Про волонтерські проєкти у Торецьку

Громадська організація «Аваліст» з 2018 року надає комплексну гуманітарну допомогу та підтримку усім тим, хто найбільше її потребує. Нині в організації працюють понад 150 співробітників та 40 волонтерів, які охоплюють широке поле діяльності. Це надання гуманітарної допомоги, психологічні та юридичні консультації для населення, підтримка тих, хто зіткнувся з гендерно зумовленим насильством, підвезення питної води для населення тощо. 

Важливим напрямком діяльності ГО «Аваліст» є також відновлення домогосподарств та комунальних закладів, що постраждали внаслідок повномасштабної війни, для покращення умов життя місцевого населення. Така діяльність відбувається в межах проєкту «Негайне гендерно-чутливе реагування на надзвичайні ситуації та захист постраждалого від конфлікту населення на сході України для збереження життя» у партнерстві з Міжнародною організацією «CARE Ukraine» за підтримки Європейського союзу.

Матеріали та ремонт житла, що постраждало внаслідок обстрілів

Це новий проєкт підтримки, який передусім спрямований на швидке реагування та допомогу як місцевим мешканцям прифронтових міст Донецької області, так і самим громадам.

«Зокрема йдеться про проведення легких ремонтів будинків. Тобто це екстрена допомога домогосподарствам після обстрілів, а також підготовка до зими», — розповіла координаторка проєкту «Аваліст» Дар’я Шабельник.

Проведення аварійного легкого та середнього ремонтів в індивідуальних домогосподарствах передбачає ремонт даху, заміну дверей та вікон, закриття дірок у стінах. Також до цього переліку входять облаштування або ремонт ванної кімнати, кухні та електропроводки. Благодійники не тільки надають всі необхідні матеріали для відновлення, а й самі виконують ремонтні роботи у тих випадках, коли люди не в змозі самостійно це зробити.

«Загалом по допомогу щодо ремонтів можуть звертатися люди, у яких пошкоджене житло і вони мають документи, які підтверджують право власності, а також документи всіх, хто прописаний», — каже Дар’я.

Вона також додала, що крім допомоги домогосподарствам, що постраждали внаслідок війни, передбачено й надання гібридних систем зберігання енергії в пункти незламності, медичні заклади тощо.

«Ми намагаємось закрити нагальні потреби як людей, так і громади у тих складних умовах, що є зараз», — розповіла координаторка проєкту «Аваліст» Дар’я Шабельник.

Зазначимо, що благодійники також надають грошову допомогу на ремонт житла, що постраждало через обстріли

Ремонти комунальних закладів як покращення умов життя людей на Донеччині

Організація допомагає не тільки домогосподарствам, а й в цілому громадам. Зокрема, проводить ремонти будівель, в яких жителі отримують ті чи інші послуги. Допомога мешканцям Донеччини є одним із важливих завдань для команди, оскільки на цій території залишається значна кількість людей, які потребують підтримки.

Так, у травні 2024 року було відремонтовано покрівлю  КНП Слов’янської міської ради «Міська клінічна лікарня  Слов’янськ» за запитом Слов’янської МВА.

«Ми збирали інформацію про будівлі, які потребують ремонту після обстрілів та мають нагальну потребу у відновленні. Оскільки співпрацюємо з місцевою владою, то отримали запит на ремонт покрівлі саме цієї лікарні. Дуже сильно протікав дах, зіпсувавши навіть стелю над лабораторією, тому потрібно було розв’язати цю проблему першочергово. А вже після цього можна було почати займатись подальшим відновленням лікарні, щоб вона могла у нормальному режимі надавати медичні послуги людям», — розповіла асистентка проєкту Вікторія Курська.

Також у Слов’янську відремонтували покрівлі у двох гуртожитках, де знайшли прихисток переселенці, що приїхали в місто з окупованих населених пунктів або тих, які зараз перебувають під щільними обстрілами. Крім того, замінили вікна другого поверху та в одному з них відремонтували санвузол.

«Ми щиро вдячні за ремонт покрівлі та в цілому за допомогу, особливо напередодні сезону дощів. Тепер ми захищені від протікань», — говорить жителька одного з гуртожитків Олена.

У Святогірську завершили ремонтні роботи амбулаторії №9  КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги». Тут замінили пошкоджені склопакети, металопластикові двері та вікна, поставили нові міжкімнатні двері. Проводились ремонтні роботи стелі, фасаду, стін, покрівлі, замінили водостоки, встановили вентиляційні люки тощо. 

