Как превратить хобби в реальный бизнес

Аграрний бізнес на Донеччині працює в умовах постійних ризиків і випробувань. Втрачене поголів’я худоби, зруйновані приміщення, заміновані поля, пожежі від прильотів, неврожай через негоду, відсутність відшкодувань та недостатні дотації від держави – усе це стало частиною щоденної реальності для ТОВ “Крамагросвіт”. 

Історія підприємства почалася з активів шахти Засядька, разом із людьми, які там працювали. Спершу бізнес розділили на два напрями – рослинництво (“КЗТС Машинінг”) і тваринництво (“Крамагросвіт”). У 2016 році їх об’єднали під одним керівництвом, а вже наприкінці 2018-го бізнес “КЗТС Машинінг” продали. Відтоді “Крамагросвіт” працює як самостійне господарство за принципом повного циклу виробництва. Він охоплює всі етапи: вирощування зернових, технічних і кормових культур, розведення великої рогатої худоби, виробництво молока, переробку власної сировини у цеху та постачання продуктів жителям області.

Директор ТОВ “Крамагросвіт” Сергій Курінний в інтерв’ю журналістці Антикризового медіа-центру розповів, як працює підприємство в умовах війни, які виклики долає та чи має підтримку від держави аграрний та фермерський бізнес на Донеччині.

“В нашій країні споживач залишається на узбіччі”

У чому, на вашу думку, перевага “повного циклу“?

Я сумніваюся, що вона є, через недосконалість законодавства. Розумієте, якщо ми займаємося виробництвом органічної продукції, дотримуємося стандартів і не розбавляємо молоко водою чи іншими домішками, то все одно опиняємося на полицях магазинів поруч із тими, хто це робить. Чув про підприємства, де взагалі немає молока – лише сухе, рослинні жири та різноманітні замінники. У них собівартість продукції значно нижча через те, що їхнє молоко ненатуральне. Ця проблема порушувалася неодноразово, але результату немає досі.

Коли ми почали постачати натуральне молоко в магазини, одразу помітили, що наша продукція стоїть на полицях поряд із дешевими підробками. Внаслідок високої собівартості виробництва знизити ціну ми не можемо, бо треба або в нуль працювати, або у збиток. Кілька років так і робили. Фальсифікати коштують значно дешевше. Ця проблема існує десятиліттями й фактично не вирішується, бо виробники підробок впливають на процес ухвалення відповідних рішень. Хоча Держпродспоживслужба проводить перевірки, здається, що реальна якість продуктів для кінцевого споживача не є її пріоритетом. У багатьох країнах світу молоковмісні продукти мають чітке маркування – специфічний колір упаковки, який відрізняє їх від натуральних продуктів. У нас такого підходу немає, і це комусь вигідно. В нашій країні споживач залишається на узбіччі, а недобросовісний бізнес має можливості обходити вимоги ДСТУ (Державний стандарт України – ред.).

Як це позначалося на підприємстві?

Ми укладали договори з магазинами, бачили, що наше молоко продається поруч із ненатуральним, але дешевшим. Ми не могли знизити ціну через високу собівартість. У результаті тваринництво було радше соціальною програмою. Прибуток приносило рослинництво. Тваринництво – ні, бо держава так до нього ставиться.

Приблизно з 2016 до 2020 року було все одно, чи переробляти продукцію самостійно, чи продавати її на заводи — прибутку це не давало. Зараз же ситуація кардинально змінилася. Якщо продовжувати співпрацю з молокозаводами, де закупівельна ціна залишилася низькою (18-19 грн за кілограм), тож говорити про якусь вигоду взагалі не доводиться.

Починаючи з 2023-2024 років, ситуація суттєво змінилася. Якби ми лишилися на старій моделі і просто продавали молоко на молокозаводи, то фінансові втрати були б настільки значними, що довелося б закривати бізнес. З іншого боку, якщо ми переробляємо молоко власноруч у своєму молочному цеху, то після обробки і випуску готової продукції його вартість доходить приблизно до 42-43 гривень за кілограм. Так, при цьому ми маємо додаткові витрати — заробітна плата працівників, електроенергія, упаковка та фасування. Але загалом це дає нам можливість отримати прибуток.  І саме з 2024-2025 років бізнес почав приносити дохід.

