У 2025 році понад 1200 заяв на пільгове кредитування надійшло від переселенців

Чотири роки тому Вікторія була впевнена, що їде з Краматорська ненадовго. Сьогодні вона вже подала документи на п’ятирічну візу в Чехії, її син завершує навчання, а повернення додому залишається радше мрією, ніж планом. Війна забрала не лише звичне життя, а й бізнес, у який родина вкладала роки праці та заощаджень. Натомість з’явилися нова країна, нова мова і нова реальність, до якої довелося пристосовуватися. Свою історію Вікторія Савченко розповіла журналістці «Антикризового медіа-центру».

Не думала про бізнес – рятувала дітей

Наприкінці лютого 2022 року я сказала, що нікуди не поїду з дому. Ми облаштували підвал і прожили в ньому місяць. Зі мною був 13-річний син, а 20-річна донька – у Києві. Та коли я прочитала про Бучу, мене охопив страх. Чоловік наполягав на виїзді, тож зрештою погодилася. Тоді була впевнена, що ми їдемо лише на два-три місяці, як у 2014 році.

У Краматорську понад 20 років мала бізнес – канцелярський магазин. Буквально перед пандемією ми відкрили другий. Вклали в нього всі гроші – і раптом локдаун, зачинені магазини. У 2021 бізнес тільки почав відновлюватися, а за рік почалося повномасштабне вторгнення.

Магазин у Краматорську. Фото героїні

Власної справи зараз уже немає. Канцтовари, що залишилися, вдалося вивезти й продати майже за безцінь. Але у 2022 році я не думала про бізнес – рятувала дітей.

За кордон ми виїхали автівкою: я та діти. З собою взяли дві валізи. Обрали Чехію, бо тут жив далекий родич, який знайшов волонтера, аби нас прихистили. У невеликому містечку в Моравії надали місце в гуртожитку для матерів із дітьми. Допомогли оформити документи, за два тижні влаштували сина до школи, знайшли лікарів, а перший час навіть привозили їжу.

Згодом я перевезла сюди й батьків. Вони досі живуть у Моравії та отримують допомогу, оскільки вже не можуть працювати.

Перші два роки ми жили безоплатно. Без такої підтримки я навряд чи впоралася б самотужки: тут діє обов’язкове медичне страхування. Батькам його оплачують досі, як і синові, адже він ще неповнолітній.

Зроду не тримала інструментів у руках

За місяць після приїзду мене влаштували на завод. Я ніколи не тримала інструментів у руках. Але з’ясувалося, що маю технічний хист. Я швидко навчалася і вже змінила чотири заводи. Тут дуже розвинене автовиробництво, і донька жартує: «Ще два заводи – і сама машину збиратимеш».

На першому підприємстві виготовляли дорогі дизайнерські меблі ручної роботи: стільці та крісла. Заводу понад 150 років, сюди навіть туристи приходили.

Я готувала меблі до фарбування і щовечора поверталася додому зі сльозами. Це була важка восьмигодинна фізична праця. Водночас зарплата була хорошою, а я мала всі соціальні гарантії нарівні з чехами: оплачувані лікарняні, премії тощо. Там пропрацювала рік і чотири місяці, поки через економічні труднощі на підприємстві не почали скорочувати робітників.

Я потрапила під третю хвилю звільнень. Того дня скоротили близько ста працівників: на завод приїхали представники Уряду праці. Ми заповнили необхідні документи, а вже наступного дня почали отримувати допомогу з безробіття – приблизно половину попередньої зарплати.

Фото героїні

Через півтора місяця я знайшла найкращу роботу за весь час перебування в Чехії – на заводі з виробництва автомобільних фар. Працювала в чистих умовах і займалася складанням дрібних деталей. Мені дуже подобалося, але заради цієї роботи довелося переїхати в інше місто.

Батьки залишилися із сином, який саме закінчував дев’ятий клас. Згодом він вступив до технікуму на спеціальність, пов’язану з інформаційними технологіями. Ще в Україні він захоплювався робототехнікою.

Донька прожила зі мною рік, потім повернулася до Києва, але через обстріли та блекаути знову приїжджала до Чехії на півроку. Зараз у неї в Києві наречений, тому фактично вона живе між двома країнами.

