Щонайменше півтисячі переселенців щодня приходять до волонтерського центру «Гостинна хата», розташованому у приміщенні школи в самому центрі Одеси. Приходять, щоб отримати все необхідне для життя на новому місці. За понад рік роботи центр роздав таку кількість допомоги та підтримав стільки внутрішньо переміщених осіб, що потрапив до Національного реєстру рекордів України.
Але за сухими цифрами, що зафіксовані в реєстрі, криється піклування про кожну людину, яку російські загарбники змусили лишити свої домівки та рятувати своє життя у новому, більш безпечному регіоні. «Ви – не біженці, ви – гості Одеси» – написано над входом «Гостинної хати». Саме гостями називають волонтери людей, які звертаються до них по допомогу.
«Для багатьох людей ті набори, що ми видаємо, це суттєва підтримка. Часто люди кажуть, що ми – їх справжній порятунок. Зі свого боку ми дуже радіємо, коли бачимо щасливі усмішки наших гостей, надію в їхніх очах і чуємо слова подяки. Нещодавно, перед Великоднем одна з наших гостей принесла до центру спечені нею паски. Це дуже зворушує та заряджає нас на нові досягнення», – говорить Марина Семенюк-Довбиш, співзасновниця волонтерського центру «Гостинна хата».
«Більше ні за чим плакати»
Серед ста волонтерів, які на добровільних засадах працюють в центрі «Гостинна хата», переважна більшість – це переселенці з Донеччини, Луганщини, Миколаївщини, Херсонщини та інших постраждалих від війни регіонів.
Минулого року Анастасія з родиною виїхала з напівзруйнованого Бахмута. В Одесі звернулася по допомогу до «Гостинної хати», отримала продуктові набори, дещо з гігієни та постільної білизни. А коли запропонували долучитися до лав волонтерів, не вагаючись, зголосилася. У мирному житті жінка працювала бухгалтером, і ці навички стали у пригоді для роботи у центрі. Те, що сама вона пережила як переселенка, не залишає її байдужою до інших, хто приходить до центру
«Анастасія дуже страждає від того, що відбувається з її рідним містом. Раніше часто плакала, коли дізнавалася невтішні новини. А одного разу сказала, що їй більше ні за чим плакати. Повністю зруйноване її та батьківське житло, колишнє місце роботи, вулиця та й все місто – не залишилося нічого, про що переживала. Головне, що в родині всі живі та знаходяться в безпеці. Зараз Настя весь свій час віддає волонтерству та будує подальші плани», – розповіла Марина Семенюк-Довбиш.
Щодня у центрі працює юнак з Краматорська. Віталій приїхав до Одеси на початку великої війни з одним невеличкім наплічником. Спочатку прийшов по гуманітарну допомогу, та так і залишився, щоб допомагати іншим.
«Він дуже відповідальний та працьовитий хлопець. Береться за все, що йому доручаємо та не скаржиться на втому. Адже роботи в нас багато», – зазначила старша волонтерка Марина.
Обсяги гуманітарної допомоги настільки великі, що навіть постійних ста помічників іноді не вистачає. Доводиться залучати ще людей. Зазвичай це мешканці прихистків та шелтерів, з якими співпрацює «Гостинна хата».
Дивиться також Як ВПО отримати медичну допомогу безплатно в Одесі
Починали з малого
Нині «Гостинна хата» – це потужний гуманітарний хаб підтримки внутрішньо переміщених осіб. А починалось все з малого. У перші дні війни одеська підприємниця Наталія Богаченко налагодила допомогу військовим, відкривши Гуманітарний військовий центр. Однак незабаром довелося переформувати діяльність, бо до Одеси у великій кількості почали прибувати переселенці.
Люди їхали в невідомість, налякані, іноді без речей та документів. Вони потребували всього – від житла до їжі. Так виникла ідея створити центр допомоги ВПО, який назвали «Гостинна хата». Його очолила Наталія Богаченко, яка зуміла згуртувати навколо себе команду однодумців. За рік центр став одним з найпотужніших в Україні.
