Мистецтво попри війну: історії двох художниць, які продовжують творити у Краматорську (фото, відео)

Темні постаті мешканців дивляться на сірий пошкоджений будинок. Поряд із будівлею такі ж чорні стовбури дерев, однак вирізняє їх зелене листя. Також привертає увагу синьо-жовтий прапор на фасаді. Це картина «Повернення» художниці Вікторії Гончаренко. Вона залишається у Краматорську та продовжує творити.

Ще одна мисткиня, яка творить у прифронтовому місті, Анна Горлова. Найбільш впізнаваний у її творчості персонаж – чудернацький птах із довгим та гострим дзьобом на прізвисько Птиць. Обидві художниці знаходять спокій у творчості й діляться з іншими своїм світлом.

Спорожніле місто

 

З Вікторією Гончаренко ми познайомились рік тому. Тоді я була у відрядженні у Краматорську. Її картини з циклу «Містичні істоти України» виставляли в одному з просторів міста. Пам’ятаю, що я хвилювалася, аби встигнути на виставку, адже вона вже завершувалася. Тоді планували зробити із Вікторією інтерв’ю, аби розказати її історію та показати творчість. Та виставку продовжили до Геловіну, адже там були і відьма, і домовик, і мавки, й інші містичні істоти, які так підходять до цього свята.

До повномасштабного вторгнення у Краматорську Вікторія мала свій бізнес – магазин з продажу пам’ятників. Художньої освіти у неї не було. Вікторія малювала для себе, коли приходило натхнення. Зробити власну виставку її вмовили друзі, бо бачили картини. За два тижні до великої війни мисткиня домовилася про експозицію з Краматорським музеєм. Проте повномасштабне вторгнення змінило плани та життя.

«Спершу я божеволіла: місто спорожніло. Воно мені почало нагадувати радянський союз у найгіршому прояві: все позачинялося. Взагалі всі друзі поїхали. Я не знала: чи їхати, чи залишатися. Раніше у мене була своя компанія. Ми їздили на велосипедах у Святогірськ, Білокузьминівку. Потім я у «Карітасі» займалася з батьками, у кого діти з аутистичним спектром. Там ми малювали», – розповіла Вікторія Гончаренко.

«Хранителі часу». Фото Вікторії Гончаренко

Свій бізнес була змушена згорнути. Вікторія відчувала, ніби залишилася на самоті.

«Зараз у мене з’явилася робота, нові друзі. І ті старі теж нікуди не поділися, ми також спілкуємося. Усе ніби уладналося. Треба жити саме в цих умовах. Так, складно. Життя не поставиш на паузу: коли війна закінчиться – буде краще. Життя йде, і тут теж є багато хорошого. Ось я зараз іду парком – неймовірна осінь. Також можу малювати. От виставка у мене буде: я обов’язково закінчу її. Потім у мене на роботі чудовий колектив. Ми там збираємося і сміємося. І це теж життя. Потрібно знаходити щось хороше у звичайних речах. Не лягти ж і не вмерти. Так, війна, так, складно. Але ми живемо», – зазначила художниця.

«Ти нас надихаєш, малюй далі»

 

Тоді, у 2022 році, Вікторія залишилася у Краматорську та продовжила творити на всьому, що ще мала у запасах. Також як полотно використовувала і коробки з-під піци. Аби відволікти себе від новин та вибухів, Вікторія почала малювати містичних істот.

«У мене кілька робіт було про війну. Мені чомусь хотілося, але війна – не моє. Прагнула відволіктися загалом. Першу роботу, яку я намалювала, – домовик. Потім мавки були, відьма. А ще мене спонукала пісня: «Буде тобі, враже, так, як відьма скаже». І потім воно пішло», – розповіла художниця.

«Містичні істоти України». Фото Вікторії Гончаренко.

Спершу Вікторія хотіла намалювати містичних істот Донеччини. Проте їх виявилося небагато: домовик, Шубін, а також відьма, яка є притаманною для багатьох регіонів. Зрештою мисткиня заглибилася у дослідження містичних істот заходу та центру України.

«Загалом їх там дуже багато. Є досить цікаві. І так потроху я почала малювати. Це дуже відволікло мене від прильотів, від війни. А тоді ще було дуже страшно, не зрозуміло, що нас чекає. І зараз не знаємо, а тоді це було дуже складно, бо там хтось говорив, що вони (окупанти – ред.) вже тут, вони там щось прорвали. А мене малювання відволікало, як й інших. Мені говорили: «Ми заходимо на твою сторінку і дивимося, що у тебе там». А я ще додавала цікаві тексти до своїх картин. Мені казали: «Ти нас надихаєш, малюй далі», – згадала Вікторія.

