Воєнний стан – де юре і де факто
Отже, президент Петро Порошенко оголосив введення надзвичайного стану в ряді областей України. З точки зору логіки і вимог законодавства України, в цих областях має діяти особливий правовий режим, з рядом обмежень для громадян України, фізичних та юридичних осіб, перерахованих у ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Але що у нас відбувається насправді?
Воєнний стан викликав справжню паніку в українському суспільстві. І не стільки від побоювань нового наступу збройних сил Російської Федерації, скільки законні і не зовсім обмеження громадянських прав і свобод громадян. Курс валют негайно підскочив до відмітки 28,30 гривень за долар США, поповзли чутки про вжиття нових мобілізаційних заходів, серед власників автомобілів на «євробляхах» поповзли чутки про силовий розгін та конфіскацію нерозмитнених авто….
Також, після захоплення росіянами українських військових кораблів, суспільство розділилося на два непримиренні табори. Одна частина всіляко підтримує дії президента і твердить, що шляхом запровадження військового стану Порошенко просто виконує свої обов’язки як президент України та головнокомандувач збройних сил та військово морського флоту. Кожен згодиться, що навіть попри показну миролюбність України в умовах російської агресії, захоплення трьох кораблів ВМФ України не можна лишати без відповіді. Інший табір навпаки, стверджує, що президент вирішує задачу «як обмежити конкурентів на майбутніх президентських виборах при нульовому власному рейтингу».
Автор постарається заспокоїти не в міру полохливого обивателя, який переживає за своє ефемерне маленьке благополуччя та безпеку. Війна, принаймні поки що, ще не дійшла до нього і не має приводів турбуватись. І ось чому.
Автор, маючи за плечима вищу юридичну освіту, пропонує читачу, при аналізі будь якої інформації звертати увагу на «де-юре» і «де-факто».
Зацитуємо Вікіпедію. Де-ю́ре (лат. de iure, de jure — «юридично», «по праву») — латинський вираз. Зазвичай використовується як антонім латинського терміну «де-факто». Терміни «де-юре» і «де-факто» використовуються замість «в принципі» і «на практиці» відповідно, при описі політичної ситуації. Правило може існувати де-факто, наприклад, коли люди підкоряються досягнутій угоді у відсутності закону, що зобов’язує їх це робити. Існує також процес скасування застарілих законів (англ. desuetude), вживаний, коли практика, що працює де-факто, замінює прийнятий де-юре закон. З другого боку, практика може існувати де-юре і при цьому не визнаватися громадянами правового простору країни.
Після аналізу інформації можна переконатись, що воєнний стан оголошено «де-юре», але «де-факто» все лишилося як є. Чому? Відповідь дуже проста. Тому що оголошення воєнного стану розходиться з більшістю адекватних заходів з його виконання.
Наприклад. Згідно п. 3 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» використовувати потужності та трудові ресурси підприємств, установ і організацій усіх форм власності для потреб оборони, змінювати режим їхньої роботи, проводити інші зміни виробничої діяльності, а також умов праці відповідно до законодавства про працю.
Ключова умова перемоги у війні – це переведення промисловості на воєнний лад. Вся промисловість має працювати на зміцнення обороноздатності держави і оснащення Збройних сил України технікою для озброєння. Взагалі-то, з точки зору логіки та воєнної необхідності, промисловість мала працювати в повну силу на «оборонку» ще з 2014 року. І якщо раніше президент міг придумувати всілякі відмазки, то зараз є можливість перевести роботу хоча б державного сектору економіки, для забезпечення потреб армії. Проте жодних таких заходів президентом не виконано.
П. 11 ст. 8 Закону – регулювати роботу підприємств телекомунікацій, поліграфічних підприємств, видавництв, телерадіоорганізацій, телерадіоцентрів та інших підприємств, установ, організацій і закладів культури та засобів масової інформації, а також використовувати місцеві радіостанції, телевізійні центри та друкарні для військових потреб і проведення роз’яснювальної роботи серед військ і населення; забороняти роботу приймально-передавальних радіостанцій особистого і колективного користування та передачу інформації через комп’ютерні мережі. Прекрасно! Тоді чому в областях де введено воєнний стан, ще з 2014 року преспокійно віщають російські ЗМІ?
І найголовніше: введення воєнного стану – не містить комплексу заходів, які конче необхідні для головного – відбиття збройної агресії Російської Федерації. Найголовніше у ситуації, коли Україна стоїть перед новою загрозою маштабного вторгнення – це зміна принципу комплектування Збройних сил України та розрив всіх без виключення економічних зв’язків з Російською Федерацією.
Недокомплект особового складу у фронтових частинах і підрозділах набуває все більш загрозливих масштабів. Навіть локальна бойова операція збройних сил РФ, може призвести до повного розвалу оборони ЗСУ з катастрофічними наслідками. Тому, комплектування ЗСУ – нагальна проблема, яка попри наявність інших проблем потребує негайного вирішення.
На п’ятому році україно-російської війни конче ясно, що контрактна система комплектування ЗСУ не виправдала себе. Навіть досить висока по українським міркам оплата служби контрактників не сприяє притоку бажаючих служити. В умовах, коли існує явна загроза українській державності, війна перестає бути справою військових професіоналів. Війна є справою всього народу. І тому єдиним виходом у цій ситуації є запровадження загальної військової повинності для всього населення України. Віком від 18 до 45 років. Тільки масовий призов здатен доукомплектувати Збройні сили України до потрібної чисельності для відбиття агресії Російської Федерації.
Де-факто слід визнати, що Україна сама підживлює війну проти самої себе шляхом підтримування економічних зв’язків з агресором та обслуговування його потреб у транзиті енергоносіїв. Всі прибутки, які отримує Росія, ідуть на підживлення агресії проти України. Але Україна може скористатись залежністю Росії від експорту енергоносіїв. Наглухо перекритий вентиль українських газогонів – і Росія тут же почне захлинатись від фінансового голоду. А ще – «глибока стурбованість» Європи миттю щезне, і змусить європейських бюрократів нарешті шукати більш ефективних шляхів тиску на Росію.
Все, що для цього потрібно – політична воля президента України і головнокомандувача ЗСУ до війни. Натомість, якщо уважно прислухатись до промови президента, то стає ясно, що президент не має такої політичної волі. Президент наголосив, що не планує вдаватися ні до повної, ні до часткової мобілізації. І наголосив, що воєнний стан не означає оголошення війни. Автор вважає, що коментарі тут зайві. Натомість можна стверджувати, що політична воля у президента до війни відсутня як така.
Ось наочне вираження «де-юре» і «де-факто». Де юре – воєнний стан, а де-факто – не оголошення війни і без мобілізації, без цензури на російські інформаційні ресурси по телебаченню та інтернету, без переведення промисловості на воєнний лад, без перекриття газової труби… Тоді який же це воєнний стан?
П.С. Автор на днях, по потребам служби, побував на київському залізничному вокзалі. І переконався в тому, що пасажирські потяги у напрямку «Львів – Москва» і «Київ – Москва», їздять звичним маршрутом як і раніше. Схоже, що воєнний стан не торкнувся транспортного сполучення з Російською Федерацією.
Курт Оберст
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