Ми зосередилися на торгівлі через власні кіоски та мережу, відмовившись від масової реалізації на молокозаводи та магазини, як це було до війни. Наразі магазини займають лише 10% від загального обсягу продажів, що для нас несуттєво. Основний акцент зробили на кіоски та виїзну торгівлю, через які продаємо 90% молочної продукції. Це вигідніше, оскільки покупці цінують якість нашої продукції.

Водночас цей бізнес все одно не порівняти з рослинництвом. Там десять людей можуть дати вп’ятеро більше, ніж сто людей у тваринництві. Тому ніхто не хоче цим займатися. Ми залишилися останніми в Донецькій області, хто тримає тварин.

“Де тут державний підхід”

Війна сильно вплинула на господарство?

Звісно. Ще у 2022 році ракета влучила по молодняку – мінус 38 голів. Один корпус був зруйнований.

Довелося вивозити худобу, щоб не втратити все. Із 550 корів залишилося 100. Ризикнув їх залишити, бо потім відновити бізнес “з нуля” — це нереально, та й були вкладені значні гроші у молочний цех, а його закриття стало б кінцем. Та й важко, боляче було дивитися, як вивозять цих корів, як все закривається. Щойно наші погнали окупантів і стало зрозуміло, що вони до нас не зайдуть, одразу почали працювати над відновленням поголів’я.

Так, тоді було надзвичайно складно, до того ж зруйнувалися зв’язки з молокозаводами – Куп’янським та Костянтинівським. Ферма була у важкому становищі. Але з часом вдалося наростити поголів’я телят, телиць, нетелів (молоді телиці до першого отелення – ред.) та вдалося стабілізувати процес повного оновлення. Зараз маємо 118 корів.

А як із державною підтримкою?

Її фактично немає. Зокрема дотації на корів розподіляють несправедливо. У 2022 сказали, що дадуть по 5300 гривень на корову. Подали документи та отримали відповідь: “Якщо у вашій громаді не буде війни, тоді дамо”. У Донецькій області війна, значить, нам не можна, хоча інші регіони отримали дотації. Аналогічно відмовили й у 2023, 2024 роках.

 У 2025 році нам знову не дали підтримку, бо в нас, “багато” корів: “Ви нарощуєте поголів’я з 22-го року. Було 100, а тепер стало 118?  Якби було 99, вам би дали дотацію по 7000 на корову”. Пояснюю, що раніше у Слов’янському районі було 19 000 корів і  в Краматорську 4 000, тобто загалом 23 000. Зараз на цій самій території всього 118 голів, а нам кажуть, якби було менше, то дали б.  Де тут державний підхід, вибачте?

Наскільки кращою є ситуація з рослинництвом?

2022 рік — війна, обстріли, заміновані поля, пожежі від обстрілів. У 2023 році рясні дощі допомогли отримати рекордні врожаї. Зернова кукурудза дала 117,2 центнера з гектара, найвищий результат у регіоні. Кукурудзу на силос зібрали у кількості 330 центнерів з гектара, і силос був високої якості. Також вдалося виростити сіно й сінаж люцерни, що забезпечило харчування до літа 2025 року. Проте 2024 рік був складним через літню та осінню засуху. Вологи бракувало навіть у глибоких шарах ґрунту, що унеможливило посів озимого ріпаку й значно скоротило площі озимої пшениці.

У 2025 році засуха стала критичною: на 1 квітня метровий шар ґрунту містив лише 45 мм вологи замість норми у 150 мм, а опадів за сезон випало всього 38% від багаторічних середніх норм. Соняшник показав найнижчий урожай — до 11 центнерів з гектара.

Незважаючи на труднощі, тримаємось, дивимось, як пережити поточний рік і думаємо про наступний. Плануємо роботу далі, готуємось до нового сезону. Поки є можливість, то працюватимемо.

Які результати показуєте попри випробування? Які плани на майбутнє?

Цьогоріч на фуражну корову ми отримали рекордний надій молока, навіть до війни ми так не доїли: 7 400 кг молока за рік. І прирости м’яса – 840 г добового приросту. Такого також не було. Працюємо. Займаємось.

А взагалі стратегія зараз одна – вижити в цій ситуації. Щоб всі виробництва працювали, люди залишилися, зберегти колектив. Наразі коштів на розвиток немає. Врожай пшениці нині по 25 центнерів, а раніше був по 55-58. Соняшника отримуємо по 10,5, а раніше було по 25. Тож якісь великі плани під питанням.

