Подружжя Микола Гаркуша та Анна Шадріна переселенці з Маріуполя, які нині мешкають у Чернівцях. У місті Марії 30 років займалися власною справою. Перед повномасштабним вторгненням Анна та Микола мали підприємство з металообробки та лиття. Їхні цехи розташовувалися неподалік металургійного комбінату «Азовсталь». Релокувати та відновити свій бізнес на новому місці подружжю не вдалося. Нині вони організували волонтерський рух «МИ РАЗОМ». У Чернівцях мають три локації, де місцеві мешканці та переселенці плетуть маскувальні сітки для українських військових. За два місяці вже відправили до наших захисників 1200 квадратних метрів сітки.
У Маріуполі мали б зводити будинки для військових та переселенців
Переселенці з Маріуполя Микола Гаркуша та Анна Шадріна у Чернівцях мешкають другий рік. Приїхати на Буковину подружжю порекомендував їхній друг з Києва, який нині повернувся у столицю. Анна та її рідні родом з Бердянська, а Микола – з Маріуполя. У місті Марії підприємці розпочали власну справу та звели будинок. Їхнє підприємство мало 6 цехів: металообробка, ливарне виробництво, транспортна ділянка тощо. Підприємство розташовувалося за 800 метрів від металургійного комбінату «Азовсталь». Незадовго до повномасштабного вторгнення збудували невеликий комбінат для зведення будинків за канадською технологією та мали будувати будинки для військових і переселенців.
Микола Гаркуша біля станка, який він сам придумав
«У нас був повний цикл від виробництва пінопласту до клеєного брусу. Це будинки із сендвіч-панелей. Зараз це все зруйновано, розбито. Наше обладнання вкрадено, вивезено. У нас є світлини – нашого підприємства не існує. Будинку нашого в Маріуполі теж не існує», – розповідає Микола та одночасно ріже стрічки для маскувальної сітки на верстаті, який сам придумав.
Таких станків для різання два: один – на вул. Пилипа Орлика 4, а другий – тут, у «Волонтерському штабі захисту України» на вул. Степана Бандери, 11. Загалом у Чернівцях Микола та Анна організували три локації для плетіння сіток. Ще одна у центрі «ЯМаріуполь». Про неї ми розповідали у цьому матеріалі. Сам станок для різання Микола придумав за 2 години. На верстаті одночасно розміщуються три рулони. За 5 секунд можна порізати 5 метрів. Загалом у рулоні 250 метрів.
«Уявляєте, рулон до 30 кг. Жінкам як його крутити? Я зробив таку моталку. Звісно допомогли місцеві підприємці. Розблоковується гальмо, висувається рулон, потім блокуємо і лінієчкою ріжемо. Все просто. Дивіться, скільки вже нарізав», – чоловік показує, як працює механізм станка.
У Маріуполі Анна та Микола п’ять днів просиділи у сховищі без можливості зайти у власний будинок. Вибиралися з міста Марії на старій автівці, якій понад 25 років, оскільки нова згоріла. У Чернівцях вирішили не розпочинати власну справу. Микола зізнається, що вік вже не той, бо йому 69. До того ж у Маріуполі гроші не накопичували, а вкладали у виробництво. Нині у Чернівцях разом із Анною волонтерять.
Маскувальної сіткою накрили 25 танків або 48 гаубиць
Поки Микола ріже матеріал на стрічки, Анна плете маскувальну сітку. Жінка розповідає, що допомагати армії почали ще у 2014 року. Тоді до них на підприємство приїжджали військові, аби відремонтувати техніку. Поки лагодили, наших захисників приймало у себе в будинку подружжя. У Чернівцях Анна вирішила, що вони продовжать допомагати збройним силам, аби наблизити нашу перемогу.
Анна Шадріна плете маскувальну сітку
«Я випадково потрапила на плетіння сіток, тут є локація на вулиці Заньковецькій. Втягнулася, щодня ходила, плела. Так склалося, що мій брат доброволець у ЗСУ. Попросила одну сітку для брата. Але мені не дали, сказали, що є черга і потрібно очікувати. І тоді я прийшла додому і сказала Миколі, що ми самі починаємо плести сітки», – зазначає Анна.
Перший стелаж для плетення зробили 28 лютого. Тоді різали тканину вручну, що сповільнювало процес. Перші маскувальні сітки були ганчір’яні, а зараз використовують спанбонд – нетканий матеріал, який виготовляють з розплаву поліпропілену. Анна згадує, що перша відправка була 10 сіток чи 250 квадратних метрів для 117-ої бригади, в якій служить її брат.
«Ганчір’яні сітки не дуже затребувані в армії. Чому? Тому що сітка наповнюється вологою, повільно висихає, брудна. У використанні достатньо складна. Спанбонд – це ідеальний варіант. Вологу та бруд практично не вбирає. І найголовніше – коли потрапляє вогонь, вони просто тліють, а краще сказати тануть», – розповідає Анна.
