Переселенки у Полтаві написали диктант національної єдності
Олена з Гірського, Світлана з Сєвєродонецька, Ірина з Чугуєва, Світлана з Краматорська та інші жінки вперше долучилися до написання всеукраїнського радіодиктанту. Всі вони через війну виїхали зі своїх міст та оселилися у Полтаві. І тут прийняли рішення спілкуватись українською, бо раніше у побуті використовували переважно російську.
Така тенденція навіть виміряна соціологічними дослідженнями. За даними групи «Рейтинг», з початку війни 41% російськомовних та двомовних українців почали частіше говорити українською, з них 24% – постійно, 17% – частіше. Частіше стали розмовляти переселенці зі сходу, які раніше спілкувалися виключно російською.
Для удосконалення своїх розмовних навичок переселенки відвідують безплатні уроки української. Таких ініціатив у Полтаві декілька. Зокрема, в рамках волонтерського проєкту «Мова має значення. Подолання мовного бар’єра» полтавська громадська організація «Інша жінка» започаткувала курс з української мови, щоб допомогти російськомовним українкам бути більш впевненими у спілкуванні та повернутися до мови своїх предків.
Тема диктанту схвилювала усіх
Уроки української розпочалися десь два місяці тому, і ось перше випробування – всеукраїнський диктант. Багато жінок вирішили перевірити свої знання та взяли участь у його написанні.
Цьогорічна тематика диктанту – «Твій дім» – жодну з жінок не залишила байдужою. У когось вже немає дому, бо його вщент зруйнували російські загарбники. Хтось і гадки не має, чи вистояв будинок під ворожими обстрілами, бо знаходиться на окупованій території. Хтось з нетерпінням чекає на перемогу, щоб повернутися до своєї домівки, нехай і трішечки пошрамованої, але такої рідної.
Так, із думками про свій дім, жінки-переселенки писали диктант. Уважно слухали кожне слово актриси Ади Роговцевої, яка читала текст, старанно виводили слова та намагалися не припуститися помилок. Роботи не перевіряли одразу, не оцінювали – кожна писала для себе, для перевірки своїх знань.
«Не хочу говорити мовою окупантів»
Впоратися зі складним диктантом жінкам допомогли заняття на курсах української мови, які вони відвідують понад місяць. Причина, за якою дорослі люди знов сідають за парти, пояснюється одним реченням: «Я не хочу говорити мовою окупантів».
Олена Манукян, переселенка з Луганщини, каже, що у її місті Гірське, як і по всій Луганській області, майже всі люди говорили російською. Так само й вона у побуті переважно використовувала російську мову. Хоча володіє українською, бо її батьки – вихідці із західних регіонів.
«Коли я оселилася у Полтаві, то вирішила остаточно позбавитися мови окупанта. Згодом дізналася про ці курси та почала їх відвідувати, щоб удосконалити свою українську. Зараз писатиму диктант, тож хвилююсь, як школярка. Сподіваюсь, що не нароблю багато помилок», – поділилася Олена.
Бажання вільно говорити українською
Безплатні мовні уроки відбуваються щотижня. Одну з груп веде Тетяна Балагура, викладачка наукового ліцею № 3 Полтавської міської ради, Герой України з врученням ордена Держави за визначний особистий внесок у розвиток національної освіти.
Під час занять діє жорстке правило: всі говорять виключно українською. Іноді це зовсім непросто – підібрати правильні слова, щоб висловити свою думку. Жінки стараються, підказують одна одній, бува, що помиляються, утім правил не порушують.
Годинне заняття проходить непомітно. Впродовж уроку учениці виконують різні вправи, використовують роздаткові матеріали та словники. Під час розмовної частини вчителька пропонує поспілкуватись на різні теми. Наприклад, описати свою квартиру або будинок, розповісти про свої інтереси та захоплення, переказати рецепт приготування улюбленої страви. Кожну розповідь вчителька доповнює фразеологізмами, діалектизмами, новоутвореннями та складними словами. Це все дає додатковий словниковий запас та поглиблює знання української.
«Мова завжди об’єднує, бо це перша ознака нації. Нас більш ніж триста років відлучали від неї, але ми мусимо повернутися до свого джерела, з якого ми беремо натхнення, життя. Та й взагалі, народ без мови не народ. Тож потрібно знати мову тієї країни, в якій ти живеш. Мені дуже приємно, що жінки з так званих російськомовних регіонів приходять на заняття оптимістично налаштованими, з усмішками та бажанням вчитися. І якщо є хоча б маленький успіх, то це вже перемога», – наголосила Тетяна Балагура.
Як виникла ідея організувати мовні курси для переселенок, розповіла представниця ГО «Інша жінка» Анна Бакша.
«У нас давно була така мрія, і в цьому році ми її втілили у життя. Володіння українською мовою, особливо у такі важки часи, дуже потрібно внутрішньо переміщеним особам. Причому це не обов’язок, а їхнє щире бажання. Ми бачимо що є запит на такі курси. На заняття приходить все більше людей. Тому поки у людей буде прагнення вивчати українську, ми будемо їх підтримувати у цьому та продовжувати курси», – зазначила Анна Бакша.
Світлана Денисенко
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
