Переселенці для переселенців: у чернівецькій «СпівДії заради дітей» влаштовують заняття з неформальної освіти
Простора світла кімната сповнена дитячими голосами та сміхом. Хлопчики та дівчатка від 5 до 12 років, вітаються один з одним, розповідають про свої справи та сідають у коло на м’які крісла-мішки. Так у стаціонарному просторі «СпівДія заради дітей», що у Чернівцях, розпочинають зустріч. Я тим часом чекаю на Ольгу, комунікаційницю проєкту. З нею ми познайомилися телефоном. Знаю, що вона теж переселенка. Заняття з дітьми Ольга, як і інші ментори проєкту, проводить у стаціонарному просторі «СпівДія заради дітей», який розмістився у «Резиденції молоді».
Все життя з дітьми
За декілька хвилин до кімнати з дітьми заходить Ольга разом зі своєю колегою. Вона представляє мені Олену, яка переїхала з Донеччини до Чернівців.
«Нас працює п’ятеро і четверо дівчат – переселенки», – пояснює Ольга.
Аби поговорити у спокійній атмосфері, переходимо в іншу кімнату.
Ольга Натарова у «СпівДії заради дітей» працює менторкою-комунікаційницею. До Чернівців жінка приїхала з Краматорська: 7 березня сіла в евакуаційний потяг, а 9-ого вже була на Буковині. Спочатку зупинилася у родичів.
«Я приїхала сюди з двома дітьми неповнолітніми. Згодом через два тижні випадково зустріла свою знайому з Краматорська. Наші діти вчаться в одному класі. І я не знала, що вони тут у Чернівцях. І запитала, де вони тут живуть, як облаштувалися. Вони жили в гуртожитку коледжу. І вирішила теж піти запитати, чи є там місця, чи можна туди влаштуватися», – розповідає Ольга.
Вільна кімната знайшлася на 3 поверсі. Нині родина продовжує там жити. А ще, як виявилось, ми з Ольгою, мешкаємо у сусідніх будинках.
На той час жінка працювала у Краматорській санаторній школі-інтернат № 10 вихователькою дистанційно. Влітку була у відпустці, але сподівалася, що з наступного навчального року повернеться до роботи.
«Більшість вихованців нашого закладу виявили бажання залишитися вчитися. Хоча всі пороз’їжджалися по нашій великій країні, а дехто поїхав закордон, але все рівно хотіли залишитися у санаторній школі. І ми зібрали заяви-згоди від батьків, що їхні діти продовжуватимуть у нас вчитися. Та через тиждень прийшла нова інформація – діти мають знайти школи за своїм місцем перебування або ж у місцевих школах Краматорська, щоб дистанційно продовжити вчитися, але тільки не у нас. Було вирішено, що штат працівників скорочують», – зазначає Ольга.
Спілкуємось з Ольгою Натаровою (зліва) та Оленою Ніколаєвою
Жінка зрозуміла, що залишається без заробітку, вона була головним годувальником у родині – тож почала шукати роботу як самотужки, так і через знайомих переселенців у Чернівцях. Жінка розповідає, що зрештою для неї знайшлося місце у проєкті «СпівДія заради Дітей».
«Я дійсно попала туди, де мені добре, комфортно. Я знайшла однодумців, людей, з якими приємно працювати. Не дуже кардинально щось змінилося, бо я все своє життя працюю з дітьми. Це мені подобається, це мій сенс життя. Я навіть під час відпусток замість того, щоб відпочити влітку, їхала до дитячих оздоровчих таборів і працювала там. Усі 24 на 7 і весь рік мене оточували діти. Я не бачу себе в іншій сфері діяльності, щоправда не пробувала, але бажання немає», – зізнається Ольга.
Крім того, що в проєкті «СпівДія заради дітей» у Чернівцях Ольга займається з малечею, вона ще пише анонси відкритих занять, рекламу та дописи про заняття у соціальних мережах. Жінка каже, що у Чернівцях їй комфортно: влаштовує компактний розмір міста, а також привітні люди. Та все ж Ольга мріє повернутися у рідний Краматорськ.
Почала волонтерити, щоб відволікти себе
Поки ми спілкуємося з Ольгою, Олена Ніколаєва нас слухає. У проєкті вона планує та складає розклад занять. Олена каже, що у «СпівДії» робить майже те, чим займалася, коли працювала у школі у своєму рідному курортному селищі Мелекіне, що поряд з Маріуполем. У цьому проєкті Олена менторка програми. До Чернівців жінка з родиною приїхали на початку березня, коли у рідному селищі точилися бойові дії. Спершу жили у родичів, оскільки думали, що тут погостюють місяць. Зрештою зрозуміли, що у Чернівцях надовго, тож вирішили орендувати квартиру.
«У Мелекіному залишилися батьки чоловіка. Будинок стоїть. Але коли почалася активна тенденція заселення житла не дуже приємними людьми, то сусіди нам знайшли місцевих, які втратили все і поселили у будинок», – розповідає жінка.
У рідному селищі Олена працювала заступником директора з навчальної роботи та вчителькою математики.
«Переїхала сюди і почала аналізувати, як все буде відбуватися, тому що територію активно окуповували і захоплювали. Спочатку у мене був такий незрозумілий стан. Я почала з волонтерства, щоб відволікти себе від того, що відбувається, шукала щось таке, щоб було з дітьми. Тому що аналізуючи, розумію, що в мене це найкраще виходить», – розповідає Олена Ніколаєва.
Таким чином вона дізналася про проєкт «СпівДія заради дітей», який тоді мав назву просто «СпівДія». Спершу його запустили як волонтерський: люди зібралися і почали працювати з дітьми. Вже влітку почали переходити в інший формат: підбирали штат працівників, щоб все було офіційно.
Так проходять заняття з малечею у «СпівДії заради дітей»
Крім проєкту, Олена залишилася працювати у своїй школі. Заняття тривають онлайн і починаються з другої половини дня.
«Загалом з нашої громади виїхало не так багато вчителів – десь приблизно 20. Можна було б залишитися на одній роботі, але я розумію, що то мої діти, я їх так називаю. Частина тих, кого я вчила до того, нині роз’їхалися по всьому світу: у Німеччині, Фінляндії. Є діти, які знаходяться на окупованій території, і вони так само навчаються у нас. Тому я не можу їх покинути», – зазначає жінка.
Загалом вдалося зібрати з громади 200 учнів, до повномасштабного вторгнення їх було 3 тис. Також до занять долучаються й діти з Маріуполя. Олена каже, що шкіл з міста Марії, які самоорганізувалися та працюють дистанційно, мало. За словами жінки, її робота нині у «СпівДії заради дітей» відрізняється від стандартної школи. Зокрема, у стаціонарному просторі проводять заняття з неформальної освіти, де застосовують творчий підхід.
Колектив «СпівДії заради дітей» у Чернівцях складається з п’ятьох менторів. Крім Олени та Ольги, є ще дві переселенки. Вони до повномасштабного вторгнення були знайомі, працювали у державних структурах та опікувалися дітьми з соціально-незахищених родин в Ізюмі. Як рятували своїх підопічних та як опинились у Чернівцях, читайте у наступному нашому матеріалі.
Ірина Мартинова
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
