Переселенці колишні та сучасні – гострі питання кинофестивалю «86: Післямова»
З 8 по 10 вересня в Антикризовому медіа-центрі проходив показ найкращого документального українського та свiтового кiно. Глядачі мали змогу переглянути нові та вже улюблені стрічки фестивалю кіно та урбаністики «86», який вже чотири роки поспіль проходить у «атомному» місті Славутич. Частину робіт представили самі режисери та герої фільмів.
«Ми робимо таку велику міжнародну подію, яка інсперована містом з його унікальною історією, архітектурою, ландшафтом. Ми показуємо різні фільми в жанрі художньої документалістики, тобто це мистецьке документальне кіно високої художньої якості. Фестиваль відбувається протягом п’яти днів раз на рік. Цього року у нас була аудиторія кілька тисяч людей, а саме місто Славутич налічує 25 тисяч мешканців. Щоб охопити якомога більше глядачів, після цього ми проводимо подію «86: Післямова». Беремо найцікавіші фільми, проводимо майстер-класи, інтервенції, мистецькі акції і їздимо з ними по теж небанальних, несподіваних містах», – розповіла Надія Парфан – співзасновниця і креативна директорка фестивалю кіно та урбаністики «86».
Минулого тижня фестиваль побував у Маріуполі, потім прибув до Краматорську, при цьому він відбувається одночасно в шести містах Донеччини і Луганщини.
Для показу відібрано фільми, які ідентифікують місто Славутич – атомоград, збудований в кінці 80-х поруч з Чорнобилем. Новозбудоване місто заселили переселенці з зони зараження. Їхні судьби нагадують судьби нинішніх переміщених осіб, які вимушені покинуть свої домівки та розпочинати життя на новому місті.
Стрічка «Чорнобильські бабусі» американських режисерок Холі Моріс і Ен Богард розповідає про жінок з сільської місцевості Чорнобильської зони, які ще в радянські часи нелегально повернулися додому. Фільм знятий з великою повагою до людей, там немає упередженості та експлуатації темі, але він показує зв’язок людини з рідним містом. Ця тема є актуальною для наших часів, коли ми маємо півтори мільйони вимушених переселенців.
«Фільм «Чорнобильські бабусі» – вражаючий і дуже емоційний, тому я сміялась і плакала під час перегляду. Коли показують Прип’ять з її покинутими домами, це нагадує зруйнований Донбас і людей, котрі залишили в своїх домівках багато важливих для себе речей. Цей фільм треба показувати на широких екранах, він мусить замислюватися про дуже важливі речи», – поділилася своєю думкою глядачка Галина.
В цьому є величезна філософська вага фільму: людина – це не дерево, що може укорениться в будь-якому місті, адже для нас має шалене значення свій простір, своє оточення й своє коріння.
Також на фестивалі було показано серію фільмів про східну Україну, в тому числі – краматорського режисера Михайло Бакузова «Рубіж реальності», слов’янця Михайло Корольова «Шум всесвіту», Марії Ворончук «Гірник» про однойменне місто. На показах були присутні автори стрічок. На показ фільму «Російський дятел» у неділю завітав головний герой фільму Федір Александрович.
«Взагалі всі фільми пов’язані з ідеєю міста і з урбаністикою в її найширшому філософському сенсі: місто – це цивілізаційна віха, яка прийшла на зміну сільському поселенню, і значення котрій зараз зростає навіть порівняно з державою», – зазначила Надія Парфан.
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
