Це обов’язково скінчиться…
До когорти волонтерів приєдналася і Ганна Тузова засновниця та керівниця центру допомоги «особливим» дітям «Промінь». Вона нині у безпеці – закордоном, але душа її залишилася на Донеччині. Саме тому жінка шукає варіанти – чим може бути корисною своїм землякам.
«23 лютого було тривожно на душі. Прийшла додому – смачно пахне вечерею – чоловік приготував у духовці картоплю від Дж. Олівера. У мультиварці – риба. Стою на порозі, але не заходжу – намагаюся запам’ятати цей момент, ці пахощі, голоси дітей. Всередині відчуття сюра – усе це вже було, дежавю… Вісім років тому все здавалося нереальним, здавалося, що все це ненадовго. Тоді залишали Донецьк і домівку з однією валізою – їхали на кілька тижнів… все повторюється знову. Страшно, аж паморочиться у голові й важко дихати. Залишається тільки чекати: почнеться чи ні… невідомість виснажує, рве серце та душу».
Так свої думки напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну описала Ганна Тузова. А вже 24 лютого бомбардування зазнали мирні українські міста. Рішення було миттєвим – їхати і чим далі, тим краще. Не знано куди, але там, де можна відчути себе в безпеці. Рушили в дорогу.
«Ми дісталися до Олександрії. Тут знайшли прихисток на час комендантської години. У гуртожитку місцевого технікуму волонтери нас нагодували і поклали спати. Увесь цей час я молилася, аби припинилися вбивства людей і міст».
Ганна, коли вимушено змінила адресу у 2014 році, зосередила свою увагу на корекційній роботі з дітками, що мають особливості розвитку. Спочатку вона сама займалася з малечею. Згодом її справа виросла до центру з висококласними спеціалістами, що використовували у своїй роботі сучасні та передові методики. Про це АКМЦ писав не раз.
Ганна має російське коріння та й ділилася вона своїм професійним досвідом з колегами та батьками з сусідньої тепер вже «недружньої» РФ. Отож, намагалася достукатися до їхньої свідомості.
«Звертаюся до моїх підписників з Росії. Благаю, не дивіться свої новини. Там немає ні краплини правди. Вісім років вам розповідали байки про Бандеру, вісім років у вас розпалювали ненависть до нас, вісім років вам розповідали про вбитих дітей Донбасу 2014 року, аби виправдати зараз це вторгнення. Але хіба можна чимось виправдати бомбардування міст-мільйонників? Хіба можна чимось виправдати обстріли житлових будинків, лікарень, шкіл. Розкрийте очі в решті решт!»
Чи почули? Навряд. Навіщо українцям такий порятунок? Це не можуть збагнути не тільки українці, а й зрештою весь світ. Дорогою до Польщі, Ганна Тузова постійно стикалася з людською турботою та підтримкою.
«На моєму шляху зустрічаються тільки прекрасні люди, які огортають мою родину своєю увагою та теплом. Ми зупинялися в Дніпрі, Олександрії, у Вінниці, селі Яворів (Прикарпаття).У нас завжди була їжа, ми спали в теплі. Ми доїхали до Польщі і в Кракові так само нам зустрічалися просто неймовірні люди! Вони збирали для нас ліки, допомогли з гуманітаркою».
Можливо саме той факт, що українців підтримує багато людей, надихнуло жінку до ще одного вчинку. Вона повернулася в Україну. І не з порожніми руками, а з вщент заповненою крамом автівкою. На ті речі та ліки чекали в рідній Донеччині: в Костянтинівці та в Краматорську.
«Їду до Івано-Франківська з Кракова й везу купу допомоги – скільки влізло в мій маленькій Гольфік. Везу гуманітарку від чудових поляків та українців, які живуть в Польщі, але активно підтримують свою рідну країну. Не дивлячись на всі жахіття війни, я зрозуміла, що людяність вона повсюдно і поки ми живі, нам треба продовжувати робити хоч по краплинці доброти для нашої країни і перемога прийде швидше! Слава Україні!».
Цей допис Тузова вже зробила українською. Раніше вона не наважувалася перейти на солов’їну, бо переживала, що не зможе говорити без помилок. Нині – це позиція.
Учора, під час обстрілу Краматорська, дісталося і центру «Промінь». Дуже сумно цю реальність сприймати, каже Ганна, бо так хочеться вірити у хороше.
«У Краматорську ракета прилетіла неподалік центру. Однак, головне, щоб всі були живі та не було пожежі, решту – відновимо».
А поки… А поки разом з однодумцями з Польщі та Америки, Аня хоче відновити свою роботу там, де зараз найбільше юних українців ховається від війни.
«У нас є ідея: ми хочемо знайти приміщення, в якому декілька спеціалістів з України (я знаю, що багато виїхало) будуть займатися з дітками, які потрапили до Польщі під час війни. Спеціалістам робота буде оплачуватися. Особлива увага приділятиметься дітям із затримкою розвитку».
Зараз жінка збирає команду. Потрібні психолог, логопед, нейропсихолог, дефектолог. Гроші на ці цілі збирають в США. Де саме буде облаштоване приміщення для занять поки достеменно не відомо, але списки тих, хто такої корекції потребує Ганна вже складає.
Лілія Андрусик, «ЗмІнИ.Схід»
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках – YouTube або Facebook або Twitter. Долучайтесь!
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
