Житло, робота, інформація – у Полтаві обговорили нагальні потреби переселенців
Минуло майже півтора року з початку великої війни, що розв’язала росія проти України. Мільйони людей були вимушені покинути рідні домівки та їхати до більш безпечних регіонів. Полтавщина з перших днів повномасштабного вторгнення почала приймати постраждалих та стала прихистком для 200 тисяч переселенців.
Як за цей час змінилися потреби внутрішньо переміщених осіб, які нагальні проблеми їм доводиться вирішувати зараз, чим допомагає місцева влада – ці питання обговорювали під час «круглого столу» за участю переселенців, громадськості, співробітників обласної адміністрації та регіонального представника Уповноваженого з прав людини. Захід, який мав назву «Я впливаю!» організувала та провела команда полтавської громадської організації «Інша жінка».
«Ті виклики, з якими стикалися громади, коли приймали перших переселенців, нині суттєво змінилися. Якщо спочатку людей, які тікали з зони бойових дій, треба було забезпечити базовими умовами проживання – надати прихисток, їжу та одяг, то зараз ситуація змінилася. Більшість внутрішньо перемішених осіб перебувають у цьому статусі понад рік. На жаль, декому вже нікуди повертатись, бо їхні міста тимчасово окуповані або їхні домівки зруйнований. Ми організували цей хакатон, щоб з’ясувати, якими нині є потреби ВПО на Полтавщині, та напрацювати пропозиції для механізмів надання їм підтримки», – повідомила Ганна Дем’яненко, членкиня ГО «Інша жінка».
«Хочу допомагати іншим, але не знаю як»
Переселенка з Лисичанська Ольга, яка прийшла на захід нарікає на брак інформації для ВПО. Говорить, що коли потрапила до Полтави, пів року сиділа вдома та нікуди не ходила, бо нікого не знала в місті. Пропонує, щоб соціальні служби разом з довідкою ВПО видавали інформаційний бюлетень з телефонами організацій що надають психосоціальну допомогу.
Ольга, переселенка з Лисичанська
«Окрім статусу ВПО та виплат, я не отримала від влади ніякої корисної інформації. Інтернетом я не дуже користуюся, тож в мене не було можливості дізнатися про якісь благодійні організації, що допомагають переселенцям, та про їхні заходи. Мені дуже бракувало спілкування, однак знайомитись на вулиці – теж не варіант. Зовсім випадково я узнала про ГО «Інша жінка», яка пропонує різні активності. Я нібито на світ народилася – знайшла нових знайомих та нові можливості. Тепер я не відчуваю себе такою розгубленою як на початках», – поділилася Ольга.
Також жінка мріє якомога скоріше повернутися додому, а для цього всіляко намагається допомогти нашій армії. Тим паче, що її син зараз в лавах ЗСУ захищає Батьківщину. Взимку Ольга плела теплі шкарпетки та передавала їх на передову. Зараз теж готова волонтерити, але не знає, як. Вважає що така інформація теж потрібна переселенцям.
Регіональний Представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Полтавській області Владислав Носенко підсумував, що має розповсюджуватись інформаційний бюлетень для ВПО, також людям потрібно роз’яснювати, як користуватись інформацією в інтернеті.
Владислав Носенко, представник Уповноваженого з прав людини у Полтавській області
Про те, що переміщеним особам, окрім задоволення базових потреб, необхідні різноманітні активності, зауважив Роман Галич, представник Хабу мистецтва та здоров’я від «Зело», що працює у Полтаві. За час повномасштабної війни хаб влаштував сім з половиною тисяч заходів для п’яти тисяч дітей та для двох тисяч дорослих.
«Малеча, яку вирвали зі звичного середовища, потребує спілкування з однолітками. Також, через різноманітні творчі заняття ми допомагаємо дітям відволіктися та забути про жахи війни. Нині ми пропонуємо їм понад сорок видів занять різних направленостей. Дорослі теж говорять про користь таких спільних заходів для себе. До речі, багато хто після відвідання наших заходів запропонував свої послуги в якості тренерів» – розповів Роман Галич.
