У Торецькій ВЦА відновили вісім колодязів

Покровська громада отримала нову партію гуманітарної допомоги від благодійного фонду «Крапка відліку». Допомога включає побутовий текстиль та речі для дітей, що стане суттєвою підтримкою для внутрішньо переміщених осіб та вразливих мешканців.

Про це повідомляють у пресслужбі Покровської міської військової адміністрації, пише АКМЦ.

Покровська громада продовжує отримувати цінну підтримку від Благодійного фонду «Крапка відліку». Цього разу до хабу «Ми – Донеччина», що діє при Покровській міській військовій адміністрації у місті Дніпро, надійшла чергова партія гуманітарної допомоги.

Представниця фонду Юлія Сокол передала до Банку речей хабу побутовий текстиль та дитячі речі: ковдри, постільну білизну, рушники, підгузки, іграшки, ходунки тощо. Ці необхідні товари надають реальну підтримку внутрішньо переміщеним особам та вразливим категоріям мешканців громади.

Співпраця з фондом «Крапка відліку» вже давно стала надійною основою гуманітарної допомоги для Покровської громади. Щира подяка благодійникам за довіру, підтримку та людяність, які допомагають долати труднощі щоденного життя.

Читайте також: Евакуація з Покровської громади: актуальні контакти та допомога мешканцям

Гуманітарний хаб обслуговує не тільки вихідців з Волноваського району, а й внутрішньо переміщених осіб з усієї Донецької області, які через війну були змушені покинути свої домівки та оселитися у більш безпечних регіонах України. Координує роботу центру Волноваська районна адміністрація, відповідальною особою призначено співробітницю апарату Людмилу Кодберг.

Центр «Пліч-о-пліч» створений для того, щоб сприяти розв’язанню нагальних проблематичних питань, що виникають у переселенців. Тут громадяни зможуть отримати психологічну, юридичну, соціальну, логістичну та іншу можливу допомогу.

Люди потребують підтримки

Для того, щоб якомога більше людей дізналися про початок роботи центру, заздалегідь було розміщено відповідне оголошення на сайті Волноваської райради та у Фейсбуку. Також створений телеграм-канал «Центр підтримки ВПО Волноваського району». Звертатися по допомогу можуть всі переселенці з Донецької області, які зараз проживають в різних регіонах України – у Полтавській та в інших областях. Причому не обов’язково особисто відвідувати установу. Заявку можна залишити любим зручним способом: зателефонувавши або заповнивши онлайн-форму. Менш ніж за тиждень до центру звернулося близько сто людей.

«Люди звертаються з різними проханнями. Хтось втратив документи та потребує їх відновлення. Дехто просить допомогти знайти роботу. Комусь потрібна консультація щодо переводу студента з контрактної форми навчання на бюджетну. Телефонують до центру навіть з тимчасово окупованої території. Наприклад, питають, чи можна отримати свідоцтво про народження українського зразка, якщо дитина народилася в окупованій нині Волновасі. Для розв’язання цих питань центр долучає юристів, соціальних працівників, співробітників інших державних установ», – розповіла Людмила Кодберг (на фото).

Також досягнуто домовленості з благодійним фондом «Право на захист» щодо долучення їх правників до консультування людей, які звертаються до центру. Ці консультації можуть надаватися дистанційно, тож за ними не потрібно приїжджати у Полтаву. Так само й стосовно гуманітарної допомоги. Якщо людина звернулася до центру та проживає в іншій місцевості, то їй пакунок відправлять поштою.

Крім того, центр планує долучити до співпраці міжнародні благодійні організації – ООН, Комітет Червоного Хреста, АДРА, Карітас, щоб всебічно підтримувати внутрішньо переміщених осіб.   

Допомога матеріальна й не тільки

На відкриття Центру підтримки переселенців «Пліч-о-пліч» до Полтави приїхали голова Волноваської РДА, начальник районної військової адміністрації Юрій Бакай (на фото справа) та голова Волноваської районної ради Сергій Демченко (на фото зліва).    

