Їхали в нікуди – як переселенці з Краматорська облаштувалися на Львівщині
Родину Терехових з Краматорська, як і мільйони інших українських сімей, війна застала зненацька. Перші декілька днів пройшли як уві сні. Спочатку неприйняття, потім – страх за близьких, зрештою – нерозуміння, наскільки це все затягнеться та чим закінчиться.
Поки у місті було відносно тихо, не планували нікуди виїжджати. А коли Краматорськ зазнав ракетних ударів, що призвели до руйнувань житлових будинків, вирішили рухатись у бік західної України.
«Звуки тривоги, звуки вибухів – все це нагадувало 2014 рік. Я знов відчула той самий страх, як тоді. Коли не можеш вплинути на ситуацію, а головне – не можеш захистити свою дитину. Тому вирішили шукати більш безпечне місце», – розповідає Ольга Терехова.
На той час, коли надумали їхати, батька мобілізували до лав Збройних Сил України. Ольга разом із сином-студентом Павлом вирушила з Краматорська евакуаційним потягом до Львова. Їхали майже дві доби у переповненому вагоні. Але раділи тому, що є можливість їм та ще тисячам сімей з дітьми врятуватись від можливих обстрілів і знайти спокій.
На львівському вокзалі всіх прибувших зустрічають волонтери, розпитують – хто куди далі їде, пропонують перекусити та відпочити. Потім відвозять до стадіону «Арена Львів», де розгорнуто координаційний центр для переселенців, що приймає людей з небезпечних регіонів.
Центр не пристосований для тривалого проживання, однак людей тут годують, надають у разі необхідності першу медичну допомогу, а потім підшукують місце для проживання, переважно у Львівській області.
«Нас запитали, чи плануємо ми виїжджати за кордон, чи може є хтось знайомий, хто зможе прихистити. Але в нас у західній Україні нікого немає, тож ми їхали в нікуди. Тоді нам запропонували розміститись у невеличкому містечку на Львівщині. Так ми опинилися у селищі міського типу Лопатин, що на межі з Волинською областю», – продовжує Ольга.
Матір із сином розмістили у гуртожитку місцевого навчального закладу, у кімнаті на чотирьох. Разом з ними поселили молоду родину з немовлям, також з Донеччини. Всіх забезпечили постільною білизною, рушниками, іншим необхідним – адже люди мали з собою мінімум речей.
«У гуртожитку цілком пристойні умови – чисті санвузли, душові з гарячою водою, гарний ремонт у кімнатах. Також нам запропонували безкоштовне харчування у місцевій школі. Велика дяка кухарам – готовлять дуже смачно», – зазначає переселенка.
Невдовзі молоду сім’ю з маленькою дитиною прихистили у себе місцеві жителі. Звісно, вони зголосилися та змінили гуртожиток на затишний дім з гостинними господарями.
Так що наразі Ольга з Павлом живуть самі у кімнаті. Мати повернулася до роботи, яку виконує дистанційно. Син-студент приступив до навчального процесу онлайн у своєму ВИШі. Обидва дуже переживають за батька, який захищає батьківщину, та чекають від нього вісточок. А ще – дякують маленькій громаді на Львівщині, яка стала їхньою тимчасовою домівкою.
Світлана Денисенко, “Зміни. Схід”
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках – YouTube або Facebook або Twitter. Долучайтесь!
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