“Треба допомагати тим, хто реально знаходиться у скрутному становищі”

Яких, можливо, програм, з боку місцевої, обласної або центральної влади не вистачає для розвитку вашої справи?

Наш регіон зараз переживає дуже складний період, і нам дійсно потрібна підтримка у вигляді дотацій чи компенсацій. Я б запропонував, хоча б у ці важкі часи, переглянути систему оподаткування і зробити податки залежними від реального прибутку. Зокрема, необхідно враховувати реальний дохід господарств. Не можна порівнювати степові аграрні території з центральними, північними чи західними областями через нерівні умови для виробництва. Регіони півдня та сходу України стикаються з постійним дефіцитом вологи, тоді як у центрі, на півночі та заході України ця проблема практично відсутня. Наприклад, у 2023 році дощі нам забезпечили рекордний урожай в таких культурах, як кукурудза, що позитивно позначилося на показниках господарств. Але таких років мало. У звичайних умовах, коли вологи недостатньо (а це типова ситуація для півдня та сходу України), доцільно вводити різницю в оподаткуванні залежно від природних умов регіону. Тож справедливим рішенням було б сплачувати податки саме від реального прибутку, і податкова система має враховувати ці нюанси.

Щодо мінімального податкового зобов’язання, пропоную у складні часи для підприємств регіонів, які постраждали від війни і засухи, зменшити його до 50% від нинішнього рівня. Це дозволить підприємствам виживати в умовах важкої економічної і кліматичної ситуації.

Або та ж програма про виділення компенсації на корову по 7 000 гривень, про яку вже говорив. Треба допомагати тим, хто реально знаходиться у скрутному становищі, прибрати правила з обмеженнями, зокрема щодо кількості. Постраждалі регіони, навпаки, потрібно стимулювати й робити все, щоб вони зростали, а не обмежувати.

Ще є обіцянка: на гектар ріллі мають виділяти по 1 000 гривень дотації, але це дуже мала сума для постраждалих господарств. Чому б не зробити по 4 000 гривень спеціально для постраждалих через війну? Немає сенсу давати ці кошти тим регіонам, які не зазнали втрат та збитків від військових дій та нестачі вологи, для вирощування врожаю. Ці підприємства і так виграють на підвищеній ціні внаслідок зменшення загального урожаю по країні. Нам потрібна підтримка для виживання зараз, а працювати та розвиватися ми зможемо згодом, як стабілізуємося.

Фінансова ситуація критична: ми не маємо можливості вкладати гроші в оновлення обладнання та закупівлю техніки. Лише від невчасної реалізації соняшника урожаю 2022 року, коли ми ще сподівалися, що війни не буде, втрати склали 21 млн грн. Потім втратили ще 30 мільйонів через пошкоджені приміщення та заміновані поля. У 2023 році почали трохи оговтуватися після всього цього, але у 2024 мороз вдарив по ріпаку й пшениці.

Ми не процвітаємо – ми виживаємо. Так, зарплату платимо, намагаємося утримувати її на достойному рівні. Купити нове обладнання чи трактор? Про це навіть мріяти складно. В країні взагалі не враховують, хто постраждав від війни, а хто ні.

Що можете сказати молодому фермеру з Донеччини, який тільки планує розпочати цей бізнес?

Тут земля то згоріла, то замінована, то зруйнована, є проблеми з логістикою. У 2022 році це було особливо відчутно – логістика буквально зупинилася, через страх сюди ніхто не їхав. Це створює величезну проблему, адже багато компаній припинили співпрацю з представниками Донецької області. Ми, наприклад, цього року хотіли продати ячмінь, знайшли вигідного покупця, але угода зірвалася тільки тому, що ми знаходимося на Донеччині. Через це економічні втрати для нас стають дедалі серйознішими.

Що вас тримає в такій ситуації?

Люди. Вони тут народилися, тут їхні родичі, домівки. Ми завжди вчасно виплачували зарплати. А куди їм їхати? Держава нічого не дає. Поки є можливість – працюємо. Тут наші батьки поховані, тут наша земля, наші будинки. Поки що так, а далі видно буде.

Лариса Мак

Матеріал створений у межах процесу розробки Стратегії розвитку Краматорської міської територіальної громади, має на меті підтримати учасників стратегічного планування, надати орієнтири для визначення пріоритетних напрямків розвитку громади та сформувати спільне бачення її майбутнього.  