Роман Галич, представник Хабу мистецтва та здоров’я від «Зело»
Тимчасове житло не має бути постійним
Жвава дискусія виникла щодо забезпечення переселенців житлом. Нині більш ніж шість тисяч людей впродовж понад року мешкають у місцях компактного проживання (МКП) на Полтавщині – здебільшого у школах і дитсадках, які на початку війни були поспіхом пристосовані для розміщення людей. За цей час МКП більш-менш облаштували, мешканців забезпечили безплатним триразовим харчуванням, що їх цілком влаштовує.
«Проте не слід забувати про права дітей на освіту. Якщо навчальний заклад має облаштоване укриття, він повинен працювати офлайн. Люди, які в ньому тимчасово проживають, не опиняться на вулиці. Позиція обласної адміністрації – вирішити це питання таким чином, щоб забезпечити права ВПО на проживання та права дітей на освіту. Один з варіантів – модульне містечко у Полтаві, що невдовзі прийме близько 500 переселенців. Також по області проводиться інвентаризація об’єктів комунальної власності, які можливо пристосувати для проживання», – зазначила Юлія Клименко, керівниця Полтавського обласного центру соціальних служб.
Юлія Клименко, керівниця Полтавського обласного центру соціальних служб
Між тим вимушені переселенці, які внаслідок бойових дій втратили власне житло та зараз постали перед тим фактом, що їм нікуди повертатись, розмірковують над своїм майбутнім. Для майже всіх них придбати помешкання у Полтаві нереально, бо зависокі ціни на нерухомість. Вічно винаймати житло теж не можливо, коли не маєш стабільного доходу.
Переселенцям складно знайти роботу
Наталія з Бахмута розповіла свою історію переселення: як приїхала до Полтави перечекати тиждень-два, а залишилася на понад рік.
«Бахмут повністю знищено, що трапилося з моїм домом, я точно не знаю. Але все моє життя залишилося там. Нині в моїй душі порожнеча, тому й ходжу на різні заходи, щоб вгамувати тугу. Але не покидає думка – що робитиму далі? Адже тут заробити на нове житло я не зможу», – говорить жінка.
Учасниці «Круглого столу»: Світлана з Харкова, Наталія з Бахмута, Олена з Маріуполя
Наталія розповіла, що у Полтаві намагалася влаштуватися на роботу. Навіть опанувала новий для себе фах – закінчила курси масажу. Втім всі її намагання закінчилися нічим. Як за основною професією, так і за новою, Наталія отримувала відмови від роботодавців. Чи то причиною був її статус ВПО, чи то вік близько 50 років – не відомо, але у відчаї жінка прийняла рішення їхати до Німеччини. Можливо, за кордоном знайде впевненість у завтрашньому дні.
Водночас деякі переселенці знаходять можливість спрямувати свою активність на користь суспільству. Світлана з Харкова організувала плетіння маскувальних сіток для українських військових та долучила до волонтерської справи інших. Також жінка проводить танцювальні майстер-класи та запрошує переселенців на культурні заходи, що проводяться у Полтаві на пільгових умовах.
Підсумовуючи захід, Ганна Дем’яненко написала на папері основні тези, що пролунали на ньому. Зокрема, це посилення просвітницької, інформаційної та психологічної роботи, забезпечення житлом тих, хто того потребує, усунення дискримінації ВПО при працевлаштуванні тощо.
Ганна Дем’яненко, членкиня ГО «Інша жінка»
Всі пропозиції, що були озвучені учасниками заходу, будуть викладені у підсумковому документі, який ГО «Інша жінка» направить до органів місцевого самоврядування Полтавщини для посилення підтримки та допомоги переселенцям.
Світлана Денисенко
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