Нині я переїхала ближче до Острави, майже на польський кордон, і працюю на невеликому підприємстві, де всі колеги чехи. Можливо, саме тому, що вже добре володію мовою, це перше місце роботи, де в мене з’явилися подруги.

Хоча я б хотіла працювати у великій торговельній мережі на кшталт «Lidl», де вищі зарплати. Вже намагалася туди влаштуватися, але тоді ще недостатньо добре знала чеську.

Сумніви щодо бізнесу

Я помітила, що в Чехії досить слабкий сервіс. Перукарні, манікюрні салони чи автомайстерні значно поступаються українським. Щоб просто поміняти колеса на авто, іноді доводиться чекати два місяці. А на стрижки багато чехів записуються саме до українських майстрів.

Колись я замислювалася про власну справу. Ще задовго до того, як стала підприємницею, отримала диплом перукаря. Давно стрижу всю родину, а після переїзду навіть навчилася стригти наших собак – тоді доводилося економити буквально на всьому.

Ідеї бізнесу були різні. Але починати все з нуля у 50 років непросто. До того ж після втрати двох магазинів я більше не хочу вкладати гроші в обладнання чи приміщення. Тому серйозно про відкриття власної справи вже не думаю.

Загалом, якщо працювати, на життя тут вистачає. Можна навіть повезти дітей влітку на море або взимку гірськолижний курорт.

Втім, якщо порівнювати з Україною, то живу я значно скромніше. У Краматорську належала до людей із достатком вище середнього. Могла дозволити собі значно більше, ніж зараз. Нині живу лише на зарплату, хоча вона й вища за українську.

Хотіла б повернутися у своє минуле життя

Моя найбільша мрія – повернутися додому, у своє колишнє життя. Мене все влаштовувало. Я не хотіла нічого змінювати й нікуди їхати.

Перші два роки в Чехії я ніби не жила. Працювала, поверталася додому, читала новини, плакала, спала і знову йшла на роботу. Потім усе повторювалося. Не знаю, як взагалі пережила той період.

Лише через два роки поступово повернувся інтерес до життя. Захотілося поїхати на море, почала помічати світ навколо, усвідомила, що потрібно серйозно вивчати чеську мову.

Фото героїні

Я давно приїхала б в Україну, але сину скоро виповниться 18 років. Він і сам хотів би жити вдома, але я пояснила йому, що після повернення його можливості будуть обмежені. Та й повертатися нам фактично нікуди. Хіба що до доньки в Київ.

Тому ми домовилися, що він продовжить навчання в Чехії. За ці роки ми багато вклали в адаптацію, соціалізувалися. Я подала документи на п’ятирічну візу. Якщо не отримаю її, через півроку подаватиму документи на громадянство.

Це дуже складне рішення. Я не відкидаю можливості повернення. Але поки що не знаю, коли саме це може статися.

Що забрала б в Україну

Перше, що впадає в око, – дороги: настільки звикла до їхньої якості. Мене також вразила робота Уряду праці. Це певною мірою аналог українського Центру зайнятості, але система працює швидко й зрозуміло. Якщо людина втрачає роботу, їй допомагають оформити виплати та знайти нове місце праці. Хоча й чехам є чому повчитися в України. Наприклад, цифровізація через «Дію» та інші електронні сервіси в нас з’явилися значно раніше.

У Чехії непросто знайти сімейного лікаря, з яким можна укласти договір. Але якщо вже маєш такого, то отримуєш дуже якісне обслуговування. В одному кабінеті можуть зробити аналізи, обстеження та необхідні процедури на сучасному обладнанні.

Водночас людина сама несе відповідальність за своє здоров’я. Потрібно регулярно проходити профілактичні огляди. Якщо цього не робити, можуть виникнути проблеми навіть зі страховою компанією чи лікарем.

Мабуть, тому люди тут більше дбають про себе. Багато хто бігає, їздить на велосипеді, ходить у гори. Популярні басейни, сауни, джакузі. Майже кожен має якесь хобі. Я теж почала більше рухатися: їжджу на велосипеді, взимку ходжу до басейну і навіть зацікавилася мотоциклами.