Матеріал створений за фінансової підтримки ІТ-компанії «QuartSoft». Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Антикризового медіа-центру і не обов’язково відображає позицію фінансових партнерів.

Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram.  Долучайтесь!

В Україні від початку повномасштабного вторгнення зафіксовано понад 491 тисячу випадків втрати та викрадення зброї. Найбільше зникло у Києві, на Донеччині та Миколаївщині. Донеччина посідає друге місце з показником понад 72 тисячі одиниць.

Про це йдеться на сайті Опендатабот, пише Антикризовий медіа-центр.

За даними Міністерства внутрішніх справ, станом на вересень 2025 року в Україні зареєстровано 491 426 випадків втрати та викрадення зброї від початку повномасштабної війни.

Статистика зростання

За останній рік кількість зниклої зброї майже подвоїлася:

• вересень 2024 року — 270,9 тисячі одиниць;
• вересень 2025 року — 491,4 тисячі одиниць.

Донеччина серед лідерів

• Київ — 78,5 тис. одиниць;
• Донеччина — 72,2 тис.;
• Миколаївщина — 50,1 тис.;
• Київщина — 50,1 тис.;
• Запорізька область — 36,9 тис.

Таким чином Донеччина увійшла до трійки регіонів з найбільшими втратами озброєння.

Яка зброя зникає найчастіше

• Автомати — понад 149 тисяч (третина від усіх випадків).
• Мисливські рушниці — понад 135 тисяч.
• Карабіни, пістолети під гумову кулю та бойові пістолети — приблизно чверть від загального обсягу.

Найбільш масові випадки стосуються:

• автоматів АК-74 — понад 99 тисяч;
• пістолетів Макарова — понад 21 тисячу.

Походження зброї

• нарізна зброя — 52%;
• гладкоствольна — 28%;
• решта — травматична, газова та інші категорії.

Більше половини (58%) — іноземного виробництва, 25% — невідомого походження, лише 17% — українська.

Втрати чи крадіжки

У переважній більшості випадків зброю не крадуть, а втрачають:

• 94% — втрати;
• 6% — крадіжки.

Донеччина продовжує залишатися одним із найбільш проблемних регіонів України за кількістю зниклої та втраченої зброї.

Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram.  Долучайтесь!

Нині завод газозварювального обладнання з Краматорська «Донмет» працює в евакуації. Водночас продовжує підтримувати економіку рідної громади.

Про це пише журналіст Антикризового медіа-центру.

Релокувати потужності у нову громаду «Донмету» допоміг підприємець з Донецька, який переїхав у Верхньодніпровськ у 2014 році. На газозварювальному заводі кажуть, що спочатку вивезли  готові вироби, потім інше. Для цього знадобилося близько 50 машин.

«Ми відчували відповідальність і це надало сили підприємству вижити. То був підйом з нуля. Нині працюємо у Верхньодніпровську та Краматорську. Зараз у нас понад 90 людей», – розповів директор «Донмет» Володимир Сергієнко.

Нині на підприємстві продають продукцію в Україну та Європу.

Про те, як нині долають виклики на підприємстві, якою бачать Краматорську громаду після війни, читайте у матеріалі Антикризового медіа-центру «Щоразу думав, що це вже востаннє»: як підприємство з Донеччини вдалося релокувати і як працює нині».

Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram.  Долучайтесь!

Допомагають економіці країни та рідної громади – завод з Краматорська “Донмет” нині працює в евакуації. Релокувати потужності змусило повномасштабне вторгнення росії в Україну у 2022 році. На заводі, історія якого почалася у 1988 році, виготовляють газозварювальне обладнання. Його продають як в Україні, так і за кордоном.

Директор заводу “Донмет” Володимир Сергієнко в інтерв’ю журналісту Антикризового медіа-центру розповів, з якими труднощами стикнулися на підприємстві з початком повномасштабного вторгнення, як нині долають виклики та якою бачать Краматорську громаду після війни.

 “Це був підйом з нуля”

Після початку повномасштабного вторгнення “Донмет” з Краматорська релокували до іншої області. Наскільки цей процес виявився складним?

