На Донеччині знову звучали давні українські мелодії — ті, що ніби пробуджують пам’ять і дають сили триматися. Кобзар Юрій Фединський приїхав на схід, щоб підтримати людей і, як сам каже, “збудувати духовні фортеці” музикою.
Музикант народився у 1975 році в США, в родині українських емігрантів. Його дід, теж Юрій, жив у Львові. Після Другої світової війни він виїхав до Америки: починав там прибиральником, а згодом став директором бібліотеки та професором. Бабуся родом з Полтавщини — саме туди через багато років повернувся онук, щоб відроджувати традиції предків. Юрій працював асистентом адвоката в Нью-Йорку. Він отримав музичну освіту з фортепіано та грав рок. Міг бути успішним в Америці, але одного дня вирішив: його шлях в Україні. У 23 роки він переїхав у село Крячківка на Полтавщині, де заснував кобзарський цех, почав власноруч виготовляти старовинні інструменти, створив гурт “Кобзарська армада” і присвятив життя відродженню українського кобзарства.
Нещодавно музикант побував на Донеччині та Дніпропетровщині. У межах великого туру, що охоплює 16 міст України, він виступив у Кам’янському, Краматорську та Слов’янську. Ці концерти стали його третьою поїздкою на схід від початку війни.
У розмові з журналісткою Антикризового медіа-центру кобзар розповів про свою місію та поділився враженнями від концертів у прифронтових містах.
Натхнення Донеччини: аура людей і духовний позитив
Коли дивишся на Юрія Фединського під час його виступу, складається враження, що він сяє. Сам музикант пояснює, що цей піднесений стан пов’язаний не лише з його особистим натхненням, а й з людьми, які перебувають поруч.
“Сама атмосфера Донеччини створює особливий настрій. Люди тут ніби добріші, більш відкриті, сповнені любов’ю. Відчувається щось дуже позитивне”, — розповів музикант.
Кобзар, який від початку повномасштабної війни не поїхав за кордон, а залишився та дав близько 700 концертів, підкреслює, що виступи у прифронтових містах мають незрівнянну енергетику, порівняно з Києвом чи містами Європи.
“Три дні — три концерти: у Слов’янську, Краматорську, Кам’янському. Усі близько до фронту, і тут є аура цих людей. Коли я граю музику в такій компанії, вона звучить набагато потужніше, духовніше. Це прекрасне відчуття”, — зазначив Фединський.
Музикант високо оцінює рівень зацікавленості публіки, навіть коли зал невеликий. Каже, що у Краматорську було тридцять-сорок людей, у Слов’янську слухачів було ще менше через маленьке приміщення.
“Знаєте, у мене бувають дуже вдалі концерти за кордоном, де публіка виявляє неабиякий інтерес, а іноді трапляється зовсім інакше. Розумієте, виступи з невеликою кількістю слухачів, особливо якщо це далеко від фронту, можуть бути складними щодо утримання уваги. Але тут усі три концерти були надзвичайно сильними та проникливими. Переглядаючи відео, яке записали самі слухачі, я був настільки захоплений, що подумав: «Вау, це я?». Багато залежить від того, перед ким виступаю, яку аудиторію маю перед собою, і в якому середовищі це відбувається. На Донеччині панує особлива атмосфера: дуже позитивна енергетика і, я б сказав, високий рівень духовності. Це немовби колективна аура, яка об’єднує. Всі зустрічі тут були дуже теплими та незабутніми”, — поділився враженнями музикант.
Кобзарський маршрут як будівництво духовних фортець
Юрій Фединський приїжджає на схід, слідуючи старовинному кобзарському шляху. Він пояснює, що це не просто гастролі, а місія.
“Я знаю, що це гаряча точка. Ми всі знаємо про Бахмут і вже говоримо про Покровськ… Так само й про Слов’янськ, де у 2014 році розпочалася окупація — і тут, я вірю, має завершитися війна. Тому я завжди прагнув повернутися сюди. До того ж колись кобзарі мали свої маршрути на сході, а тепер і мій шлях проходить через Слов’янськ”, — пояснив він.
Музикант вважає, що його виступи створюють своєрідний духовний захист як для фронту, так і для людей у прифронтових зонах. Упродовж останніх трьох років він цілеспрямовано виступає в регіонах, розташованих поблизу бойових дій. Його мета — зробити концерт своєрідним зануренням в історію української культури. Музика кобзаря будує духовні фортеці, які, за його словами, ворогу важко здолати.
Майструю їх сам, щоб вони були “живими”
Захоплення старовинною музикою та інструментами у Юрія Фединського почалося у дитинстві. В родинній фонотеці у США він знайшов довоєнний запис капели бандуристів. Мелодії глибоко його зачепили й підштовхнули до занять музикою. Свою першу освіту він отримав у Детройті, а другу приїхав здобувати вже в Україну.
“Коли я зрозумів, що є інструменти, що зародилися і розвивалися тут (в Україні — ред.), то захотілося навчитися грати на одному з них. Добре пам’ятаю той день, коли вперше тримав бандуру. Це був чернігівський інструмент за 50 рублів. У ті хвилини хотілося лише одного — швидко піти додому та відчути її. Тільки з часом я зрозумів, що та бандура була ненайкращою”, — згадав музикант.
