Починаючи з 22 серпня активізувалися розмови щодо можливого вводу миротворців на непідконтрольну Україні територію Донбасу. Старт цьому поклав президент України Петро Порошенко на відкритті театру у місті Сєверодонецьк на Луганщині, заявивши, що планує підняти це питання у вересні на засіданні Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку.
Такі розмови періодично виникають із 2015 року, та зазвичай наштовхуються на заперечення аналітиків котрі нагадують про можливість ветування подібного кроку зі сторони постійного члену Ради безпеки ООН Російської Федерації, не в інтересах якої поява миротворців у зоні бойових дій, у котрій періодично потрапляють у полон російські військові.
Враховуючи це, 31 серпня голова парламентської фракції Блока Петра Порошенко у Верховній Раді Артур Герасімов заявив, що окрім миротворчої місії під егідою ООН можливі й інші формати від Організації з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ) та Євросоюзу.
Щоправда, особливого досвіду проведення подібних операцій ані ОБСЄ, ані ЄС не має.
За плечами ОБСЄ хіба що дещо схожа поліцейська місія у Киргизстані 2010 року, коли декілька десятків поліцейських з Європи допомагали місцевим силам правопорядку наводити лад на півдні країни. Але у Донецькій та Луганській областях їм би довелося мати справу з озброєними артилерією та бронетехнікою бойовиками, що мать трирічний досвід військових дій, навряд чи поліцейська місія досягла б якихось успіхів за таких умов.
Щодо поліцейської місії під егідою Євросоюзу вона також була малоймовірною, оскільки найпотужніші країни Євросоюзу Німеччина та Франція є учасниками «нормандського формату» і неодноразово заявляли про необхідність дотримання мінських угод, то ж навряд чи підтримають проведення подібної місії, котра фактично суперечить досягнутим раніше домовленостям.
То ж найбільш вірогідною та бажаною для України лишалася саме миротворча місія під егідою ООН, що має багатий досвід у проведенні подібних операцій.
На сьогоднішній день під прапором ООН проводяться більше полутора десятків миротворчих місій та операцій у різних кутках світу.
Миротворчі місії ООН як вони є
Згідно із Уставом ООН рішення про проведення миротворчої місії приймає Рада Безпеки ООН, або інколи Генеральна Асамблея ООН на основі звернення сторін конфлікту що згодні на міжнародне посередництво.
У залежності від прав що надається ООН, так званого «мандату», місії можуть бути озброєними і неозброєними: у другому випадку співробітники ООН наглядають за роззброєнням сторін, дотриманням режиму припинення вогню та іншим.
У другому випадку військовослужбовці країн-членів ООН, так звані «блакитні каски», озброєні особистою стрілецькою зброєю та легкою бронетехнікою стають на лінії розмежування між сторонами і наглядають за дотримання сторонами режиму припинення вогню. При цьому «блакитні каски» не можуть приймати участі у можливих бойових діях і мають право на відкриття вогню лише для власної самооборони.
Загалом, права військовослужбовців ООН досить обмежені і всупереч думкам багатьох неспроможні повернути законному уряду території зайняті сепаратистами, та власно й не ставлять таких цілей. Головне завдання «блакитних касок» – знизити рівень насильства та перевести конфлікт із «гарячої» до більш мирної фази, остаточно ж вирішити питання – справа дипломатів.
Але не завжди це питання вдається вирішити, особливо коли сторонами конфлікту стають досить потужні держава:
– так, з 1948 року після першої арабо-ізраїльської війни місія ООН працює на Близькому Сході, що не врятувала регіон від подальших численних війн;
– з 1964 року тягнеться конфлікт між Туреччиною та Грецією за острів Кіпр, що не призвело до його вирішення, а наявність миротворців ніяк не завадило у 1974 році Туреччині окупувати частину острову і створити на ній невизнану Турецьку республіку північного Кіпру;
– з 1978 року миротворці ООН наявні у Лівані, що ніяк не заважає країні залишатися районом нестабільності «завдяки» терористичній організації «Хезболлах»;
– з 1999 року миротворці працюють у Косово, щоправда вже після операції по «спонуканню до миру» Сербії, що раніше була проведена силами військових НАТО.
Втім, нерідко миротворцям вдається таки знизити рівень агресії у регіоні, щоправда лише за умови що у цьому зацікавлені й самі сторони конфлікту.
Так чи інакше але з можливих варіантів вводу миротворців для України це був би найбажаніший.
Росія та ЛДНР змінюють думку
На заваді рішенню ООН по вводу миротворців могла стати Російська Федерація як постійний член Ради безпеки ООН із правом вето на рішення Совбезу.