Дуже. Я навіть не розумів, що це можливо зробити. Але підприємство –  це, по-перше, працівники, носії технічних знань і вмінь. По-друге – твої знання, які зафіксовані в кресленнях. По-третє – обладнання, на якому можна ці креслення втілити в метал. Далі – матеріали, які використовують для виготовлення продукції, і, звичайно, покупці. Ось це все разом і є підприємством. І зверніть увагу, що я не назвав слово будівля. Нам поталанило з допомогою підприємця з Донецька, який у 2014 році кинув майже все і переїхав у Верхньодніпровськ. Там він відновив своє виробництво. Ми мали час, щоб вивезти хоча б щось. Спочатку –  готові вироби. Ми ожили, коли окупантів відігнали з-під Києва. Потім до нас звернулись наші покупці й сказали, що потрібна продукція. Тож найняли першу машину, потім другу. Щоразу, коли посилали автівку, то думали, що це вже востаннє. І так десь 50 разів.

Чому так думали?

Тому що обстріли, не було кому завантажувати та возити. Але нам легше, ніж великим машинобудівним підприємствам релокуватися. Найважчий наш верстат – 3,5 тонни. Нам поталанило – тільки ми могли задовольнити попит на таку продукцію в Україні. Ми відчували відповідальність і це надало сили підприємству вижити. То був підйом з нуля. Працівники роз’їхались по Україні та за кордон. Коли підприємство почали відновлювати, стали повертатися робітники. Нині працюємо у Верхньодніпровську та Краматорську. Зараз у нас понад 90 людей. Головне, що нам вдалось задовольнити ринок України. Також продаємо в Європу. Це складає 11% від усього нашого обсягу.

Співробітники заводу “Донмет”

А підтримка під час релокації була від держави?

Ми не розраховували на державу, а покладалися тільки на себе.

Чи тримаєте зв’язок із Краматорською громадою і як саме?

Звичайно. Ми юридично залишилися в Краматорську та підтримуємо податками рідне місто.

“Підтримую клієнтів запчастинами, сервісом та ремонтом”

Якщо говорити про продукцію та інших виробників, зокрема іноземних, як витримуєте конкуренцію?

Головний наш  конкурент – це китайський виробник.

Наскільки важко з ним конкурувати та чому саме?

Комуністична влада Китаю дотує своїх виробників, які виходять на зовнішні ринки, щоб їх захоплювати, а потім обвалювати ціни. Так вони витісняють інших виробників. Така їхня стратегія. Через це з ними важко конкурувати. Вони багато чого копіюють, зокрема і нашу серійну продукцію. Дуже добре те, що обладнання, яке виробляємо ми, розповсюджене і дуже різноманітне, а також немає однієї лінії, тобто єдиного стандарту. В Україні я продаю дорожче, ніж коштує китайська продукція. Але наш завод ще підтримує клієнтів запчастинами, сервісом та ремонтом, а китайські виробники цього не роблять. Є ще спецобладнання, яке вони також не виготовляють. На міжнародних виставках за стенди китайських виробників платить їхня держава, тож для самих фірм він безплатний.

Директор заводу “Донмет” Володимир Сергієнко

А вам ніхто не допомагав у таких виставках, зокрема держава, щоб ви могли поїхати та представити обладнання, яке виготовляєте?

Допомогла торгово-промислова палата України з виставкою у Брно. Тож у Чехію я поїхав для того, аби показати, що Україна жива і все. І не для чого іншого. Це у 2025 році. Там не було наших покупців. Ту величезну виставку загалом присвятили робототехніці та сучасному машинобудуванню.

Я читав, що раніше на підприємстві щороку розробляли та запускали в серію нові вироби. Яка ситуація нині?

Ми робимо нову продукцію постійно. З’явилися нові клієнти. Наприклад, до нас звернувся замовник, який раніше використовував французький і німецький пальники. Тож ми для нього розробили. І це замовнику обійшлося дешевше, ніж він купив би в Німеччині або Франції. Це такий маленький приклад.

Газозварювальне обладнання виготовлене на заводі “Донмет”

До повномасштабного вторгнення ви продавали вироби до 22 країн світу, яка ситуація зараз?

В Америку продали приватній особі для художнього зварювання скла. Це йому коштувало 100 доларів. Він ще за пересилання заплатив 150, але все одно йому це було вигідно. І я можу сказати, що ми в Америку продаємо. Це ж правда? А місяць тому ми виконали контракт і відправили в Америку вже на 6,5 тисяч доларів нашої продукції. І це теж правда. Співпрацюємо з постійним клієнтом з Британії.

“Зараз одна стратегія – вижити”

Нині в Краматорську розробляють стратегію розвитку територіальної громади. На вашу думку, яка у цьому процесі роль бізнесу?