За інформацією Сергій Демченка, Полтавська область прийняла близько сорок тисяч переселенців з Донецької області. Серед них – дві тисячі мешканців саме з Волноваського району. Тому було прийнято рішення відкрити у Полтаві осередок на підтримку ВПО. 

«Мета нашого центру – не тільки забезпечити людей матеріальними благами, а соціально адаптувати наших мешканців на їх нових місцях перебування. Ми вважаємо, що недостатньо людям просто видавати пакунки з їжею, одягом чи з гігієнічними засобами. Ми хочемо допомогти їм стати повноцінними членами приймаючих громад – знайти роботу, відновити бізнес на новому місці, влаштувати дітей у школи та дитсадки тощо», – наголосив Сергій Демченко.  

Центр розміщено у полтавській дитячій бібліотеці. Тож вже розроблено сумісний план, за яким діти з-поміж ВПО зможуть приходити сюди, проводити вільний час та відвідувати заходи, що проводить бібліотека.   

Провела три місяці в окупації, тепер допомагає іншим

Людмила Кодберг до війни працювала начальником організаційного відділу виконавчого апарату Волноваської районної ради. Коли почалося повномасштабне вторгнення, жінка за сімейними обставинами не змогла виїхати з міста та понад три місяці провела в окупації. Згодом їй дивом вдалося вирвалася на вільну територію України.

«Коли почалася війна, я доглядала за своєю 76-річною мамою, яка була хвора на цукровий діабет. Я не могла покинути її, так само й боялася з нею кудись їхати. Як ми вижили у Волновасі ці страшні три місяці, страшно навіть згадувати. У місті від початку березня не було світла, води, опалення. Спали одягнені на одному ліжку разом з мамою, щоб зігрітися. Готували на мангалі їжу з тих невеличких запасів, що були. Набирали дощову воду у ванну, яку винесли на вулицю», – описує жахіття окупації Людмила.  

Але й це ще все – жінці довелося пройти процедуру фільтрації, що вчиняла над місцевими окупаційна влада. На щастя, їй вдалося приховати свою посаду у райраді. Це дозволило виїхати з окупованого регіону та більш-менш безперешкодно переткнути кордон між так званою «днр» та росією.

«Коли я зрозуміла, що далі в таких умовах ми з мамою не виживимо, я наважилася їхати звідти. Знайшла перевізника, який пообіцяв вивезти нас з Волновахи. Їхали через росію та країни Балтії до Польщі, звідки повернулися на вільну Україну. Оселилися у будинку, який мали в Олександрівській громаді Краматорського району. На превеликий жаль, невдовзі мама померла, не витримавши жахів окупації та багатоденного евакуаційного шляху», – з сумом розповіла Людмила.                   

Жінка поновилася на роботі та на початку листопада отримала від голови Волноваської райради Сергія Демченка пропозицію працювати у Полтаві, у Центрі підтримки внутрішньо переміщених осіб. Майже без зволікань зголосилася та разом з чоловіком виїхала з Донеччини на Полтавщину. Тут одразу взялася до роботи – допомагати таким, як сама, переселенцям, постраждалим від загарбницької війни, що розв’язала росія.

«Ми використовуємо всі засоби, щоб сповістити людей про роботу нашого центру. Люди, які є вимушеними переселенцями, повинні знати, що вони не самі, що ми з ними пліч-о-пліч, що через нас вони зможуть отримати допомогу та вирішити свої нагальні питання», – наголосила Людмила Кодберг.

Центр підтримки переселенців Волноваського району «Пліч-о-пліч» розташований за адресою: м. Полтава, вул. Грушевського, буд. 10.

Графік роботи: вівторок – субота з 09:00 до 16:00.

Телефон: 099-451-28-58.

Телеграм канал

Світлана Денисенко 

Майже кожен день лінія фронту, зокрема, Вугледар та населені пункти Вугледарської громади  потрапляють у воєнні зведення.

Обстріли відбуваються постійно. Вдень і вночі не вщухають вибухи, що несуть смерть і руйнування. Попри наполегливі заклики місцевої та обласної влади евакуюватись, тут залишилося доволі багато місцевих жителів.

