Подолання проблем з безпритульними тваринами під час війни: дієвий приклад Святогірської громади
Тема безпритульних тварин завжди була актуальною. Під час повномасштабної війни ці проблеми не тільки залишилися, а й загострились особливо у прифронтових та на деокупованих територіях. Кількість собак і кішок, які живуть та розмножуються на вулицях зруйнованих міст та селищ Донеччини, зростає. Про подолання викликів, пов’язаних із збільшенням безпритульних тварин, загрозою епідемії сказу та рішення, які вже працюють у Святогірській громаді, поговорили з головою ГО «Святогірськ на долоні» Валерією Костюшко.
Сьогодні Святогірську громаду можна назвати прикладом успішної роботи з безпритульними тваринами у прифронтовій зоні навіть в тих умовах, які є. Коли почали займатись цим напрямком і чому?
Коли почалися бойові дії, люди почали масово рятувати свої життя, евакуюватися. Тоді й виникла проблема із масовою кількістю покинутих тварин, які додались до безпритульних, що вже були у громаді. Якщо чесно, не прагнула цим займатись і, хоча тварин люблю з дитинства, до початку повномасштабної війни не мала до цього жодного стосунку. Однак на той момент у мене був досить великий для нашої громади телеграм-канал, і була нагода спілкуватися з великою кількістю людей, зокрема з тими, хто виїхав. Тоді почали роботу з пошуку тварин. Не всі кинули своїх котів і собак добровільно, багато хто просто не зміг їх відловити, хтось на сусідів залишив, а вони потім теж поїхали. Різні ситуації. Але багато хто переживав, шукав.
Після звільнення основним напрямком був саме пошук – я особисто їздила і щоразу фотографувала всіх собак на всіх локаціях. У нас тоді навіть був створений спеціальний чат для пошуку тварин Святогір’я. Ну і корм звісно. Майже одразу почали збирати якісь гроші, купувати та знаходити можливості передавати через друзів, волонтерів. Навіть під час окупації.
Якою була взаємодія людей з безпритульними тваринами у Святогірській громаді? Як вдалось організувати прихистки та знайти відповідальних осіб?
Зазвичай у кожному районі знаходиться людина, яка допомагає тваринам незалежно від обставин, що її оточують. І ми почали їм допомагати. Таким чином організувалася своєрідна мережа людей, які взяли під свою опіку тварин. Це не менше 10 безпритульних тварин, але найчастіше їх більше. От, наприклад, Катерина у селі Тетянівка має велику кількість собак і котів, яких врятувала під час сильних обстрілів, і сьогодні вони живуть у неї.
Богородичне у нас взагалі зразково-показовий населений пункт. Він повністю зруйнований, при цьому там живуть кілька людей і немає жодної тварини без нагляду – вони просто поділили всіх між собою й опікуються.
Хто приходить на думку, коли йдеться про найбільшу кількість?
У місті Святогірськ є Ірина, у якої під опікою знаходяться 50 собак і 25 котів. Вони не всі живуть у неї, але вона знає їхні локації та щодня їздить велосипедом іноді через все місто, щоб нагодувати. І робила це навіть під час окупації під обстрілами.
Як підтримуєте цих людей?
Поки що лише їжею – це крупи для каш і готовий корм, коли є така можливість. Намагаємося знаходити благодійні організації, щоб покрити запити щодо корму, бо дуже складно варити ті ж каші, наприклад, у селах, де немає світла. Крім того, допомагаємо з ліками та медициною у разі потреби.
Стерилізація та вакцинація – єдиний варіант регулювання чисельності та безпека
Коли вперше вдалось долучити ветеринарів до стерилізації та вакцинації? Як це було?
Коли після деокупації ми почали допомагати з кормом, то побачили велику кількість цуценят та вагітних тварин. Тоді зрозуміли, якщо цей процес не взяти під контроль, то жодна їжа нам не допоможе. Тоді ж почали шукати можливості проведення стерилізації. Довго не могли знайти у наближених до нас регіонах – люди висловлювали готовність, але боялись до нас їхати. Тоді почала писати до різних фондів та організацій, які хоч якесь відношення до цього мають. Не менше, ніж 15–20 заявок відправила. Довго ніхто не погоджувався через близькість до фронту, але потім нам відповіли Tiernothilfe Ukraine e.V. та озвучили умови…
Нам потрібно було знайти приміщення для проведення маніпуляцій, організувати проживання лікарів, продумати логістику та вилов, бо населених пунктів у Святогір’ї понад десять, а приїхати вони могли лише на 2,5 дні. Тому ми заздалегідь обговорили все з усіма опікунами, провели підготовку. На той момент (червень 2023 року – ред.) у нас вже було налагоджено мережу і це дуже допомогло – за ці 2,5 дні ми змогли простерилізувати та провакцинувати близько 250 тварин. Під час другого їхнього приїзду ще приблизно стільки ж.