Якщо розуміти, що місто живе завдяки бізнесу, то роль вирішальна.

А що мають врахувати під час розробки стратегії? На чому мають зробити акценти?

Зараз одна стратегія – вижити, щоб не спіткати долю Бахмута. Сьогодні це головне. Все інше – другорядне. І шанс вижити збільшується через довіру і повагу одне до одного.

Чому важливо зараз, попри безпекові ризики, планувати розвиток громади?

План один: виживання, порятунок і зброя. Такий план треба розробляти. І те, що в Краматорську до сьогодні є вода, світло, тепло – це диво. Це героїчний труд працівників комунального господарства. Можливо, треба враховувати досвід Ізраїлю. Укриття потрібні. І запорукою того, що у майбутньому на нас не нападуть, щоб зменшити цю вірогідність, – потрібні укріплення. Також досвід Швейцарії може допомогти. Тобто Україна має стати мілітарною.

Які галузі економіки мають бути пріоритетними для майбутнього розвитку Краматорської громади?

Так чи інакше, це традиційне машинобудування. Але загалом для України – це сільське господарство. Однак воно не може працювати окремо без машинобудування. Необхідно обладнання і для ремонту техніки. Наш газовий пальник потрібний як в сільському господарстві, так і комунальному; як у новому будівництві, так і в мілітарному напрямку. До речі, ще у нас є досвід співпраці з медичною галуззю. Під час пандемії коронавірусу ми першими отримали сертифікат на виробництво кисневого обладнання.

Колектив заводу “Донмет”

Під час нашої розмови ви неодноразово наголошували, що розраховуєте на свої сили…

На себе, на моїх покупців. Хоча тут, у Верхньодніпровську, місцева влада допомагає. Наприклад, нам виділили гуртожиток для співробітників. Приміщення ми відремонтували та облаштували. Нині сплачуємо лише за комунальні послуги.

Повертаючись до питання про підтримку, на вашу думку, можливо, не вистачає якихось програм, державних ініціатив для підтримки підприємців?

Була дуже хороша програма “Український донецький куркуль”. Я був серед членів конкурсної комісії. Моє підприємство участь у програмі не брало, а інші отримували фінансову підтримку на започаткування власної справи.

Чи пов’язуєте діяльність свою і вашого підприємства у майбутньому із Краматорськом? За яких умов ви б відновили роботу у рідній громаді та чи плануєте таке?

Після перемоги я обов’язково повернусь і працюватиму в Краматорську.

Марк Буруйко

Матеріал створений у межах процесу розробки Стратегії розвитку Краматорської міської територіальної громади, має на меті підтримати учасників стратегічного планування, надати орієнтири для визначення пріоритетних напрямків розвитку громади та сформувати спільне бачення її майбутнього.

Матеріал створений за фінансової підтримки ІТ-компанії “QuartSoft”. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Антикризового медіа-центру і не обов’язково відображає позицію фінансових партнерів.

Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram.  Долучайтесь!

ТОВ «Френдлі Вінд Технолоджі» понад 15 років розвиває вітроенергетику в Україні. Підприємство започаткували у Краматорську у 2010 році. З початком повномасштабного вторгнення компанію релокували на Закарпаття.

Про це пише журналіст Антикризового медіа-центру.

Частина обладнання підприємства залишилась у Краматорську. Водночас вдалося вивезти кадри та технології. Більшість колективу переїхала разом із виробництвом, а на новому місці до команди долучилися й місцеві жителі.

Приблизно чверть колективу тепер — місцеві. Багато хто не мав досвіду у важкому машинобудуванні, але виявив бажання навчатись. Наші фахівці зараз — професіонали на рівні німецьких колег, — підкреслив операційний директор ТОВ «Френдлі Вінд Технолоджі» Владислав Фурдик.

У компанії впевнено наголошують: повернення в Краматорськ після війни — питання часу.

Звісно, ми плануємо повернутись до Краматорська після закінчення війни. Наші корені — там. Новий завод на Закарпатті та майбутнє, відроджене виробництво у Краматорську — це реальний міст між заходом і сходом, що символізує єдність країни, — підкреслив Фурдик.

Як вдалося вивезти велике підприємство та що вдалося зробити за три роки, читайте в інтерв’ю Антикризового медіа-центру «Ми будуємо енергетику, що служить людям»: як нині працює підприємство вітроенергетичного устаткування з Донеччини».

Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram.  Долучайтесь!