Авторка тексту – Олена Костенко

Матеріал створений за фінансової підтримки ІТ-компанії «QuartSoft». Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Антикризового медіа-центру і не обов’язково відображає позицію фінансових партнерів.

З російського полону в Україну повернули 185 військовослужбовців та одного цивільного українець, якого росіяни утримували в неволі з 2022 року.

Про це повідомили у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими.

Серед визволених – військовослужбовці Збройних Сил України, зокрема представники Військово-Морських Сил, Сухопутних військ, Десантно-штурмових військ, Сил спеціальних операцій, Сил територіальної оборони та Військової служби правопорядку. Також з полону повернулися бійці Національної гвардії та Державної прикордонної служби.

Більшість визволених захисників потрапили в полон у 2022 році. Частина з них брала участь в обороні Маріуполя. Серед звільнених є учасник вертолітної операції – повітряного мосту до «Азовсталі».

На Батьківщину повертаються військові, які виконували бойові завдання на Донецькому, Луганському, Харківському, Херсонському, Запорізькому, Сумському, Київському та Курському напрямках.

Наймолодшому – 26 років, найстаршому – 62. Серед визволених також є двоє офіцерів.

Після повернення захисники пройдуть медичне обстеження, отримають лікування та реабілітацію.

Це вже 75-й обмін полоненими від початку повномасштабного вторгнення.

Уряд запускає експериментальний проєкт, який має спростити оформлення документів для повернення в Україну громадян, які народилися на тимчасово окупованих територіях.

Про це повідомила у телеграмі прем’єр-міністерка України Юлія Свириденко.

Йдеться про можливість отримати посвідчення особи на повернення в Україну навіть у випадках, коли інформація про людину відсутня в державних реєстрах.

Оформити документ можна буде через визначені закордонні дипломатичні установи України. Для підтвердження особи використовуватимуться державні реєстри, а за їх відсутності – свідчення близьких родичів, зокрема у форматі відеозв’язку.

Проєкт стосується людей, які через окупацію втратили можливість отримати або відновити українські документи та фактично не можуть легально повернутися в Україну.

Оформити посвідчення можна буде безоплатно у визначених консульських установах, зокрема в Туреччині, Грузії, Вірменії, Казахстані та інших країнах. Для дітей до 16 років документи зможуть оформлювати батьки або законні представники.

Уряд розширює державну програму «Доступні ліки». З липня 2026 року до оновленого переліку увійде ще 51 міжнародна непатентована назва лікарських засобів.

Про це повідомила у телеграмі прем’єр-міністерка України Юлія Свириденко.

Йдеться про препарати для контролю артеріального тиску, лікування серцевої недостатності та порушень серцевого ритму, профілактики тромбоутворення, зниження рівня холестерину, а також терапії для пацієнтів після інфаркту міокарда або з підвищеним ризиком інсульту.

Програма дозволяє українцям отримувати необхідні ліки безоплатно або з частковою доплатою за електронним рецептом.

У 2026 році бюджет програми становить 8,7 млрд грн. Від початку її дії нею скористалися понад шість млн громадян.

Щоб отримати препарати, необхідно звернутися до лікаря, оформити електронний рецепт і звернутися до аптеки з позначкою «Тут є Доступні ліки».

У Військовій службі правопорядку у Збройних Силах України представили новий спецпідрозділ «Скорпіон» – відділення швидкого реагування.

Про це повідомили у фейсбуці Генерального штабу Збройних Сил України.

За інформацією, підрозділ створили для реагування на загрози підвищеного рівня небезпеки та виконання завдань у ситуаціях, що потребують оперативного втручання та злагоджених дій.

Основні функцій «Скорпіона»:

• запобігання та припинення кримінальних та інших правопорушень у ЗСУ;
• захист майна Збройних сил від розкрадання та інших злочинних посягань;
• участь у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об’єктах.

У період дії воєнного або надзвичайного стану підрозділ також залучатимуть до боротьби з диверсійно-розвідувальними групами противника та підтримання військової дисципліни і правопорядку у військових частинах.

Бійці підрозділу проходитимуть спеціальну підготовку. Їх залучатимуть до виконання завдань у межах чинного законодавства.

Фото: Генеральний штаб Збройних Сил України