У Костянтинівці, що на Донеччині, екстрена медична допомога — це не просто про лікування, а й про виживання. Щоденна робота парамедиків проходить під звуки вибухів, а дорога до пацієнта — під прицілом ворожих дронів.
До повномасштабної війни у Костянтинівці було дев’ять бригад екстреної допомоги. Зараз — лише одна, але її можуть підсилити інші підстанції Донеччини у разі потреби. Більшість фахівців виїхали або переведені й лишилися ті, хто не уявляє себе без цієї роботи. Серед них Наталія Балик, з якою поспілкувалися журналісти Антикризового медіа-центру. Вона 15 років працює на «швидкій» і продовжує виїжджати на виклики, попри ризики та загрози для життя.
Звичайний ранок, який ледь не став останнім
На черговий виклик до хворого із бронхіальною астмою Наталія разом із водієм прибула 7 травня цього року. Ситуація здавалася звичною, поки у двір не влетів ворожий дрон і не влучив у машину «швидкої».
«П’ята ранку. Було спокійно, нічого не віщувало біди… Аж раптом, щойно зайшли з колегою у двір, то почули вибух. Тоді одразу ж вибігли, бо водій залишився в машині. На щастя, він встиг вибігти до того, як відбувся удар», — розповідає Наталія.
Парамедики врятувалися буквально дивом: дрон пробив лобове скло, пройшов крізь кабіну, пошкодив устаткування і вилетів через підлогу.
Після цього розпочався мінометний обстріл. Наталія з водієм змушені були ховатися за будинком, чекаючи на евакуацію. Але навіть поліція не наважилася виїжджати на місце під таким вогнем. Зрештою медики пішки дісталися безпечнішої вулиці, де їх підібрали колеги на броньованій машині. Через кілька хвилин після втечі у машину влучив другий дрон — вона повністю згоріла.
«Що мене тут тримає? Рідне місто, рідна станція. У мене цьогоріч, якраз 5 травня, було 15 років роботи. А 7 травня мало не вбили», — каже Наталія.
Це був перший цілеспрямований удар по цивільній «швидкій» у місті та, як виявилося, не останній. На подвір’ї станції швидкої допомоги стоять понівечені автівки. Колись це були повноцінні медичні машини, тепер — залізяччя з пробитими дахами та вигорілими салонами.
Обстріли тривають щоночі, найчастіше — між четвертою та шостою годинами ранку. За словами Наталії, були випадки, коли дрони прилітали кілька разів поспіль: по машинах, двору, навіть у саме приміщення. Тож працювати стало небезпечно не лише на викликах, а й просто перебуваючи на станції. Але медики продовжують виїжджати на виклики, рятувати людей. Навіть коли немає гарантій, що вдасться повернутися.
Не лише втрати, а й те, що надихає
Попри війну, іноді трапляються й дива. Наталія пригадує випадок, коли в машині народилася дитина. У жінки почалися перейми дорогою до Покровська, й бригада змушена була зупинитися прямо на блокпосту.
«Ми забрали молоду дівчину з села Березівка. Це були її треті пологи. На трасі Костянтинівка-Покровськ (яка у вкрай поганому вже стані), раптово почалася родова діяльність. Ми зупинилися на блокпосту Покровському. Уявляєте ситуацію, коли їдуть машини, стоять військові та цивільні, а зовсім поряд — крики? (усміхається). Але у нас народилася здорова та гарна дівчинка», — розповідає парамедик.
Такі моменти, за її словами, дають сили. Як і ті випадки, коли встигаєш врятувати людину у критичному стані, хоча й не завжди це можливо. Один із найтяжчих спогадів — жінка, яка вийшла у двір погодувати котів і потрапила під обстріл. У неї була повна ампутація стопи та розірваний таз. Медики зробили все можливе, але вона померла дорогою до лікарні. На жаль, таких випадків багато. На щастя, врятованих життів у рази більше.
Що буде завтра — не знає ніхто
Ситуація у місті щодня погіршується. У Костянтинівці продовжують працювати кілька невеликих продуктових крамниць та аптек — у кожному районі ще можна знайти хоч якийсь магазин, де є найнеобхідніше. Стихійні ринки майже зникли, лише іноді хтось виходить і продає щось зі свого городу — кілька кілограмів картоплі чи огірків, але це радше виняток.
Банкомати не працюють: останні термінали «ПриватБанку», які ще діяли у місті, остаточно закрили тиждень тому. Відділення пошти також практично не функціонують.
Нестабільна й ситуація з водопостачанням — у деяких районах вже давно повністю відсутня вода, десь подається погодинно. Цілодобового водопостачання, звісно, немає. Електрика є, якщо немає пошкоджень після обстрілів. Якщо ж мережу таки обірвало, люди можуть бути без світла добу-дві, але енергетики намагаються якнайшвидше все відновлювати.
Газ також є не скрізь — усе залежить від того, чи вціліли магістралі та розподільчі системи.
Зазвичай ситуація трохи краща в центрі міста. Натомість на околицях — особливо тих, що ведуть у бік Часового Яру чи Покровська, ситуація критична: ані світла, ані води, ані газу. Комунальним службам туди добиратися надзвичайно важко, а відновлювати інфраструктуру немає сенсу — щойно все відремонтують, знову прилітає снаряд і все руйнує. Попри це, там продовжують жити люди. Поки не прилетить…
«Коли бачиш, що людині легше — це відчуття ні з чим не порівняти»
У деякі села, що ближче до Покровська та Торецька, бригади «швидкої» вже не виїжджають, хоча люди дзвонять. Медики просять їх, аби ті евакуювалися самостійно або зверталися до військових, щоб їх вивезли хоча б до межі міста. Там вже «швидка» може під’їхати та забрати. Броньованого транспорту в медиків немає.
Попри все, парамедик Наталія Балик намагається бути оптимісткою, хоча й проводить паралелі з Торецьком, де також працювала півтора року.
«Один в один. Так само знищується місто, знищуються комунікації, люди. Все повторюється», — каже вона.
Читайте також: Авіаудар по Костянтинівці: загинули троє людей, ще один поранений
У серпні Наталія планує відпустку і каже: можливо, не повернеться. Але не тому, що не хоче — а тому, що ситуація дуже змінюється і підстанцію можуть перевести на більш безпечну територію. Такі реалії війни.
«Я фанат цієї роботи. Мені справді подобається допомагати. Коли бачиш, що людині легше — це відчуття ні з чим не порівняти», — каже вона.
Слова Наталії прості, без прикрас. Але в них — правда про щоденну роботу українських медиків, які на передовій рятують не лише тіла, а й гідність.
Ірина Міщенко
Фото надані Наталією Балик
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!