Першу виставку, яка мала відбутися до початку повномасштабного вторгнення, організували у 2023 році в просторі одного з благодійних фондів. «Хранителі часу» – серія робіт, в якій птахоподібні істоти оберігають певні явища та предмети, як от дощ чи ключі. Для створення картин Вікторія використала олівці та пастель, а також вирізки з газет та буклетів, з яких робила аплікацію. За рік відбулася виставка «Містичні істоти України». Нині Вікторія готує третю серію робіт, у якій планує зобразити війну та прифронтове місто таким, яким відчуває і бачить. Деякі картини можна знайти на сторінці художниці у фейсбуці. У роботах про війну завжди є місце для надії: повернення людей до рідних осель, розквіт міста та світло у вікнах темних будинків.

«Складно мені дається чомусь. Якщо першу виставку я дуже швидко малювала, то військова – важко. Оскільки я не військова і не розуміюся на цьому, то хочу показати, як сприймаю війну: її початок, мої сумніви щодо евакуації. Тоді казали: «Ви залишаєтеся – ви тут «ждуни». Ось такі у нас були переживання загалом. Потім почалися перші прильоти… Тобто війна і я у Краматорську. Війна очима звичайної людини», – поділилася мисткиня.

«Не моя моя війна». Фото Вікторії Гончаренко.

Не могла малювати, бо світ розлетівся

 

Анна Горлова теж із Краматорська і також малює. Вона каже, що творчість завжди була присутня у ній із самого дитинства. Можливості чистого аркуша вабили та надихали мисткиню. Мабуть, найбільш впізнаваний нині серед її робіт – чудернацький птах із довгим та гострим дзьобом на прізвисько Птиць. З ним пов’язані різні сюжети, які передають емоції та реакцію самої Анни на події, що трапляються з нею або її знайомими. Наприклад, ранкова кава після безсонної ночі через ворожі атаки. Анна зізнається, що не завжди так активно займалася творчістю. Найбільше відчула потребу напередодні війни під час подій Революції гідності.

«Коли на Майдані була ніч і найжорстокіший розгін, ми сиділи, дивились трансляцію. Тоді я зрозуміла, що мені щось потрібно робити: взяла тканину і почала малювати сюжет з «Хронік Нарнії». Це була наволочка на подушку. Якось так стрес додала. Потім я спробувала футболки розписувати, коли у нас акрилові фарби у більш вільному доступі з’явилися. Шила джинсові торбинки і малювала на них то сов, то вовків. Загалом те, що дитині хотілось чи комусь на подарунок. А потім почала згадувати, як олівцем малювати.  Думала, що це треба розвивати. Згадувала, трохи себе змушувала щодня вправи робити», – розповіла Анна Горлова.

Художниця згадує, як у 2022 році сподівалася, що повномасштабного вторгнення не буде. Проте з першого ж дня зрозуміла, що доведеться їхати.

«Ти прокидаєшся і розумієш: почався кошмар, а перед тим ми сподівалися і молилися, аби цього не сталося. Мабуть, два дні до того відчувала внутрішній тиск та мала передчуття, що відбудеться щось погане. І коли воно почалося 24 лютого вранці, то зрозуміла, до чого все було. До останнього не вірили, тому навіть сумки не збирали, не думали, куди їхати. Але вранці за дві години зібралися і виїхали», – зазначила художниця.

Картини Анни Горлової. Фото героїні

«Мабуть, це моє Alter ego»

 

Спершу Анна разом із родиною виїхала до міста Стебник на Львівщині. У перші місяці художниця відчувала, що не може малювати. Каже, то був артблок, тобто стан, коли митець втрачає натхнення чи бажання творити. Тоді Анна мала думки: навіщо це робити, не розуміла, як можна малювати, коли світ розсипався на друзки. Зрештою повернутися до творчості спонукав ярмарок на підтримку Збройних сил. Серед того, що продавали, були футболки з невеликими вишивками. Анна запропонувала зробити розпис на одязі. Для мисткині це була благодійність. Однак її відомий чудернацький Птиць народився пізніше, на Київщині, куди родина й перебралася з Львівщини.

«На Київщині почала малювати на маленьких, десь 15 на 15, ґрунтованих фанерках. Я розуміла: щось треба робити, зрушити з місця той блок. І спершу малювала маленьких пташок. Оцей персонаж у мене, Птиць, – не просто птах. Ми його з дочкою придумали у Вишневому у Київській області. Він ніби трохи персонаж чумного лікаря, але й птаха одночасно. Всі кажуть, що Птиць на мене схожий, мабуть, це моє Alter ego», – додала мисткиня.

Птиць. Фото Анни Горлової

Анна малювала пташок ще зі школи. У неї з подругою були хвилясті папуги: хлопчик та дівчинка, які вміли розмовляти. Разом дівчата створювали різні сюжети з птахами, які спілкуються між собою. Це було на кшталт сучасних коміксів. Тож Птиць має коріння з дитинства. Перша велика картина з цим персонажем з’явилася, коли родина ховалася від атак на Київщині у ванній кімнаті.

