У ветеринарному центрі на Донеччині рятують покинутих під час війни тварин
У Слов’янську з 2023 року працює ветеринарний центр “To you”, і за цей час він став справжньою оазою надії. Його засновниці — дві Юлії, які об’єдналися, щоб рятувати тварин у найскладніші часи. Одна з них — переселенка Юлія Забабуріна, яка переїхала у Краматорськ ще у 2014 році. Спочатку вона була найманою працівницею, а вже під час повномасштабної війни, разом зі своєю колегою відкрила власну клініку.
Про історію створення нового центру та волонтерську діяльність двох ветеринарок у прифронтовому регіоні дізнавалися журналісти Антикризового медіа-центру.
Рятувати життя під час повномасштабної війни
У 2022 році життя та робота обох жінок докорінно змінилися. Кількість бездомних тварин у містах та селах Донеччини різко зросла, зокрема через евакуацію людей, які покинули своїх котів та собак. Тож ветеринарки — Юлія Забабуріна та Юлія Пятирубльова (місцева жителька, яка завжди мріяла допомагати тваринам і працювати за покликанням), об’єдналися та вирішили діяти.
“Спочатку ми робили пільгові стерилізації, за 50% вартості. Але потім зрозуміли, що у людей грошей немає, а тварин стає все більше. Тоді ми почали частково фінансувати це самі, когось лікувати безкоштовно, наскільки це можливо”, — згадує Юлія Забабуріна.
Співробітники ветеринарного центру беруть активну участь у порятунку безпритульних тварин, виловлюючи їх на вулицях, стерилізуючи та лікуючи. Окреме місце в їхній роботі займають тварини, яких привозять військові з передової.
“Військові дуже багато везуть тварин „з нуля“. Ми їх лікуємо, перетримуємо та максимально намагаємося прилаштувати в сім’ї. Тих, що не ходять, відправляємо в притулки в Дніпро чи Харків”, — каже Юлія.
Прихисток для двадцяти двох котів
Особистий простір Юлії Забабуріної також перетворився на притулок. Вдома у ветеринарки 22 коти, алабай і дворова собака. Жінка каже, що це травмовані або кинуті господарями тварини.
“Я не можу сказати, що збираю їх, але в клініці зараз близько тридцяти тварин. Усіх додому не потягнеш, але є ті, що справді не можуть бути самі – вони інваліди, і їх ніхто не забере в сім’ю. Якщо здорових не хочуть брати, то таких і тим більш. Ось такі й потрапляють до мене”, — пояснює ветеринарка.
На запитання, як вона все це витримує, Юлія відповідає, що це їй дається дуже тяжко.
“Важко дивитися, як люди кидають їх, важко дивитися на цю зраду, коли рятують себе, а тварин, які по 10 років з ними прожили, просять приспати. З одного боку, можна і людей зрозуміти, тому що, наприклад, на заході України категорично здають квартири без тварин і без дітей”, — каже ветеринарка.
Сама Юлія, у якої є десятимісячна дитина, не може евакуюватися. “Куди їх усіх діти?” — запитує вона. Жінка каже, що варіантів у неї немає. Дитина, звичайно, в пріоритеті, але як бути з усіма тваринами.
Допомога волонтерів та військові історії
У ветеринарному центрі тісно співпрацюють з місцевими волонтерами та проводять стерилізаційні заходи у селах Слов’янської громади. Вони обдзвонюють людей, збирають тварин і оперують і потім повертають господарям. Проте найбільше зворушують історії, пов’язані з військовими.
“Мені дуже подобаються військові. І серед цивільних, і серед них є люди, а є не зовсім люди. По ставленню до тварин можна судити про людину. Дуже часто ми спілкуємося з молодими хлопцями, які, ризикуючи своїми життями, вивозять саме тварин”, — говорить Юлія.
Вона згадує одного військового, який вивозив кроликів із Сіверська. Він дзвонив о першій годині ночі й просив прийняти тварин, яких вивозили “з нуля”.
“Коли люди, наприклад, поїхали, кинули в закритій квартирі, то… Я навіть не знаю, як це пояснити, що сказати. Дуже шкода тварин. А ось військовими хлопцями я справді захоплююся — вони рятують, незважаючи ні на що”, — розповідає ветеринарка.
Не зраджуйте тих, хто довірився вам
У Юлії багато історій, які надовго залишаються у пам’яті. Проте вирішили згадати позитивні, адже такі є, і вони мають продовження. Одна з них про кішку з Краматорська, яка виховала 10 поколінь кошенят. Або про ще одну «матір-годувальницю», яка зараз виховує вже четверте покоління малюків, включаючи двох новонароджених. На запитання, що вона хотіла б сказати людям, які кидають тварин, ветеринарка відповідає, що їй дуже образливо за домашніх улюбленців, яких кидають господарі.
«Вони звикли бути домашніми, вони не звикли до вуличного життя. Вони за себе постояти не можуть. Їх моментально рвуть собаки, збивають машини, тому що вони сидять, злякані, і все», — говорить Юлія.
Попри всі виклики, ветеринарки продовжують займатися своєю справою, адже розуміють, що хтось має дбати про тих, хто сам не може себе захистити. Їхня робота у прифронтовому місті — це не просто професія, а життєвий вибір.
Лариса Мак
Фото: Юлія Забабуріна
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
