Травма перетворена на ресурс
Психологічна травма, отримана внаслідок катастрофи відрізняється від травм тих, хто пережив бойові дії. У нас вкрай мало фахових досвідчених психологів, що можуть допомогти впоратися з травмами і втратами війни. До того ж на наших теренах існує міф, що психолог потрібен глибоко хворим людям. Часто ми навіть не усвідомлюємо проблему, не визнаємо, що не можемо дати самі собі раду та не звертаємося за допомогою.
Володимир Петров – ветеран АТО, практикуючий психолог, зізнається, що колись, повернувшись з війни, він не бачив чи не хотів бачити, що війна змінила його і деякі проблеми все ж таки існують:
- В 2016-му році громадська організація «Центр соціально-психологічної підтримки «Ресурс» запросила мене долучитися до проєкту «Коло Побратимів» в якості ведучого групи самопідтримки для ветеранів. Під час навчання, спілкуючись в групі ветеранів з тридцяти осіб, я побачив, що є певні складнощі, з якими масово стикаються демобілізовані військові в мирному житті. Я не був виключенням. Тож зрозумів, що травматичний досвід війни змінив і мене.
Володимир вже п’ять років працює в програмі і зараз є ментором, що навчає та консультує ведучих груп в проєкті «Покращення психосоціальних сервісів для ветеранів шляхом організації і проведення груп «рівний-рівному», що втілюється в Донецькій та Луганській областях краматорським благодійним фондом «Союз ветеранів АТО» за підтримки ООН (Програма з відновлення та розбудови миру) та уряду Королівства Нідерландів.
- Перший етап таких проєктів є чи не найважчим – збір групи та старт роботи. Культура дбати про своє психічне та психологічне здоров’я в Україні тільки починає формуватися. Нас завжди вчили не «виносити бруду з хати». Отже часто людям складно зробити перший крок, почати довіряти та говорити про наболіле – пояснює Володимир особливості своєї роботи. Та якщо група вже почала діяти, то стає міцним дружнім колом, тим місцем, де ветеран може почуватися у безпеці серед своїх. В групі є два основні правила: не оцінювати людину, її емоції та вчинки, та конфіденційність – ми не виносимо інформацію за межі групи.
В Покровську, Селідовому, Лисичанську та Рубіжному в рамках проєкту, підтриманого ООН та урядом Королівства Нідерландів, такі групи збираються раз на два тижні. Спілкування триває приблизно три години. Перша частина зустрічі, так званий шерінг, передбачає що ветерани діляться, з якими складнощами зіткнулися від часу останньої зустрічі групи. Ніхто не намагається вчити один одного. Навіть ведучий групи, за словами Володимира, вирізняється з поміж інших тільки тим, що має ключі від приміщення та знає, де стоїть чайник та кава:
- Звісно ведучий готується до зустрічей, вивчає певні теми. Під час шерінгу ведучій вловлює, яка тема актуальна для групи саме зараз, і другу годину зустрічі присвячують розбору цієї теми з точки зору теорії процесів, що відбуваються всередині нас. Протягом існування групи кілька разів відбувається анкетування, яке показує рівень змін благополуччя учасників. Більшість ветеранів мають внутрішній ресурс, аби самотужки впоратись з проблемами, допомога психологів їм не потрібна, спілкування в групі цілком достатньо. Такі учасники власним досвідом мотивують та допомагають побратимам знаходити шляхи вирішення складних ситуацій. Групи відкриті, тобто немає постійного сталого колективу. Можуть долучатися нові учасники, хтось ходить в групу кілька місяців, а хтось може відвідати кілька зустрічей і закрити всі свої питання або отримати перенаправлення. Перенаправляємо ми людину, коли анкетування показує, що необхідна фахова допомога – психологічна чи навіть психіатрична. І в цих випадках ми радимо перевірених спеціалістів, в яких є досвід роботи з ветеранами. Та навіть пораду звернутися до фахівця легше сприйняти від побратимів ніж від дружини або рідних.
Український варіант методики «рівний-рівному» для екс-комбатантів російсько-української війни має деякі особливості. Зрозуміло, що робота над власними емоціями та психологічним станом буде менш ефективною, якщо є не вирішеними соціально-побутові питання – працевлаштування, оформлення пільг, отримання у власність земельних ділянок та інше. Отже остання година зустрічі ветеранських груп самопідтримки завжди присвячена обміну досвідом вирішення таких питань.
В ідеалі, рідні ветеранів мають теж долучатися до таких груп. Для них це окремі групи. Володимир згадує, що колись його дружина теж відвідувала зустрічі для членів родин ветеранів. І це дало велику користь їхнім стосункам:
- Не тільки ми маємо вчитися жити самі з собою, а й членам наших сімей необхідно наново вчитися з нами жити, тому що ми йшли на війну одні, а повернулися інші. Ми отримали колосальний досвід на війні. Якщо його правильно пропрацювати, то він перетвориться на ресурс для особистого розвитку.
За минулі п’ять років проєктам, подібним до краматорського проєкту «Покращення психосоціальних сервісів для ветеранів шляхом організації і проведення груп «рівний-рівному», вдалося допомогти багатьом ветеранам прийняти свій досвід та зробити його своєю силою в умовах мирного життя. Та для системних змін необхідна мережа таких груп по всій Україні.
- Якщо в кожній громаді ветеран буде знати, що є безпечне місце, куди він може прийти і опинитися серед тих, хто його почує та не осудить, він впорається зі своїми проблемами та ефективно адаптується до мирного життя. А ветеранський досвід буде спрямований на зміцнення громади та розвиток суспільства – переконаний Володимир Петров.
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
