“Наш багатоквартирний будинок”: як змінювалось законодавство України і куди вивів шлях змін
Якщо запитати мешканця багатоквартирного будинку, хто власник його квартири, він навряд заплутається або проявить відсутність знань. Це буде стосуватись і проблеми утримання своєї квартири. А от чи так само буде з відповіддю на питання “хто співвласник всього будинку і головне – хто повинен про нього піклуватись“?
Опитування соціологів свідчать про те, що значна частина українців не знає або не розуміє, хто утримує майно будинку за дверима власних квартир, та називає співвласником громаду, ЖЕКі або владу. Тобто, кого завгодно, окрім себе! Насправді ж, законодавство, і саме воно, чітко визначає не тільки сам термін “багатоквартирний будинок”, але й відповідає на питання про його власників і тих, хто несе за нього відповідальність.
Ситуація з житлом в нашій країні вже майже чверть століття залишається незмінною: понад 80% сектору це старі й дуже старі будинки. При цьому, більшість громадян країни мешкає саме в цих багатоквартирних будинкових відсотках. Велика частина власників квартир – громадяни з невисокими доходами або пенсіонери.
В Україні налічується приблизно 250 тис. багатоквартирних будинків, експерти зазначають, що майже кожен 10-й в аварійному стані. Цей сектор господарства країни потребує не тільки поточного обслуговування. Великій його частці потрібні капітальні ремонти, потрібні вже позавчора. На ремонти у держави нема коштів. А їх за найскромнішими підрахунками потрібно тільки, наприклад, Києву не менш ніж 10 млрд гр.
Держава розуміла цю проблему з катастрофічною нестачею грошей і ретельно готувалась до сьогодення та головного болю, який проблема несе. Один з важливих шарів на щиті її надійного захисту – закони. Геть нові або зміни в чинних. Якщо простежити ці законодавчі зміни, то можна зрозуміти, на що вони були направлені, яку ставили мету. Треба зазначити, що Україна не відзначилась унікальністю у пошуку рішень утримання непростого господарства, а всього лише перейняла досвід та пішла шляхом європейських країн. Український шлях виглядає наступним чином:
- Закон УРСР “Про власність” 1991 р. виділив квартиру як окремий об’єкт права власності
- Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду” 1992 р. дозволив безоплатну приватизацію квартир у державному житловому фонді
- Закон України “Про ОСББ” 2001 р., Цивільний кодекс 2003 р., Закон України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” 2015 р., окрім іншого, чітко сформулювали поняття “багатоквартирного будинку” як житлового будинку, в якому розташовано три чи більше квартири, у якому можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об’єктами нерухомого майна; також визначили, що власники квартир або нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками спільного майна, до якого належать допоміжні приміщення будинку, технічне обладнання, елементи зовнішнього благоустрою тощо.
Тобто, усі власники квартир у багатоквартирному будинку є співвласниками загального блага, спільного майна: ліфт, сміттєпровід, магістральні комунікації, сходи іта сходові майданчики, підвал і фундамент, нежитлові приміщення, дах, технічні приміщення під дахом, зовнішня стіна і опорні стіни. Зрозуміло, що не можливо фізично виділити кожному свою частку, тому така власність називається спільною.
Законодавство прямо каже про зобов’язання тих, хто має квартиру у багатоповерхівці. Зокрема, співвласники зобов’язані:
- забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку;
- забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку;
- використовувати спільне майно багатоквартирного будинку за призначенням;
- додержуватися вимог правил утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм;
- виконувати рішення зборів співвласників;
- забезпечувати додержання вимог житлового і містобудівного законодавства щодо проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення приміщень або їх частин;
- забезпечувати поточний огляд і періодичне обстеження прийнятого в експлуатацію в установленому законодавством порядку багатоквартирного будинку протягом усього життєвого циклу будинку та нести відповідальність за неналежну експлуатацію згідно із законом.
Як бачимо з переліченого із законів, усі володарі певних квадратних метрів житла у багатоквартирному будинку є співвласниками загального блага з переліком не лише тільки прав, але й обов’язків. Ці обов’язки не закінчуються на порозі власної квартири, вимагають піклування більше, ніж власноруч поклеєні шпалери у своєму коридорі, охоплюють простір дальше, ніж нещодавно поміняні власні металеві двері.
Тобто, головною тезою законів можна назвати те, що багатоквартирний будинок належить конкретним громадянам, що саме вони несуть за нього відповідальність, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною власністю співвласників – володарів квартир. Конкретних громадян, а не громади, ЖЕКів або влади.
Також потрібно знати, що законодавство надає громадянам можливості у формах управління багатоповерхівками, влада – спів фінансування та допомогу завдяки спеціальним програмам, закордонні партнери – різноманітну підтримку, від навчання до грантів. По суті, всі ці зусилля направлені на те, щоб “наш будинок” саме і став насправді нашим. Але розмова та роздуми про ці можливості – трохи інша історія.
Марина Романцова. “Донеччина. ЗмІнИ”
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
