Який потрібен флот Україні
Частина 1
Море… доступ до нього відкриває для нації безмежні можливості. Не менш великі можливості воно відкриває для ведення війни. У попередній статті автор розповів про деякі подробиці Керченського інциденту. Віднині агресивна війна РФ проти України, окрім суші і повітря, розпочалась і на морі. Цей прикрий факт актуалізує питання про розбудову військово-морського флоту України.
Радянський спадок
Як завжди слід провести короткий історичний екскурс по недавній історії. Після розпаду СРСР, формально перестав існувати і Чорноморський флот Радянського ВМФ. Але після нього лишилися бойові кораблі та берегова інфраструктура. Саме вони стали «яблуком розбрату» між Україною та Російською Федерацією. Україна, на території якої лишилися найбільш сучасні, добре оснащені морські бази ВМФ, заявила свої права і на частину бойових кораблів. Водночас Російська Федерація, яка проголосила себе правонаступником СРСР, із завзятістю жадібного родича намагалася залишити за собою все, аж до останньої гнилої шлюпки.
Процес розподілу радянської спадщини затягнувся на роки. Озброєння, берегові об’єкти флоту в одну мить з «соціалістичної власності» перетворились на товар, який коштував великих грошей і вмить викликав якнайпильніший інтерес у правлячих еліт України та Росії. Такі питання, як створення боєздатного флоту, не цікавили «грошових людей» по обидва боки кордону.
Остаточний розподіл Чорноморського флоту відбувся 28 травня 1997 року за двосторонньою угодою між Україною та Російською Федерацією. Останню, на відміну від суто економічних та бізнесових питань, цікавила і політична гегемонія. Шляхом «газового шантажу» та явно компрадорської позиції правлячої еліти України, Росія лишила за собою бази Чорноморського флоту РФ на території України. Російська військова присутність у Криму і стала тою міною уповільненої дії, яка зіграла ключову роль у завоюванні півострова у 2014 році.
А що ж отримала Україна? Де-факто – майже нічого. Поки тривали публічні переговори та таємне розкрадання всього, що мало хоч якусь цінність, кораблі без належного нагляду просто розсипались на очах. І це всього лише пів проблеми.
Залишки радянського флоту. Ракетний крейсер проекту 1164 «Україна», який мирно простоює і гниє у Миколаївському суднобудівному заводі.
Головна проблема полягала у відповідності доктрини застосування флоту. І ось на цьому питанні автор хоче зупинитись детальніше.
Для чого і який флот потрібен?
Отже. Тезово про предмет розмови. Військово-морський флот є відображенням політики держави. Окрім територіальних вод інших держав, світовий океан дозволяє флоту досягати віддалених меж задля задоволення своїх геополітичних і економічних інтересів. Першими, хто завдяки флоту побудував свою державну могутність – стали португальці у XVI ст.. Португальські військові кораблі першими відкрили епоху Великих географічних відкриттів, повільно завойовуючи окремі анклави у Африці, Індії, а згодом і Бразилії. Завдяки флоту згодом постануть Голландська, а ще пізніше – і Британська колоніальна імперії. Наявність сильного ВМФ була обов’язковою умовою для претендування на локальну, чи навіть світову гегемонію. На початку ХХ століття європейські держави, США і Японія розпочали активну розбудову своїх військових флотів, які зійдуться у морських битвах Першої і Другої світової війни. Після Другої світової війни флот, окрім власне військової могутності, став ще і чинником ядерного паритету між СРСР та США, оскільки саме флот став носієм ядерної зброї.
Наявність тих чи інших кораблів прямо залежить від тих задач, які поставлені перед флотом.
У загальному вигляді ВМФ може виконувати декілька задач:
- Знищення ВМФ супротивника;
- Оборона морського кордону і узбережжя від вторгнення супротивника;
- Порушення морських комунікацій супротивника;
- Захист своїх морських комунікацій;
- Забезпечення морських десантних операцій на територію супротивника.