Волонтери плетуть маскувальну сітку
Вперше купили спанбонд та побудували верстат Микола та Анна за власні гроші. Нині відкрили телеграм-канал «МИ РАЗОМ». У ньому розміщують звіти про роботу, а також збирають гроші на матеріали для маскувальних сіток. Щодня невтомні волонтери плетуть близько 20 квадратних метрів сітки, а можуть 200. Для цього не вистачає вільних рук та часу як місцевих мешканців, так і переселенців. Анна розповідає, що за два місяці роботи двох локацій, передали на фронт 1200 квадратних метрів.
«Якщо переводити наші 1200 квадратних метрів для військових, то ми накрили 25 танків, на один танк іде приблизно 25 квадратних метрів сітки. Чи накрили 600 метрів шанців – ширина такої сітки 2 метри і як правило на чотири, шість чи вісім метрів. Або ж ми накрили 48 гаубиць. Що це для бригади, яким ми відправляємо сітки особисто для мене? В одній із бригад мій рідний брат. В іншій – мій однокласник, ми з першого класу разом, а третя – однокласник мого сина», – пояснює Анна.
Крім сіток, подружжя шукає різні варіанти допомоги, донати для закупки гуманітарки для військових, бо мають багато запитів від них. З 2014 року Анна та Микола контактували з латвійським фондом, який і нині допомагає нашій армії. Нещодавно завдяки такій допомозі перегнали та передали машину для військових, заповнену гуманітарною допомогою.
У вільний час Анна пише свої спогади про рідний дім, а також щоденники переселенця. Їх викладає на своїй сторінці у фейсбуці.
«Коли сюди приїхали, то я відчула себе вирваною, ніби дерево з корінням, і мені було життєво необхідно, аби ми разом були із сином, онучкою, друзями. Нині ми реєструємо громадську організацію «Маріуполь ми разом». Натепер – це наближення перемоги, а потім – відновлення Маріуполя», – додає Анна.
Подружжя каже, як тільки буде фізична можливість повернутися додому, то вони поїдуть, аби допомагати з відновленням рідного міста.
Затишок у сховищі
«Волонтерський штаб захисту України» став третьою локацією, де Анна Шадріна та Микола Гаркуша організували плетіння маскувальних сіток. Координатор штабу Володимир Дорош каже, що це була їхня спільна ініціатива.
Координатор штабу Володимир Дорош
«Після року повномасштабного вторгнення залишилось кілька команд волонтерів, які донині користуються підтримкою, довірою людей як в Україні, так і за кордоном, отримують допомогу і намагаються самі підтримувати. Взимку ми зробили сотні тисяч окопних свічок і так, як зараз літній сезон, хлопці, слава Богу, отримують багато нової техніки і її треба добре замаскувати. І питання маскувальних сіток, як на мене, воно найактуальніше, яке потрібно сьогодні», – зазначає Володимир.
«Волонтерський штаб захисту України» розпочав свою діяльність ще з початком війни в Україні, у 2014 році. А з перших днів повномасштабного вторгнення став майданчиком для сотень волонтерів з різних куточків України. Зокрема, тут працювали понад 600 людей, і 400 з них це ті, хто знайшов прихисток у Чернівцях. У штабі збирали та передавала гуманітарну допомогу для військових та переселенців, виготовляли турнікети, окопні свічки тощо. Нині ж плетуть маскувальні сітки.
Тетяна з Києва плете маскувальну сітку в Чернівцях
Тетяна переселенка з Києва. До повномасштабного вторгнення працювала адміністраторкою на столичному залізничному вокзалі, хоча за фахом художниця. У вільний час розмальовувала одяг, парасольки, валізи та продавала їх через інстаграм. Крім цього, на колишньому місці роботи розмалювала кімнату матері та дитини.
Один із стінописів у сховищі
Разом із чоловіком Тетяна перебралися з Києва у Чернівці. До волонтерів штабу долучалися торік у березні. Нині чоловік повернувся у Київ, де ремонтує для військових машини. Тетяна час від часу їздить додому, але продовжує волонтерити у Чернівцях: плете маскувальні сітки, розмальовує одяг та продає його на благодійних ярмарках для потреб штабу. Торік, аби дітям було більш затишно перечікувати повітряні тривоги, разом із ними розмалювала бомбосховище, яке прибрали, облаштували та провели туди інтернет волонтери. Нині їм нечасто користуються, але торік тут перечікували тривалі повітряні тривоги. На стінах Тетяна зобразила українку, ляльку-мотанку, наших захисників, а поряд те, що малювали діти з Києва, Маріуполя та інших міст, охоплених війною.
Стінопис з підписом Тетяни
«У нас було багато дітей у штабі. Волонтери приходили і малечу свою приводили. Я всіх дітей збирала і йшли малювати у бункер. Нещодавно з Ізраїлю побачили наше сховище у фейсбуці, інстаграмі. У них теж там бомблять і їм сподобалася наша ідея, аби так розмальовувати сховища», – каже Тетяна.
Стінопис із захисниками України займає центральне місце у сховищі
Нині у «Волонтерському штабі захисту України» мають один стенд для плетіння маскувальних сіток. Координатор Володимир Дорош зазначає, що можуть збільшити кількість каркасів до 8-10. Головне, аби були охочі долучитися.
Приєднатися до волонтерського руху, започаткованого маріупольським подружжям у Чернівцях, чи задонатити на матеріали можна через телеграм-канал «МИ РАЗОМ».
Ірина Мартинова
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!