Мешканці Донеччини виборюють право на чисте повітря – досвід Маріуполя
Жителі промислових міст Донеччини мають можливість відстежувати стан повітря. Лише за останній рік в Краматорську з’явилось кілька нових інструментів моніторингу повітря тільки в громадському секторі.
П’ять станцій були встановлені на домівках та офісних будовах. Громадські активісти здобули мобільну станцію для оперативного моніторингу та квадрокоптер.
Також існує Державна система моніторингу від центру гідрометеорології, що формує довідку раз на місяць. В санітарно-захисних зонах та по місту розташовані автоматичні пости моніторингу, у Департаменту екології Донецької облдержадміністрації є мобільна екологічна лабораторія. Результати вимірів багатьох станцій громадяни можуть відстежувати на мапі.
Здається, інструментів контролю якості повітря достатньо, та хто користується численними даними і чи можуть громадяни щось змінити, щоб дихати на повні груди?
Досвідом маріупольських активістів поділився керівник ГО Ініціативна група «Разом» Максим Бородін (на фото).
Маріупольські активісти контролюють забруднювачів
Перший масовий мітинг в Маріуполі проти забруднення ініціатива «Разом» зібрала у 2012 році. Досі в місті регулярно проходять екологічні акції та марші з гаслами «Хочу дихати». Так активісти намагаються привернути увагу жителів міста, влади та міжнародних партнерів до безконтрольних викидів металургійних гігантів – найбільших забруднювачів повітря.
Минулого року Максим Бородін переміг у телепроєкті «Нові лідери» і виграний призовий фонд у 805 тисяч гривень витратив на пиломіри, газоаналізатори, датчики забруднювачів, онлайн-камери, квадрокоптер та створення сайту, де можна побачити трансляції з камер та почитати про боротьбу за чисте повітря. Частиною обладнання поділились з Запоріжжям та Кривим Рогом, що разом з Маріуполем очолюють рейтинги найбільш забруднених міст України.
З дрону активісти знімають ситуацію на підприємствах-забруднювачах.
«Наш дрон не може робити заміри. Для цього існують спеціалізовані дрони, які мають пиломір і можуть підлітати достатньо близько до труби. Та вони коштують 300-500 тисяч гривень. Громадським організаціям складно зібрати такі гроші», – нарікає Максим Бородін.
Екоактивісти знімають об’єкти доменного виробництва на ММК ім. Ілліча, де під час завантаження та розвантаження матеріалів утворюються неорганізовані викиди.
«Величезні хмари пилу вітром просто здуває на сусідній район. Там всі будинки рудого кольору, а школа № 20 знаходиться у 200 метрах від доменного виробництва, яке на сьогодні фактично не має фільтрації», – розповідає Максим Бородін.
Також за допомогою дрону активісти контролюють виконання модернізації аглофабрики ММК ім. Ілліча. Багатолітня велика модернізація добігає кінця і всі п’ять труб найбільшого джерела викидів в Маріуполі більше не димлять, залишилось лише кілька неорганізованих викидів над цехами. Завдяки дрону видно, як на підприємстві будують сучасні фільтри за європейськими нормативами – це досить великі будови, в яких пил збирається на спеціальну тканину, а потім імпульсом струшується в бункер.
Окрім дрона ініціативна група використовує пиломіри та прилади зі змінними датчиками, що встановлені на будинках в найбільш забруднених районах. Також шість онлайн-камер направлені на основні точки викидів і цілодобово транслюють на сайт, що відбувається прямо зараз, а також пишуть тижневий архів.
Громадський моніторинг як аргумент для забруднювачів
Те, що активісти отримують з дрона, онлайн-камер та пиломірів, дає можливість аргументовано, з фактами на руках, розмовляти з менеджментом підприємств-забруднювачів та вимагати якісної модернізації виробництва.
«Такого об’єму вкладень і модернізацій, що ми домоглися в Маріуполі, не домоглись в жодному місті. Та проблеми все одно є, і ми будемо тиснути і далі», – певен Максим Бородін.
У 2015 році активісти змусили закрити застаріле виробництво, яке було неможливо модернізувати. Однак вони розуміють, що і у підприємств є проблеми, коли модернізація вимагає значних вкладень, а держава в цьому не допомагає, на відміну від того, як роблять в Європейському Союзі.
Забруднювач мав би встановлювати датчики на всі джерела викидів і сплачувати реальні податки, а держава допомагала б кредитами, залученням грошей тощо. Хоча в договір про асоціацію України з ЄС закладена установка на всі великі джерела викидів датчиків моніторингу. Та в Україні такої програми немає, в тому числі й тому, що немає довіри до забруднювача, вважає Максим Бородін.
За його словами, зараз між громадськістю і заводами йде боротьба: «А ти доведи», яка довіри не додає. Тому змін не буде без якісного тиску громадськості. Це проходили активісти в Польщі, Чехії, Італії. В усіх країнах існує сильне лобі великих забруднювачів, які контролюють частину влади.
«Тому треба розуміти, з ким маєш справу і постійно міняти тактику. Це довгий публічний процес з висвітленням та поясненням людям простими словами про складне. Людей тут привчали до вибору: або заводи будуть забруднювати, або зупиняться і ви втратите роботу. Але ми розвіюємо ці страхи і показуємо, що можна працювати по-іншому і завдяки нашому тиску труби вже не димлять», – розповідає Максим Бородін.
На сайті та в соціальних мережах ініціативна група публікує відео і пояснення. Наприклад, в Чехії знімали, як виглядає, коли в цеху немає викидів і що можна працювати на заводі, а не втрачати здоров’я на роботі в хмарах пилу.
Громадськість підміняє державний контроль
У громадськості вже є багато інструментів та проблема в іншому: результати вимірів можна використовувати тільки для публічного тиску на забруднювача. Піти до суду з цими даними неможливо. Одна з причин, на думку Максима Бородіна, – в Україні діє застаріла нормативна база і не працює державна система контролю.
«Ми фактично намагаємось підміняти державний контроль. Я думаю, це не зовсім правильно», – вважає активіст.
Державний контроль важливий не тільки з точки зору екології, а й сплати податків забруднювачами. На сьогодні об’єм викидів, за які сплачується екологічний податок, рахує саме підприємство. Є підозра, що воно не зацікавлене давати актуальні дані. В багатьох країнах на кожному великому джерелі викидів стоять пиломіри й їх дані автоматизовано передаються до екологічної інспекції та податкової служби, яка й нараховує податок на реальний об’єм викидів.
Щоб ситуація мінялась на краще, необхідно, аби у громадян був на це запит, вважає Максим Бородін. Перед виборами кожен кандидат на зустрічах з виборцями має відповідати на питання: «А що ви збираєтесь робити для покращення екологічної ситуації?».
«Якщо є чіткий сформований запит, як в Маріуполі на сьогодні, то ці питання постійно постають. Якщо запиту не буде, ніколи не буде змін. На сьогодні ми єдині, хто формує цей запит. Весь контроль і весь стимул для проведення модернізації тримається тільки на громадському тиску й адвокації від громадських організацій. І так по всій Україні. Все інше, на жаль, не працює», – вважає Максим Бородін.
Фото з сайту Стоп Смог!
Олена Костенко, «Донеччина. ЗмІнИ»
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