Саме усвідомлення низької якості доступних інструментів та їхня невелика кількість після радянських репресій, за словами Фединського, совок усе знищив, спонукало його створити власний цех.
“Зараз я врешті-решт маю честь робити гарні інструменти. Майструю їх сам, щоб вони були “живими”, щоб відрізнялися один від одного, мали різні дизайнові елементи, різні види дерева. У кожного своє звучання. Купити таку неможливо, бо, по-перше, дуже мало майстрів, які цим займаються. По-друге, вони не є музикантами й не можуть по-справжньому відчути інструмент. Мені дуже соромно, що загальна якість українських інструментів є такою низькою. Вона (радянська влада — ред.) велику шкоду зробила: ні інструментів немає, ні інформації про те, як їх робити. Тож спроб відтворити було багато. Коли береш до рук та починаєш грати, то ці інструменти, наче живі”, — пояснив він.
Саме тому музикант не тільки створює їх сам, а й готовий передавати ці знання іншим. У тури він завжди бере з собою повний комплект зроблених власноруч інструментів.
“Це два торбани, кобза Версай, кобза Мамай, так звана козацька лютня, і ще бандура. І на цих п’яти інструментах я граю, кожну представляю і маю для них свій репертуар”, — показав музикант.
Інструменти, створені Юрком Фединським
Крім того, кобзар ставить мету — підняти українську традицію до рівня світових геніїв, постійно вдосконалюючи свою техніку.
“Найбільше хочу бути хорошим музикантом і професійно грати ці забуті жанри. Я обожнюю таку музику. У мене є велике бажання, щоб в Україні, з її кобзарством і традицією грати на торбані, ми могли б мати рівень всесвітньо відомих музикантів, як Рахманінов, Джон Колтрейн, Кирило Стеценко… І щоб ми могли на світовому рівні представити те, що маємо унікальне, оригінальне, неповторне”, — поділився думками кобзар.
Саме тому він вважає свої концерти не лише музичними подіями, а й способом поширення знань: це своєрідний навчальний процес.
“Виконуючи музику, виникає потреба розкрити безліч контекстів: пояснити назву інструментів, згадати, хто грав на них у минулому, розповісти про авторів і кобзарські традиції. Тому я вважаю, що ідеальний формат таких виступів передбачає поєднання музики та лекцій — в рівних пропорціях, щоб донести до аудиторії як культурну спадщину, так і самі мелодії”, — додав Юрій Фединський.
Особливо радіє він появі музикантів на своїх концертах. Зокрема його дуже вразила молодь у Слов’янську.
“Серед усіх присутніх на зустрічі було чотири юнаки. Зазвичай на мої концерти молодь не приїжджає. А вони прийшли і принесли з собою гітари, на яких зіграли після концерту. Я був у захваті та запросив їх до свого цеху на Полтавщину, щоб навчались і самі робили інструменти, щоб бути на шляху до кобзарства. Можливо, один із них або вони всі — майбутні кобзарі”, — розповів музикант.
Про небезпеку та родинну підтримку
Поїздки на прифронтові території є ризикованими, про що Юрій щиро каже, відповідаючи на питання журналістки. У розмові згадує інциденти на Донеччині та Харківщині.
“Два роки тому були у військових на позиціях, де нам довелося пережити страшну ніч. Тоді зі мною була моя учениця Тетяна, яка пошепки сказала: “Дай гранату. Не хочу, щоб мене вони взяли в полон”. Той випадок дуже запам’ятався. А взагалі ситуації бувають різними й іноді треба просто не звертати уваги, бо десь далеко гупає, а буває, що треба сісти в авто і їхати якнайшвидше геть”, — зазначив він.
Попри це, його родина підтримує місію. За словами музиканта, за ці роки дружина жодного разу не вимагала припинити поїздки.
“Звісно, їй не дуже подобається, що я їду туди, де є ризик для життя, але вона ніколи не казала: “Юрко, не роби цього. Ти маєш бути татом наших п’ятьох дітей, а не воїном”, – чи щось на кшталт. Я знаю, що вона підтримує мою місію. Хоча діти, безумовно, не хочуть, щоб тато їхав знову, бо зараз я мало їх бачу, постійно у турі”, — поділився музикант.
Кобзарство як духовне лідерство та плани на майбутнє
Щодо майбутнього української культури, то Юрій Фединський бачить його через призму кобзарства, яке має стати духовним лідерством.
“Я люблю уявляти, що кобзар — це зовсім не безхатько, який не має грошей. Це має бути духовний лідер нації. І сподіваюсь, що кобзарський голос слухатимуть: українську музику та старовинні інструменти. Я впевнений, що так воно і буде”, — наголосив музикант.
Він також підтверджує, що має особливі плани щодо східної частини України й після закінчення війни.
“Абсолютно переконаний, що приїжджатиму, зокрема й через те, що я тут вже тричі і знаю багатьох людей, які мені зрадіють. А взагалі думаю, що до кінця мого життя робитиму ці тури по всій Україні. Добре було б до вас (на Донеччину — ред.) приїхати всімох: я, дружина та діти. Ще є Кобзарська родина. Так що це буде в майбутньому стовідсотково”, — підсумував він.
Юрій Фединський усміхається — і в цій усмішці, здається, відчувається не лише віра в кобзарство, а й у майбутнє України.
Лариса Мак
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.