Радянський військово-морський флот, як і радянська армія мали одне призначення – експорт світової революції. Відповідно радянський ВМФ планувався, як ударна сила, здатна діяти у будь-якій точці Світового океану. Крім того, на ВМФ було покладено обов’язок – стати основною силою ядерного стримування супротивника. Так, велика кількість радянського ядерного арсеналу знаходилася на радянських підводних човнах. У випадку початку повномасштабної війни (ймовірніше всього ядерної), радянський підводний флот мав атакувати морські з’єднання бойових кораблів супротивника, завдати ядерного удару по береговим об’єктам супротивника, його найважливішим адміністративним і господарським об’єктам. А також – ВМФ СРСР готувався забезпечувати десантні операції на територію ворожих країн у випадку початку війни.
Радянський атомний підводний човен проекту 667А «Навага», озброєний ракетами з ядерною бойовою частиною – втілення радянських прагнень до панування у Світовому океані.
Флот – вельми затратна справа. Дійсно, тільки дуже багаті держави можуть дозволити собі будувати флот такої чисельності і такої якості, щоб претендувати на панування у Світовому океані. Від найдавніших часів до наших днів, військовий корабель вважається технічно складною машиною, для виробництва якої потрібні і розвинута промисловість, і наявність висококваліфікованих спеціалістів. Щодо керування, та тим паче ведення бойових дій на кораблях, і говорити не доводиться. Підготовка кадрів для ВМФ – довгий, важкий і вельми затратний процес.
Щоб приблизно уявити затратність, достатньо всього вивчити властивості хоча б одного з сучасних американських авіаносців. Наприклад, авіаносця George H. W. Bush. Вартість цього корабля на момент введення в експлуатацію у 2009 році коштував астрономічну суму в 6 млрд.200 млн. доларів. Повне водозміщення – 98 425 тонн. Екіпаж складає 3200 чоловік команди корабля +2480 пілотів та персоналу літаків. І це ще не межа. Щойно введений в експлуатацію авіаносець USS Gerald R. Ford (CVN-78) обійшовся американським платникам податків у 17 млрд. 500 млн. доларів. Але і кораблі менших класів коштують явно недешево. Наприклад, сучасний фрегат «Хельге Інстад» обійшовся норвезькій казні у 650 млн. доларів.
Саме тому, кількість кораблів флоту та кількість конкретних типів кораблів напряму залежить від наявності коштів та ресурсів для їх побудови або закупівлі.
Який флот маємо?
В світлі цих трьох тез, розглянемо теперішнє положення справ у частині військово-морського флоту.
Де-факто в Україні відсутнє бачення побудови флоту. Питання «яким має бути флот» вирішується вищим військовим, політичним керівництвом держави і розробляється на основі воєнної доктрини. Цей документ зокрема визначає місце флоту у складі збройних сил держави. А також визначає задачі, які флот повинен виконувати, сили і засоби за допомогою яких будуть виконуватись поставлені задачі.
Автор у своїх статтях неодноразово демонстрував свою відразу до всіх документів, які стосуються національної оборони і народжуються у Верховній Раді, Кабінеті міністрів, чи з подачі президента. Тому що в них ніколи не можна знайти відповіді на питання. І на цей раз в документах не знайшлося нічого корисного. Натомість правляча еліта України навсебіч кричала про свій винятково мирний статус. І відповідно віддала Чорне море на «окупацію» всім іншим державам Чорноморського басейну. Тривожні дзвіночки у вигляді інциденту на о. Тузла і перманенті дипломатичні конфлікти з Румунією за острів Зміїний, нічому не навчили правлячу еліту України.
Жалюгідний по кількості та якості Військово-морський флот України є «флотом мирного часу» і не придатний приймати участь у війні. Україна отримала радянські кораблі, які абсолютно не пристосовані до потреб національної оборони. До пори до часу, правляча еліта не уявляла собі воєн з головним північним торговим партнером. І тому ніхто не бачив необхідності посилювати флот новими кораблями. До того ж, старих радянських тральщиків, катерів та інших дрібних суден було цілком достатньо для флоту мирного часу, головна задача якого полягала у охороні морського кордону та територіальних вод в мирний час.