Окрім прямої воєнної небезпеки, їм доводиться терпіти та пристосовуватись до виживання без води, газу, світла та з нестабільним мобільним зв’язком. Життя цих людей напряму залежить від того, чи зможуть їм привезти їжу, ліки та воду, чи зможуть їх вчасно вивезти. Адже в міру того, як загострюється ситуація, деякі місцеві все ж таки приймають рішення про евакуацію.

Навіть при такому складному становищі люди не кинуті напризволяще. Щодня до Вугледару та навколишніх сіл завозиться гуманітарна допомога. На зворотному шляху вивозять людей до безпечних місць.

Щодня – вода, їжа та евакуація

Доставленням гуманітарних вантажів займаються співробітники Вугледарської міської військової адміністрації разом із співробітниками місцевого відділення Національної поліції. Щодня вони привозять у Вугледар, а також у сусідні села Павлівку, Максимівку, Богоявленка, Новоукраїнку допомогу – індивідуальні продовольчі набори, питну бутильовану воду та інші продукти харчування.

Іноді радують людей смаколиками. 7 липня вугледарцям привезли 500 пакунків з піцою, отриманої від волонтера Ігоря Виноградова та World Central Kitchen.

Мешканці Вугледару мали змогу поласувати піцою

Останніми днями місцева влада разом із співробітниками Укрпошти змогли організувати та провести видачу пенсії мешканцям сіл, що входять до складу громади.

До рятування людей також долучилися волонтери громадської організації «Капеланський патруль» та благодійного фонду «Центр взаємодопомоги «Спасемо Україну». За власний кошт вони вивозять цивільних з обстріляних населених пунктів – коли одного-двох, коли десятьох. Але радіють кожному врятованому та вмовляють людей виїжджати, особливо тих, в кого є маленькі діти. Лише з початку липня вдалося вивезти понад 60 мешканців Вугледарської громади.

Павлівка після окупації

У сусідньому з Вугледаром селі Павлівка, яке впродовж трьох місяців було під окупацією російських військ, пошкоджено багато житлових будинків, вщент зруйнована будівля сільської ради. В селі немає ані газопостачання, ані водопостачання. Також відсутні електрика та мобільний зв’язок.  Але тут продовжують жити люди, про яких також піклується місцева влада разом з волонтерами.

Залишки будівлі Павлівської сільради після захоплення російськими військами

«Сьогодні, 5 липня до Павловки було доставлено хліб та питну воду. Також проводиться евакуація мешканців. Село Павлівка, як і саме місто Вугледар зараз опинилося на лінії зіткнення, відбуваються постійні обстріли. Залишатися тут небезпечно. Тому закликаю всіх мешканців громади не зволікати та евакуйовуватись», – наголосив у своєму відеозверненні Сергій Новіков, керівник Вугледарської міської військової адміністрації.

Світлана Денисенко, «ЗмІнИ. Схід»

Фото: Вугледарська міська військова адміністрація

Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках – YouTube або Facebook або Twitter. Долучайтесь!

Більш ніж півтисячі цивільних досі переховуються у підвалах Сєвєродонецького заводу «Азот» на Луганщині. Попри те, що військові, поліція та місцева влада заздалегідь надавала їм можливість евакуюватись, люди відмовились і тепер опинилися у пастці.

Як виживають у підвалах мешканці міста, звідки беруть їжу, воду та у разі необхідності ліки, в ефірі Всеукраїнського телемарафону розповів голова Сєвєродонецької військово-цивільної адміністрації Олександр Стрюк. Також він повідомив, як українським військовим вдається утримувати стратегічно важливе місто.

Життя людей підтримують військові

За даними Луганської обладміністрації, наразі в укриттях «Азоту» переховуються 568 місцевих мешканців. Переважно це жінки, люди похилого віку та діти – їх 38. Вони знаходяться у різних сховищах, яких декілька на території заводу.