Скільки населених пунктів на сьогодні вже змогли охопити?
Спробую перерахувати: Святогірськ, Тетянівка, Пришиб, Маяки, Сидорове, Богородичне, Адамівка, Микільське, Хрестище, Ярова. Це не означає, що проблему вирішено і всі тварини там стерилізовані та вакциновані від сказу, але частина з них – точно. Принаймні ті, хто має відповідальних опікунів.
І це не лише стерилізація, а ще й вакцинація?
Так. Сказ – це дуже серйозна проблема особливо у прифронтових регіонах. Тому робили одразу й щеплення. Але я можу сказати, що все це можна вирішити самостійно. Нам такий варіант підказали ветеринари, які приїхали для стерилізації, і пізніше ми скористалися таким рішенням.
Є державна ветеринарна служба, сюди можна звернутися за допомогою і вони будуть раді допомогти. Держпродспоживслужба, куди звернулася я, сконтактувала нас із головним ветеринарним лікарем, який підтримує наш регіон. Він виділив нам ветеринара. Так ми проїхали громадою і провели вакцинацію, зокрема домашніх тварин. При цьому вакцина абсолютно безплатна, а власники тварин платять за прейскурантом 23 грн за шприц. За безпритульних ми самі заплатили, частину покрила сама ветклініка. Можна й просто попросити вакцину, гадаю, не відмовлять. Державна програма працює, це їхній обов’язок, і вони будуть тільки раді, якщо хтось візьме на себе таку роботу.
Скільки тварин ви змогли провакцинувати?
Ми щепили від сказу приблизно 1 000 тварин – 500 під час стерилізації та 500 завдяки співпраці з державною ветеринарною службою.
Реєстр опікунів та взаємодія з владою
Які плани на найближче майбутнє?
Зараз замислюємося про те, що для кращих результатів потрібно мати за різними локаціями хоча б кілька вольєрів, якісь мінімальні карантинні майданчики там, де живуть опікуни. На жаль, ми не маємо можливості побудувати справжній притулок та узаконити все, поки йде війна. А більшість фондів активно підтримують та фінансують допомогу тваринам за умови наявності офіційного притулку. Обговорення цього питання з місцевою владою було, але поки що надати землю в довгострокову оренду не можуть.
Як і чим, на вашу думку, може допомогти місцева влада?
Можуть допомогти з транспортом під час проведення всіх цих заходів щодо стерилізації та вакцинації, з паливом. Вони, до речі, для першої такої місії надали нам цю допомогу. Крім того, можуть виділити приміщення для стерилізації. В ідеалі – на постійній основі. Можуть допомогти з фінансуванням стерилізаційних місій. Все ж таки всі розуміють, що один-два рейди не вирішать проблему і кількість тварин зростатиме. Але якщо вибрати правильний підхід до ситуації, то все можна змінити. Зараз у нас уже йде діалог і, сподіваюся, щось з цього вийде.
Що таке реєстр опікунів, у чому зручність та як цей приклад можуть використати інші громади?
Реєстр опікунів – це насамперед зручний інструмент для внутрішнього користування: для розподілу кількості кормів, розуміння необхідного обсягу. Це допомагає при зверненні до благодійних фондів тому, що я пишу, скільки під опікою перебуває тварин.
Крім того, у ньому є лише відповідальні опікуни, тобто у них вже тварини вакциновані та стерилізовані, а якщо ні, то очікують. Їм ми завжди допомагаємо всім, чим можемо. Але до цього реєстру не входять люди, які свідомо відмовляються від усіх цих заходів і продовжують плодити нових тварин, які потім опиняються на вулиці. Це непросте рішення, але єдине правильне.
Як ви вважаєте, чи підійде ваш досвід іншим громадам, чому, та чи готові ви поділитися своїми напрацюваннями?
Звичайно підійде, тому що в принципі всі прифронтові громади стикаються з одними й тими ж проблемами від масової евакуації людей і покинутих тварин до безконтрольного розмноження та випадків захворювань на сказ. І якщо наш приклад буде комусь корисний, то я з задоволенням поділюсь всім, що знаю і що може бути корисним.
Читайте також: Святогірськ – унікальне місце сили. Але головне – це люди
Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Антикризовий медіа-центр” не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