Наприклад, Україні дістався ряд сторожових кораблів, ракетних катерів, тральщиків та допоміжних суден. Найвідомішим кораблем і заодно флагманським кораблем ВМФ України став «Петро Сагайдачний» – радянський сторожовий корабель проекту 1135 «Бдітєльний», спущений на воду у березні 1992 року. Велика кількість кораблів, наприклад, малі протичовнові кораблі «Херсон» та «Суми» впродовж років незалежності були списані у зв’язку, як із загальним зносом, так із банальною неспроможністю їх модернізації та ремонту.
Флагман ВМФ України – фрегат «Петро Сагайдачний». Хороший корабель… для флоту мирного часу.
Незважаючи на перейменування у фрегат, основне призначення «Петра Сагайдачного» – це боротьба з підводними човнами у складі крупних морських з’єднань інших бойових кораблів. Через слабкість свого озброєння «Сагайдачний» не в змозі застосовуватись, наприклад, для завоювання панування на морі, чи відбиття крупної десантної операції супротивника. Проте, для мирного часу та епізодичної демонстрації на міжнародних морських навчаннях його цілком було достатньо.
Деякі кораблі взагалі можна вважати тягарем. Серед кораблів, які дісталися Україні, були малі десантні кораблі проекту на повітряній подушці проекту 12322 та два великих десантні кораблі: «Юрій Олефіренко» (спущено на воду у 1970 році) та «Костянтин Ольшанський» (1985 р.). Останній, до речі, був захоплений росіянами у 2014 році. Можливо під час своєї служби у ВМФ СРСР вони і мали якусь цінність, але не для ВМФ України. Адже ВМФ України не має досвіду проведення морських десантних операцій, а застарілі кораблі не зможуть доставити до місця висадки ні достатню кількість десанту і озброєння, ні тим паче вціліти у випадку зіткнення з ворожим флотом. Відповідно доцільність перебування таких кораблів у складі флоту мирного часу також викликає сумніви.
Великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський»… відтепер російський трофей.
І ось з таким жалюгідним флотом Україна вступила в Російсько-українську війну. І тепер виявилося, що для банальної охорони морського кордону і територіальних вод уже не вистачає старого радянського сторожового корабля.
Внаслідок перманентної економічної кризи та компрадорської позиції правлячої еліти, Україна не в змозі будувати сучасні бойові кораблі.
В спадок від СРСР Україні дісталася досить розвинута суднобудівна промисловість. Основні підприємства суднобудівної промисловості були розташовані у Миколаєві, Одесі, Херсоні, Києві. Після розпаду СРСР суднобудівна промисловість України була поставлена в умови виживання, і трималась (і тримається) лише за рахунок виконання іноземних замовлень на будівництво торгових суден. Не можна сказати, що Україна не будувала, чи принаймні не намагалась будувати нові бойові кораблі, але всі вони відповідають умовам «флоту мирного часу». Через скрутне фінансове становище крупні суднобудівні підприємства знаходяться на межі банкрутства, що унеможливлює швидке будівництво і ремонт кораблів.
Проте найголовнішою причиною занепаду всіх без виключення галузей промисловості є хронічний дефіцит військового бюджету, через неефективне державне господарювання і кричуще казнокрадство. За наявності коштів бойові кораблі можна банально купити. Але Україна неспроможна цього зробити.
Для того, щоб врешті решт розпочати будівництво флоту Україна має визначитися, що вона взагалі робить на морі? Обороняється? Нападає? Завойовує? Чи взагалі не відсвічує? Або взагалі – здає свої кораблі будь-якому ворогу без бою? І лише після відповіді на це питання Україна може задумуватись над будівництвом тих чи інших бойових кораблів. Або припинити будівництво кораблів, які їй зовсім не потрібні. Саме про кораблі автор розповість читачу у наступній статті.
Далі буде…
Курт Оберст
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
