«Хто не діє, нічого не отримує»: як «Крамтехцентр» з Донеччини адаптувався та працює на два міста

360
коментарі відсутні

Максим Коротун

«Так сталося, що ми поставили три санітарні модулі у Святогірську, Богородичному та Тетянівці. Ними користуються місцеві жителі, щоб митись, прати, бо вони не мають доступу до води. Нас цікавить машинобудування: деталі, верстати. Це більше наша специфіка, ніж модулі. В якісь періоди, коли не мали замовлень, то трошки протримались внаслідок цього», – розповідає Антикризовому медіа-центру директор краматорського машинобудівного заводу «Крамтехцентр» Максим Коротун. 

Вперше ми з Максимом спілкувалися торік про санітарні модулі для сюжету про те, як виживає Святогірськ без води. «Крамтехцентр» зробив їх на базі морських контейнерів ще у 2023 році. Тепер спілкуємося з директором машинобудівного заводу, коли в Краматорській громаді, де підприємство заснували у 1999 році та воно продовжує працювати, розробляють стратегію розвитку.

На «Крамтехцентрі» мають повний технологічний цикл виробництва: проєктують, виготовляють та постачають конвеєрне, транспортне та спеціальне обладнання. Замовниками заводу були як українські підприємства, так і закордонні. З початком повномасштабного вторгнення машинобудівний завод переніс частину потужностей у Дніпро. Про те, як нині вдається працювати на два міста, які виклики та проблеми долають, а також якою бачать Краматорську громаду після війни, розповів директор ТОВ «НВП Крамтехцентр» Максим Коротун.

«Ринок праці дуже-дуже просідає»

 

Розумію, що Краматорськ зараз перебуває у небезпечній зоні. Та все ж чому вирішили перенести частину своїх потужностей?

Яка зона безпечна, теж складно сказати. Бо і Дніпро, і Київ, і решта міст так само мають ризики. Звісно, Краматорськ – локація в плані географії війни небезпечна. Звичайно, для диверсифікації у нас є майданчик у Дніпрі. Чому ми вивезли частину виробництва, то зрозуміло. Та все ж ми залишаємося працювати й у Краматорську. Є частина людей, яка не виїжджає з міста. У кожного свої обставини: хворі батьки, ніколи не покидали Краматорськ і так далі. Деякі виїхали ще у 22-му році в Дніпро разом з нами. Зараз тих людей, які у Дніпрі, важко запросити хоча б на якісь термінові роботи в Краматорськ. А з Краматорська важко вивезти людей у Дніпро, тому що є якийсь психологічний бар’єр.

«Хто не діє, нічого не отримує»: як «Крамтехцентр» з Донеччини адаптувався та працює на два міста - Фото №1

Збиральна ділянка на «Крамтехцентрі». Джерело фото: ТОВ «НВП Крамтехцентр»

На новому місці ви набирали нових співробітників чи усі з Краматорська?

Ми за весь час знайшли одного або двох людей у Дніпрі. Решта ті, хто виїхав з Краматорська. Є великий дефіцит на ринку кадрів. Ми займалися цим питанням до повномасштабного вторгнення. У нас була група з координації підприємців з навчальними закладами, щоб впроваджувати дуальну систему освіти. Тоді б навчання давало більш практичних навичок для потреб реального бізнесу. Ще тоді це була дуже велика проблема. Зараз у нас відсотків 15 співробітників служать в Збройних силах України. Хтось виїхав за кордон, деякі працюють на умовах віддаленого режиму роботи. І тому знайти нових людей дуже важко.

З чим пов’язаний дефіцит кадрів? Де легше знайти працівників?

У Краматорську легше насправді знайти людей, ніж у Дніпрі. Економічні обставини, які є на третьому з половиною році повномасштабного вторгнення, погіршуються. Принаймні у тих сферах, до яких я дотичний. При цьому заробітна платня на дефіцитні спеціальності, навпаки, підіймається, тому що брак кадрів. Ми не можемо навіть на високу зарплату знайти людину у Дніпрі, наприклад, налагоджувача верстата ЧПУ. Якщо говоримо про ринок, то наші контрагенти, великі підприємства такі, як «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Метінвест», «ДТЕК», «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат», працюють на половину чи на 30%. Нема таких замовлень, з яких можна сплачувати велику заробітну платню, бо є така стагнація. Також на ті дефіцитні спеціальності, які треба закрити, складно знайти людину. Ринок дуже динамічний, бо є військова номенклатура. Ці підприємства перевантажені, вони перегрівають ринок праці. Також питання з мобілізацією. Навіть якщо підприємство пропонує бронювання, то спершу треба піти до військкомату, а туди людина приходить у статусі незаброньованої особи. І замість роботи може потрапити на війну. Цей момент дуже обмежує не лише кадри, а й взагалі наявність потенційних працівників. Велика частина чоловіків служать у Збройних силах України. Зрозуміло, що ринок праці дуже-дуже просідає.