«Ми сиділи з чоловіком та дочкою втрьох і почули свист, який наближався. І знаєте, як в фільмах про Другу світову, коли люди в шанцях сидять, чують  оцей свист і пригинаються. І ми так втрьох моментально нагнулися. Ми не знали, куди прилетить. Так гучно і страшно ще не було ніколи. Після я намалювала Птиць. Ідея тої картини була у тому, що це ми сидимо і ховаємося у ванні. Так, там ніби дві стіни є, але якщо ракета, то нас це захистить лише від того, що скло та скалки з вікон не посипляться. У мене виник такий образ пташки, яка сидить в картонній коробці. І коробочка така обшарпана, дірява, всередині якісь надихаючі плакатики. У Птиць чашка кави, вона сидить з телефоном та щось дивиться, загорнута в пледик із зайчиком, така перелякана і не знає, що буде», – розповіла художниця.

У Краматорськ Анна повернулася з родиною у 2023 році. Сидіти без діла художниця не хотіла. Тож запропонувала одному з хабів, який влаштовував майстерки, те, що вміла: навчати розписувати футболки. Та коли у просторі побачили її картини, то запропонували зробити виставку. Спершу Анна відмовлялася, бо не мала достатньої кількості робіт на полотні і сумнівалася, адже вона непрофесійна художниця, щоб виставляти картини. Проте її переконали слова одного з волонтерів.

«Він сказав: «Я дивлюсь на твої малюнки. Ніби у них нічого такого немає, але водночас за душу торкає, щось таке тепле є». І ці слова спрацювали. Я зрозуміла, якщо хоч одній людині воно щось принесе у серце, то це того варте. Я попросила кілька тижнів у організаторів, аби домалювати. Дату вибирали, бо того чоловіка в армію забирали. Він казав, що 29-го мав їхати, а ми зробили 25-го. Я намалювала їхній портрет з напарником, який відкривав виставку. Коли зняли хустку, яка була накинута на картині, то дорослий чоловік, якому 45 років і який багато чого пережив, заплакав. Він вискочив із залу, де була виставка. Його настільки це торкнуло. Мені було дуже приємно, що картина вразила чоловіка. Потім він мав тяжке поранення, а через деякий час зник безвісти під Часовим Яром», – розповіла Анна Горлова.

Творчість допомагає впоратися з негараздами

Нині художниця готує свою другу виставку. Спершу робить замальовки олівцями та лінерами. Каже, що працювати такими інструментами їй подобається найбільше. Далі переносить сюжети на полотно акриловими фарбами. На створення нових картин Анна надихається прогулянками парком, де й робить нариси. А ще у Краматорську проводить майстерки з розпису на одязі та чашках, де відвідувачі занурюються в атмосферу творчості та на деякий час можуть забути про негаразди.

«Прийшли дорослі люди, сидять, як діти, та футболки розписують: там хтось метелика малює, військова на термобілизні котика зобразила. І ти розумієш, що війна іде, ми живемо в фронтовому місті, але люди зібралися і отримують заряд позитиву. У них різні обставини та потреби, чому мають залишатися, але через таку своєрідну арттерапію вони одержують підтримку, натхнення. Вони сидять і спілкуються, хоча у деяких багато друзів повиїжджали і ні з ким поговорити. Але люди можуть прийти на такі заходи, і щось спільне робити і це їх об’єднує. Творчість допомагає багатьом людям впоратися з негативом та негараздами», – зазначила Анна Горлова.

Проводить майстерки у Краматорську і Вікторія Гончаренко. Разом із місцевими жителями та переселенцями, які знайшли прихисток у прифронтовому місті, розмальовують камінці, виготовляють будиночки та інші поробки.

«Я подивилася ідею в інтернеті: там дві дівчинки розмальовували камінці, розкладали їх по місту та фотографувалися. Ми також це стали робити. Спочатку розкладали по Соцмістечку (житловий масив у Краматорську – ред.), а потім і в інших місцях. У Старому місті (також житловий масив – ред.) я їздила з друзями, там ще розкладали. Найскладніше було знайти потрібні камінці, але це я взяла на себе. Бо якщо попросити людей принести із собою, то вони візьмуть пів цеглини. Я вдома заґрунтувала камінці фарбою, потім принесла і люди розмальовували їх акриловими фломастерами. По-перше, яскраво вийшло. По-друге, весело, бо насміялися та наспілкувались. Пташок ще робили. Теж весело було. Люди відволікаються. Тому що війна, а сидіти вдома і дивитися новини про те, що все пропало, загалом страшно», – зазначила художниця.

Крім того, Вікторія Гончаренко та Анна Горлова фотографують Краматорськ. Світлинами міста діляться на сторінках у фейсбуці. Художниці сподіваються, що їм не доведеться кидати рідний Краматорськ, вони залишаться у домівках, продовжать творити, надихати та допомагати людям своєю творчістю.

Ірина Мартинова

Слухайте подкаст “Нариси про Донеччину”:

---

Ця публікація була підготовлена ​​в рамках проєкту «Посилення стійкості українських медіа», який реалізується Фондом Ірондель (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity). Висловлені погляди є виключно поглядами авторів і не обов’язково відображають позицію ФОНДУ ІРОНДЕЛЬ або IRMI.

---