Щоправда, згідно із статтею 27 Уставу ООН вето можна було обійти: якщо держава член Совбезу є стороною що приймає участь у конфлікті, вона має утриматися від голосування, тобто якщо РФ була б визнана стороною конфлікту на Сході України вона не голосувала а відтак і не мала можливості накласти вето. Проте за 3 роки довести причетність Росії до війни на Сході і закріпити це юридично на міжнародному рівні Україні не вдалося.
У січні 2015 року Верховна Рада України прийняла Постанову про звернення до міжнародних організацій про визнання Росії країною-агресором, але, як то кажуть, «віз і нині там».
Тому несподіваною була заява президента Російської Федерації Володимира Путіна, згідно із якою він доручив російському МЗС внести проект резолюції на розгляд РБ ООН стосовно вводу на Сход України миротворців. «Наявність миротворців, навіть можна сказати не миротворців, а тих людей, які забезпечують безпеку місії ОБСЄ, вважаю цілком доречним і не бачу тут нічого поганого. Навпаки, вважаю, що це пішло б на користь вирішення проблеми на південному сході України», – сказав Путін.
Щоправда формат, який відстоює Путін, – «тільки функція забезпечення безпеки співробітників ОБСЄ» і не більше того.
«Ці сили повинні знаходитися в цьому зв’язку на лінії розмежування і ні на яких інших територіях. Вирішення цього питання має відбутися не інакше, як після розведення сторін і відведення важкої техніки, і це не може бути вирішено без прямого контакту з представниками самопроголошених республік, “ДНР” і “ЛНР”», – зауважив президент РФ.
Вочевидь, такий формат не влаштовує Україну, оскільки значно звужує можливий мандат миротворців, зводячи їх фактично до рівня особистої охорони ОБСЄ нездатних вплинути ні на що інше у зоні конфлікту.
У свою чергу заступник глави Верховної Ради Ірина Геращенко, яка представляє Україну в гуманітарній підгрупі Тристоронньої контактної групи по вирішенню конфлікту на Донбасі, пояснила чим такий формат невигідний Україні.
«Він доручає своєму вірному міністру Лаврову подати резолюцію в Радбез ООН щодо миротворців на лінії зіткнення. Хвилиночку: лінія зіткнення стала лінією зіткнення через російську агресію. Для нас це лінія дотику, дотику з тимчасово окупованими мордором територіями, які ми обов’язково повернемо. Це лінія, яка має зникнути назавжди з української землі в день повернення контролю над кордоном. Це не український кордон, тому не може бути й мови про миротворців виключно вздовж лінії дотику», – написала Ірина Геращенко у Фейсбуці.
Геращенко впевнена, що миротворці мають бути введені на всю окуповану росіянами територію, аби моніторити ситуацію і демілітаризацію.
«Їх мандат має закінчуватися на україно-російському кордоні. А це Ізваріно й інші пункти перетину державного українського кордону, а не Станиця Луганська чи Мар’їнка, як того дуже хочеться кремлівському вождю», – зазначила український політик.
Цікаво, що ідею із введенням миротворців, звичайно ж, у їхньому «російському форматі», підтримали й у самопроголошеній ДНР.
Так, «голова» самопроголошеної ДНР Олександр Захарченко зазначив: «Народ Донбасу як ніхто інший зацікавлений в тому, щоб почався процес врегулювання нашого з Києвом конфлікту, щоб перестали гинути люди. І заради цієї мети ми готові не тільки розглядати будь-які ініціативи, але і висувати власні. Пропозиція Президента Росії в Радбезі ООН розглянути питання про введення миротворців ООН у Донбас потрібно обговорювати».
Варто зазначити, що окрім можливого права вето РФ у Раді Безпеки ще існує одна перепона для рішення про ввід миротворців: їхнє введення має відбуватися за згодою сторін, у даному випадку України та самопроголошених «ЛДНР».
Оскільки раніше ЛДНР відкидали будь-яку можливість введення миротворців, проводили супротив цього мітинги та навіть «навчання» цілком зрозуміло, що вони не погодяться на будь-який інший варіант введення миротворців окрім запропонованого Росією. У той же час «російський формат» введення миротворців за думкою української сторони зведе нанівець користь від їхнього застосування.
Проте слід відзначити цікаву тенденцію – якщо РФ намагається зустрічною пропозицією ініціювати введення миротворців там розуміють, що цього разу шанси України домогтися позитивного для себе рішення вкрай великі і навіть можливе вето РФ може не допомогти уникнути введення миротворців. То ж єдиною можливістю уникнути небажаних для себе наслідків від цього процесу – очолити його.
Микита Синицін
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!