«Хто не діє, нічого не отримує»: як «Крамтехцентр» з Донеччини адаптувався та працює на два міста - Фото №2

Механоскладний цех на заводі. Джерело фото: ТОВ «НВП Крамтехцентр»

Чи пробували залучати жінок на якісь чоловічі спеціальності? Чи розглядали можливість навчати жінок, які захотіли б долучитися?

Я розумію, що це таке рішення, яке нібито має закрити потреби. Насправді  з жінками не все так просто. По-перше, дуже велика їхня кількість з дітьми поїхали за кордон. По-друге, ми працюємо в специфічній сфері. Жінці буде важкувато працювати на верстаті, який важить 40 тонн. Це все ж таки фізична робота, маю на увазі машинобудування.

«Якщо релокував свою компанію, ти автоматично стаєш неконкурентоздатним»

 

Крім дефіциту кадрів, які ще маєте труднощі на новому місці у Дніпрі?

Ми сплачуємо орендну плату, тому що ми там винаймаємо майданчик. Треба, звісно, якось фінансувати й співробітників, бо на новому місці жити важче: треба квартиру орендувати й таке інше. І це додаткові витрати. Насправді якщо ти кудись релокував свою компанію, то автоматично стаєш неконкурентоздатним у порівнянні з іншими, які не виїжджали. Коли кажуть релоковане підприємство, і нібито відродження, і воно перейшло на якийсь інший рівень, насправді це все тільки для того і робиться, щоб зціпивши зуби спробувати дожити до тих часів, коли ринок почне замовляти продукцію з доданою вартістю. Або почнуться цікаві інвестиційні проєкти тощо. Релокація – тимчасовий вихід для збереження потенціалу. Звісно, є винятки, але в нашій сфері я бачу це саме так.

«Хто не діє, нічого не отримує»: як «Крамтехцентр» з Донеччини адаптувався та працює на два міста - Фото №3

Джерело фото: ТОВ «НВП Крамтехцентр»

Чи є програми для релокації або підтримки бізнесу?

Ми брали участь у грантовій програмі та отримали обладнання. У принципі все. Це непогано, але те, що прописане в програмі, не дуже відповідає дійсності. Там треба закупити обладнання, здається, на чотири мільйони гривень і найняти 20 людей. Однак нове обладнання потрібно для того, щоб зробити виготовлення дешевшим. Якщо автоматизуєш якийсь процес, то, навпаки, зменшуєш людський фактор і кількість працівників. Ти стаєш більш конкурентоспроможним, стійким і стабільним. Це було від Міністерства економіки. Також ще до повномасштабного вторгнення ми разом з 10 або 12 виробничими компаніями нашого регіону брали участь у програмі USAID. Вона була комплексною: і консультації, і курси кризового менеджменту, і HR, і ми разом писали стратегію розвитку на наступні п’ять років. У межах цієї стратегії отримали обладнання від USAID. Ми її закінчували після повномасштабного вторгнення, переписували наші договірні умови вже на майданчик у Дніпрі. Бо через небезпеку вони захотіли, щоб ми туди перенесли та налаштували це обладнання. І після вже в нас ніяких проєктів не було.

«Все, що ми можемо, – адаптуватися, вибудувати свої робочі процеси та бути максимально ефективними»

 

У Краматорську розпочали розробку стратегії розвитку територіальної громади. Що мають враховувати у цьому процесі?

Щоб розробляти стратегію в той час, в який ми живемо, то треба зробити аналіз з підприємцями обставин, які заважають їм не розвиватися, а виживати. І спробувати розв’язати ці проблеми. Я розумію, що стратегія має називатися розвитку, але розвиток – не дуже доречне слово. От я знаходжусь у Краматорську, в принципі бачу наш регіон, який вже понівечений, стримує навалу та є форпостом. Рух ворога іде не такими швидкими темпами через те, що ресурс: інфраструктура, сили людей, їхній емоційний стан – вони це стримують, але усе погіршується. Слово розвиток не дуже відповідає функції, яка зараз лежить на плечах нашого регіону. Для себе я розумію задачу вижити, зберегти наше місто, наш регіон і компанію, щоб можна було з чогось розпалити процеси, коли почнеться реальний розвиток. Маю на увазі інвестиції, а також коли почнеться розбудова. Наприклад, зводять будинки в Києві, на них треба метал. «АрселорМіттал» працює не на 30%, а на 100%. Він замовляє більше обладнання, а ми постачаємо їм його. Поки війна не закінчиться, на це розраховувати, думаю, не можна.

«Хто не діє, нічого не отримує»: як «Крамтехцентр» з Донеччини адаптувався та працює на два міста - Фото №4

На заводі завантажують готову продукцію. Джерело фото: ТОВ «НВП Крамтехцентр»

Все взаємопов’язано. Крім війни, що впливає на роботу бізнесу?