Фото Сєвєродонецьк1 Промзону заводу «Азот» цілодобово обстрілюють з важкої зброї

На початку гарячої фази в укриття «Азоту» сховалися біль ніж тисяча осіб. Багато разів їм пропонували покинути територію заводу, поки це було більш-менш безпечно. Навіть за день до руйнування першого мосту представник ОДА спілкувався з людьми. Загалом приблизно половина людей зголосилася на евакуацію. Решта залишилися. Вони виживають виключно завдяки підтримці українських військових.

«Зараз ситуація настільки напружена, що організувати туди доставлення гуманітарних вантажів неможливо. Тому життєзабезпечення людей, що переховуються в укриттях «Азоту», залежить тільки від наших військових. Українські бійці передають їм їжу, воду та деякі медикаменти. Ніякого іншого шляху постачання немає», – повідомив Олександр Стрюк.

Чому люди обрали такий шлях для себе та своїх діточок, не зголосившись евакуюватись і залишившись у сховищах – питання складне. Адже навіть останніми днями здійснювалися поодинокі спроби евакуації, які були вдалими. Зараз це вкрай складно зробити, оскільки бої точаться на самій території заводу та навколо нього.

«Можливо, це таке внутрішнє переконання та сліпе небажання кудись рухатись. Можливо, люди просто бояться виходити з укриття на поверхню. Насправді зараз ситуація є такою, що безпечніше залишатись на місці», – зазначив Олександр Стрюк.

Якщо воєнна ситуація не покращиться, то врятувати людей можливо лише за умов, що буде досягнуто домовленість на вищому рівні про гуманітарний коридор. Має бути оголошений «режим тиші» та чітко прописаний маршрут. Але ж ми знаємо, що росіяни у подібних випадках дозволяють цивільним виїжджати тільки на свою сторону.

Чому Сєвєродонецьк такий важливий?

Понад 70 діб Сєвєродонецьк залишається гарячою точкою на мапі на тільки Луганщини, а й всієї України. За даними військової розвідки, російській армії поставлено задачу до 26 червня взяти під контроль всю територію міста. А за ним стоїть Лисичанськ – друге велике місто. Захопивши його, росіяни вийдуть на границю Луганської області, оголосивши це своєю перемогою.

Ось чому Головнокомандувач Збройних сил України генерал Валерій Залужний назвав Сєвєродонецьк ключовою точкою в системі оборони Луганської області. Захоплення всієї Луганщини дозволило б росіянам заявити про прогрес у досягненні мети щодо «звільнення» Донбасу. А ще це дасть можливість окупантам взяти паузу, щоб поповнити свої сили на цьому й інших напрямках. Потім вони почнуть просуватися на захід у бік Краматорська – адміністративного центру Донецької області.

Наразі  російські війська контролюють майже весь Сєвєродонецьк, окрім промзони підприємства «Азот», де точаться запеклі бої. Йдуть безперервні масовані штурми як самої промзони, так і прилеглих районів – ворог намагається здійснити свій намір. На жаль, частково це вдається – за рахунок переваги у чисельності та озброєнні.

«Вони сунуть як лавина. За таких обставин нашим хлопцям дуже важко стримувати атаки та залишатись на своїх позиціях. Їх давлять з декількох сторін. Те, що й досі вдається утримувати місто, цілком завдяки героїчним зусиллям наших бійців, їх воєнній підготовці, хоробрості та впевненості у тому, що Сєвєродонецьк – це українська земля, яку треба захищати та відстоювати», – наголосив Олександр Стрюк.

Світлана Денисенко, «ЗмІнИ. Схід»

Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках – YouTube або Facebook або Twitter. Долучайтесь!

Гуманітарна допомога – продукти, засоби гігієни, одяг та взуття – це першочергові потреби, з якими стикаються люди, які вимушені покинути свої домівки. Але багато хто з них потребує ще й психологічної підтримки. Таку вони можуть отримати не лише у професійних психологів, а й серед самих волонтерів, кажуть у гуманітарному хабі “Доброго ранку, ми з Маріуполя!”. Як саме тут працюють із переселенцями, та яку роль у психологічній реабілітації відіграють церква та військові капелани, розкажемо незабаром.