквізитами:

• Карта Приватбанку 5168 7451 1525 1099
• PayPal kulinenkoa070@gmail.com

Відправити речі, корм тощо можна на перше відділення «Нової пошти» (Добропілля, просп. Перемоги, 71), вказавши номер телефона Вікторії Жидкової 0506766368.

Ірина Міщенко

План післявоєнного відновлення Маріуполя почали розробляти у 2022 році. До нього долучили чотири команди архітекторів. Крім того, свої пропозиції надавали і мешканці міста Марії. Що саме об’єднали у плані, дивіться у відео.

#східвідновлення

Переселенець із Сіверськодонецька Роман Бурджанадзе після втрати пасіки відновив її на новому місці. Чоловік змушений був виїхати з Луганщини на початку повномасштабного вторгнення. Місцем нової домівки обрав Дніпропетровську область. Там Роман заснував підприємство з переробки воску на вощину. Його продукція потрібна для створення бджолиних стільників, а також для виготовлення декоративних свічок.

Початок нової справи

До того, як почати займатися бджільництвом, Роман Бурджанадзе виготовляв, встановлював та продавав металопластикові конструкції. Пасіка у підприємця з’явилась у 2017 році. Чоловік розповідає, що у нього був друг, який вже мав вулики з бджолами. Роман часто приїжджав у гості, аби подивитися, як відбувається процес збору меду та догляду за комахами. Вже тоді чоловік думав про те, як можна модернізувати виробництво, мріяв про власну пасіку та хотів придбати пересувні платформи. 

До 2022 року у Романа Бурджанадзе було близько 700-800 вуликів. Тоді він почав думати про реєстрацію торгової марки. Загалом мед виготовляв для певних підприємств, які потім експортували його у Німеччину. 

«Тоді я вже думав про те, щоб самостійно почати відправляти тим підприємствам у Німеччину свій продукт. Але повномасштабне вторгнення все змінило», – згадує підприємець. 

Разом з дружиною, сином та батьками Роман сів у автівку та поїхав від війни. Дорогою з новин дізналися, що бої точаться і під Києвом. Тож вирішили зупинитися у Павлоградському районі Дніпропетровщини. Вдома залишилося все: бджоли, виробництво, столярний цех, де підприємець виготовляв вулики. На той момент, коли вони виїжджали, на складі було 550 готових будиночків. Підприємець планував робити велике розширення, мріяв, щоб пасіка стала найбільшою на Луганщині. 

На новому місці довелось починати все наново. Грошей не було, одні борги за кредитами. Вулики він знайшов у Сумській області, але довго не міг придбати якісної вощини, без якої неможливо організувати промислову пасіку. Тоді Роман вирішив, що потрібно самому розпочинати виробництво. 

«Але це було не так просто, як здавалося. Це зараз ми – фахівці своєї справи, а тоді нам довелося зіткнутися з різними труднощами. Та нині, попри всі виклики, ми вже готові відкрити свою пасіку. Велика не вийде, але хоча б на сто-двісті вуликів зробимо», – розповідає Роман Бурджанадзе.

Наразі в нього є близько 20 вуликів. До 2022 року на його підприємстві у Луганській області працювало сім робітників. Так вийшло, що двоє з них переїхали разом із Романом на Дніпропетровщину. Тож починати справу на новому місці, каже підприємець, було вже трохи легше. 

Плани на майбутнє та можлива релокація

Роман Бурджанадзе разом із сином

Найбільше покупців вощини нині мають із західних областей України. Та нещодавно почали отримувати замовлення на свою продукцію з Німеччини, Естонії та Алжиру. Підприємець знову задумався про власну торгову марку, яка необхідна для того, щоб продавати за кордон. 

Від держави бджоляр отримав фінансову допомогу на створення робочих місць, до того ж він співпрацює з центром зайнятості. У планах підприємця розширення бізнесу. Для цього потрібно закупити нові вулики. Нині Роман замислюється про переїзд. Підприємець каже, що місцева влада неохоче йде на співпрацю. Зокрема йому відмовляють у продажі занедбаного приміщення, про яке просить вже два роки. Тож Роман розглядає можливість переїхати у Кіровоградську область. 

В умовах війни багато підприємців змушені були залишити рідні домівки та переїхати в інші регіони країни. Вони постали перед труднощами у веденні бізнесу на новому місці. Нині в Україні діє низка державних програм для підтримки підприємців. Крім того, існують  різноманітні грантові проєкти. У Міністерстві аграрної політики та продовольства зазначають, що Україна посідає друге місце з поставок меду в країни Європейського Союзу. Нині продукцію бджільництва за кордон експортують понад 70 вітчизняних підприємств.

Анна Бальчінос

З початку війни росії проти України, з 2014 року, ворог цілеспрямовано руйнує не тільки житлові будинки та критичну інфраструктуру, а й історичне та культурне надбання українського народу. Особливо цінні експонати окупанти крадуть та вивозять, картини українських художників палять, артцентри перетворюють на катівні, музеї руйнують. Деякі втрати є невідновлюваними. Нині усвідомлення важливості збереження культурної спадщини дає розуміння, що для повноцінного післявоєнного відновлення громад це є невід’ємною складовою. У вісімнадцятому епізоді подкасту #СхідВідновлення говоримо про Краматорський музей історії міста, про те, як змінилася робота закладу із початком повномасштабного вторгнення та про його роль у гуртуванні громади. #Краматорськ #Музей