Неадаптованість до реалій війни держави, маю на увазі органів державного управління. Ми зараз ведемо діалог з податковою службою. До повномасштабного вторгнення у нас виник борг. Податкова переїхала в Київ, оформила всі претензії до нас, подала до суду. Нам було ніколи цим займатися. Суд виніс рішення стягнути податковий борг на суттєву суму. Нема інструменту, який зміг би врахувати обставини юридично для того, щоб дати можливість підприємству вижити. З 2022 року, наприклад, ми працюємо з таким підприємством, як «ММК ім. Ілліча», яке залишилось на окупованих територіях. У нас є несплачені від них великі суми грошей. І в принципі дуже багато проєктів, які заморозились, і підприємства, які на мільйони, скажімо так, доларів, стали біднішими. Війна впливає на все: кадри, електрика замовлення. Нам несила зробити так, щоб сьогодні війна закінчилась. Все, що можемо, – адаптуватися, вибудувати свої робочі процеси та бути максимально ефективним в умовах війни.

На вашу думку, якою має бути стратегія розвитку громади в умовах близькості до лінії фронту?

Стратегія розвитку – це стратегія допомоги війську, Збройним силам України для збереження взагалі громади. Ми говоримо про територію, на якій люди житимуть. А бачимо, що на сьогодні ми щодня втрачаємо сотні метрів, а десь і кілометри громади. Я бачу насправді задачу – все на фронт. Бо нічого буде у нас розвивати. Я б сфокусував свою увагу на фактично територіальному збереженні: окопи, бліндажі, лінія захисту. Армія – це ж великий організм, якому треба допомагати на будь-якому рівні. Робота всіх сфер впливає на роботу Збройних сил України.

«Хто не діє, нічого не отримує»: як «Крамтехцентр» з Донеччини адаптувався та працює на два міста - Фото №5

На заводі є кілька машиноскладних цехів. Джерело фото: ТОВ «НВП Крамтехцентр»

Яких зараз програм з боку місцевої, обласної або центральної влади не вистачає для розвитку вашої справи?

У нас було до повномасштабного вторгнення 250 людей. Потім –  120, далі – 100 тощо. Про який розвиток кажемо? Ми говоримо про програми збереження, часткової компенсації. Наприклад, програми релокації нема. Програми відновлення або допомоги після пошкоджень внаслідок російських атак нема. Це все за власні кошти. Вистачило в тебе дірки позакривати, відновити виробничі процеси й електрику, хочеш – працюй. Є програма, завдяки якій можна подати на репарації. Зрозуміло, що це дуже довга й абстрактна річ. Коли все дійде до конкретних грошей, ніхто не знає. Якихось податкових пільг теж нема. Єдине, знаю, що збільшили оренду на землю, але дали знижку 50%, та це не дуже суттєво, скажімо так.

Ви згадали про репарації, чи подавали ви на них або плануєте?

Ми подавали на репарації. У «ММК ім. Ілліча» залишились борги перед нами. І ми подали до суду на відшкодування. Для того, щоб подати репарації на приміщення, яке потрапило під обстріл і там є руйнація, треба власним коштом наймати експертів. Вони роблять оцінку. Звісно, суд, адвокат – це теж гроші. Якщо є руйнування, нема ніяких процесів, які генерують гроші, а ти ще маєш вкладати в роботу з адвокатами, експертами, які займаються оцінкою руйнації, то перспективи примарні. Коли дійде до реальних грошей, невідомо. Але це треба робити в будь-якому випадку. Хто не діє, нічого не отримує.

Які галузі економіки, на вашу думку, мають бути пріоритетними для майбутнього розвитку Краматорської громади? І якою ви її бачите?

– Одна галузь, з якою ми щодня стикаємось, – це військова. З 2022 року наша смартспеціалізація, хочемо ми цього чи ні, приймемо чи ні, – форпост західних країн від північних сусідів. Смартспеціалізація буде пов’язана з виготовленням зброї, з утриманням військового контингенту, з розвитком армії, інженерно-технічних захисних споруд. Україна хотіла цього чи ні, але в неї є можливість отримати цю смартспеціалізацію. Чому? Тому що вона безпосередньо бере участь у реальній війні. У Європи, у наших союзників, нема такого досвіду, який є у нас: в озброєнні, у всьому, що зв’язано з військовою справою. Тому ми зараз в цьому компетентні й таке треба розвивати. Єдине, що ми можемо, прийняти усе таким, як воно є, адаптуватися, підлаштуватися або відкоригувати свою діяльність до того, що актуально тут. Якщо ні, то тоді змінювати місце проживання і будувати життя в іншій парадигмі.

Ірина Мартинова


Матеріал створений у межах процесу розробки Стратегії розвитку Краматорської міської територіальної громади, має на меті підтримати учасників стратегічного планування, надати орієнтири для визначення пріоритетних напрямків розвитку громади та сформувати спільне бачення її майбутнього.

Матеріал створений за фінансової підтримки ІТ-компанії «QuartSoft». Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Антикризового медіа-центру і не обов’язково відображає позицію фінансових партнерів.


Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram.  Долучайтесь!


0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

Новини

Відео

Аналітика