«Торік 26 березня ми відкрилися. Нас було шестеро засновників. Мене запросили, оскільки наша родина займалася волонтерською діяльністю під час пандемії коронавірусу. Хоча «Гостинна хата» – зовсім інший напрямок, я погодилася працювати. Як мама шістьох дітей я розумію, як жахливо водночас втратити ґрунт під ногами. Тому не можу бути осторонь і роблю все, що від мене залежить, щоб підтримати цих людей», – зауважила Марина Семенюк-Довбиш.
На початку «Гостинна хата» збирала допомогу звідусіль. Волонтери їздили по ринках, зверталися до підприємців – просили продукти, посуд, постіль, навіть туалетний папір. Марина каже, що не було соромно, адже цього потребували постраждалі від війни. Тоді були зовсім невеликі обсяги, іноді на складі були лише овочі, які перебирали, пакували та роздавали людям.
Одесити теж не залишалися осторонь. Приходили до центру, приносили речі, пропонували житло або свою допомогу. Саме завдяки їм нові жителі міста отримували ліжечка, візочки, одяг та багато чого іншого. Доволі часто благодійники не афішували себе та просили не вказувати їхні імена.
«Одночасно ми налагоджували відносини з вітчизняними та міжнародними організаціями, від яких почали отримувати у великих кількостях продукти, ліки, гігієну, одяг, постіль, дитяче харчування тощо. Бували дні, коли доводилося розвантажувати по 6-7 фур з гуманітарним вантажем. Така потужна донорська підтримка, яка триває понад рік, свідчить про повну довіру до нас», – наголосила Марина, співзасновниця волонтерського центру «Гостинна хата».
Зараз у центрі зареєстровано 45 тисяч сімей ВПО, це близько 90 тисяч осіб. Однак, завдяки донорській підтримці вдається видавати допомогу кожних два тижні.
Проєкт «Незламна хата»
Взимку, коли Одещина, як й інші регіони потерпала від частого вимкнення електроенергії, на базі центру була відкрита «Незламна хата». Це простір, в якому завжди світло, тепло, є стійкий інтернет. Під час знеструмлення у затишному приміщенні збиралися вчителі, які проводили уроки, школярі та студенти. Люди приходили, щоб підзарядити мобільні телефони та погрітися.
«Наші люди просто неймовірні, навіть в умовах вимкнення світла, продовжують вести бізнес, працювати, навчатися, допомагати іншим та вчити діточок. Якщо в процесі навчання чи праці хтось зголоднів або захотів збадьоритись кавою, чаєм, то все це також можна отримати в нашій «Незламній хаті», – повідомила Марина Семенюк-Довбиш.
Попри великий обсяг роботи, волонтери центру «Гостинна хата» продовжують працювати. День за днем вони реєструють нових нужденних, ведуть загальну базу отримувачів допомоги, розвантажують багатотонні фури, сортують, фасують та видають людям гуманітарні набори.
Пані Марина говорить, що в них склався не просто колектив, а дружня родина. І хоча люди різні за віком, професією, статусом, всі об’єднані спільним прагненням допомагати іншим та наближати нашу перемогу.
Фото: Волонтерський центр «Гостинна хата», Марина Семенюк-Довбиш
Дивиться також Що потрібно пам’ятати переселенцю під час пошуку роботи
Світлана Денисенко
Матеріал підготовлено ГО “Антикризовий медіа-центр” в межах проєкту “Сприяння евакуації населення з територій ведення активних бойових дій шляхом висвітлення теми соціальної інтеграції ВПО до життя в цільових приймаючих громадах України” за підтримки програми «Стійкість», яка упроваджується Фондом Східна Європа у консорціумі неурядових організацій на чолі з ERIM (Франція) у партнерстві з Фундацією домів з прав людини, Домом прав людини – Тбілісі, Чорноморським фондом регіонального співробітництва та коштом Європейського Союзу.
Думки, викладені у цьому матеріалі, не обов’язково відображають позицію організацій-партнерів консорціуму та Європейського Союзу.
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!