Військові ЗСУ, Нацгвардії, бійці тероборони продовжують звільняти Донеччину від російських окупантів. Тільки за останній місяць було деокуповано чотири десятки населених пунктів, загалом відвойовано тисячі кілометрів української землі.
Здається, що наші Захисники не мають втоми, крок за кроком звільняючи захоплену територію. Але це не так. Вони втомлюються, але не здаються. Йдуть уперед і рвуться в бій. Але іноді дозволяють собі кілька днів, а може годин, на відпочинок. І в цей час мають можливість зв’язатися хоч на хвилину з рідними, друзями. Просто сказати, що живі. Поділитися емоціями, трохи «заземлитися» та розповісти про… життя після та перед боями.
Ми поспілкувались з двома військовослужбовцями України Романом та Миколою про те, що бачать після звільнення українських населених пунктів на Донеччині. Наразі обидва знаходяться на Лиманському напрямку та мають три дні на відпочинок.
Про саму війну та трагічні події й знахідки не говоримо. Тільки про, так би мовити, «мирні» наслідки…
*****
Росіяни, підконтрольні їм найманці та «мобілізовані» з окупованих територій Донеччини та Луганщини просто нищать все навкруги.
«Є такі села, де немає жодного вцілілого будинку. Зруйновано вщент все… Замість будинків голі стіни, відсутність даху. Є такі місця, де немає навіть дерев – тільки пеньки та уламки снарядів, що стирчать із землі», – каже Микола.
Пограбування – це окреме питання. Окупанти виносили побутову техніку, посуд, а деякі речі іноді просто кидали на підлогу або через вікна на двір.
«Сильне враження було від фотоальбому та фотографій, які викинули просто на двір через вікно. Щось їм там, мабуть, не сподобалося. А це ж пам’ять, це набагато дорожче, ніж речі, гроші. Позбирали та поклали на вцілілу полицю. Може ж так бути, що власники приїдуть, хоч і в зруйнований дім? Може. Тож візьмуть із собою», – розповідає Микола.
Коли стояли в одному зі звільнених селищ, то доводилося спати у підвалі. До війни тут були великі приватні будинки, а зараз залишились тільки стіни. Йшов дощ, тож підвал рятував – дав можливість спати там, де відносно сухо.
«Наприклад, у Тетянівці я опинився вперше. На жаль, раніше не був і не бачив, як тут гарно. Яка чудова природа, річка, добротні будинки… були колись. Ці міста дійсно дуже красиві. Точніше були красивими, мало що збереглося від тієї краси. Сьогодні це розруха. Це смерті людей, тварин, будинків, природи. Всього. Вони нищать все», – каже Роман.
І додає, що згодом все відновиться. «Після звільнення України від цих нелюдів».
Окремо розповідають про тварин, яких дуже багато в зруйнованих селах. Коти, собаки, кози, корови, свині… Всі вони намагаються триматися поближче до своїх домівок, але виходять до людей.
«Зараз сидить кіт та випускає кігті в мою ногу. Муркотить… Вони всі підходять до нас, бо знають, відчувають, що їм допоможуть. А ми годуємо, лікуємо тим, що маємо в аптечках. Дуже багато обгорілих, поранених. Вони не розуміють, що під час обстрілу потрібно ховатися і, навпаки, рятуються втечею. Просто під небом», – говорить Роман.
Легка посмішка в голосі…
«У нас є хлопець, який тримає постійний зв’язок із волонтерами. Тож поки перебуваємо у черговому населеному пункті, дзвонить їм і домовляються про те, коли зможуть приїхати та забрати тварин. Не всіх, звісно, але скільки вдається – вивозять. Потім приводять до тями у Харкові, Києві та шукають нових власників або тимчасовий прихисток. Так, є у нас такий хлопець. І волонтери», – додає він.
А ще кажуть, що російський «ленд-ліз» дуже гарно працює на Лиманському напрямку. Техніка, зокрема й велика, склади боєприпасів.
«Ми вже сміємося, що з піхоти перетворимося на інший підрозділ».
Кілька невеличких населених пунктів взяли навіть без бою. Російські загарбники просто втекли, «сяючи п’ятами».
«Зайшли в дім, а там купа російських прапорів. Я навіть не можу уявити, щоб ми десь залишили свій прапор. А тут…».
На задньому фоні грає «Стефанія». Якийсь чоловічий голос підспівує. Готують вечерю на вогнищі. Кажуть, «сьогодні в меню Лиманська картопля. Смачна!».
А ще кажуть, що на відпочинок у них кілька днів. Далі знов за роботу. Звільняти країну.
Настрій бойовий.
«Поки не почуємо китайську мову – не зупинимось», – сміються наші Захисники.
Ірина Міщенко
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!