«Медичний заклад був повністю відремонтований та переданий в експлуатацію. Однак 22 січня в амбулаторії виникла пожежа. Заклад на момент загоряння працював. На щастя, травмованих та загиблих внаслідок пожежі немає. Нині причини та наслідки встановлює слідчо-оперативна група, а за фактом пожежі відкрито кримінальне провадження», — розповіла Вікторія.

У серпні цього року завершились ремонтні роботи й у селі Маяки КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області. Тут замінили металопластикові вхідні двері та відкоси до них, зробили ремонт стелі з частковою заміною каркасів, замінили пошкоджені вікна, відремонтували покрівлю та зробили герметизацію отворів у покрівельному покритті з металочерепиці.

«Завдяки заміні вікон, склопакетів та ремонту стелі жителі сіл Маяки, Сидорового, Пришиба тепер мають відремонтований заклад, де отримують первинну медичну допомогу. А ми продовжуємо свою роботу, щоб навіть в тих умовах, які є сьогодні на Донеччині, люди могли почувати себе хоч трішки комфортніше», — резюмувала Вікторія Курська.

Ірина Міщенко

Дмитро Артемов родом з Харківщини, а його обидві доньки народилися на Луганщині. У 2014 році вони забрали до себе батьків з міста Ровеньки, але Донбас чоловік називає «своєю рідною землею». З 26 лютого 2022 року волонтер щодня виїжджає у найвіддаленіші села з гуманітарною допомогою, забезпечує мешканців хлібом, вивозить з гарячих точок людей та тварин, ризикуючи життям. Він вірить, що після перемоги Україна почне своє відновлення з сіл.

Все почалось з евакуації

Волонтерська діяльність Дмитра розпочалась з отримання повідомлення від друга зі словами: «Діма, знаєш, там сидять діти… Студенти на Пушкінській. Вони не можуть виїхати 2 дні, бо таксисти вломили ціни у доларах, метро закрито. Вони просто сидять там і не знають, куди їм діватися». Цих студентів вдалось вивезти, а от друга цього вже немає — він одразу пішов добровольцем у ЗСУ та загинув на фронті. Самого ж Дмитра у той час поставили у резерв, бо не підійшов за віком і не мав військового досвіду.

«Тоді сказав жінці, що вийду за водою, а сам — у військкомат. Нас із кумом запитали, чи маємо бойовий досвід, а такого не було і ми по віку вже не підходили. Тож нам сказали чекати, бо всі заявки у Харкові були заповнені на той час. Нас поставили «на олівець», так би мовити, але чогось чекати ми не могли й тому кожен з нас зайнявся чимось корисним. Я тоді як схопив те кермо, так його і не відпускаю досі», — каже Дмитро.

Прифронтові території Донеччини та гуманітарна допомога

Крім евакуації, Дмитро почав їздити за гуманітарною допомогою в Черкаси та роздавати її тим, хто цього потребує. У нього немає постійної команди, сам об’їздив чи не кожне село спочатку поблизу Ізюма, а потім і Донеччини.

«Мене просто знають як Дмитра Артемова, який може зробити те, що не виходить у великих організацій. І щойно пішла хвиля звільнення Ізюмщини, а далі й всього нашого цього краю Донецького, я був там. Не покидаю його досі», — каже волонтер.

Вперше приїхав у Донецьку область у жовтні 2022 року. Перед цим звернувся до Червоного Хреста у Харкові, вони зателефонували до своєї організації на Донеччині та звели Дмитра з ними. Вже у Краматорську чоловік завантажив повну автівку гуманітарки для місцевих і повіз її в Бахмут, Костянтинівку і Часів Яр. За ці два роки жодного разу не відмовив людям у допомозі, робив все, що в його силах.

«Зверталися і вдень, і вночі. Тоді кидав всі свої справи і їхав на допомогу. Близьким казав, що тепер собі не належу і мушу допомагати тим, хто потребує такої допомоги. А коли мене у місцевих групах запитували щось на кшталт: «Діма, навіщо тобі той Бахмут чи Костянтинівка, якщо у Харкові стільки роботи?» надсилав туди свідоцтва про народження доньок (Ровеньки Луганської області, знаходяться на ТОТ — ред.) і всім казав — це Україна. Я хочу бути першим, хто туди заїде з Україною. Я хочу туди знову повернуться. І це був дуже сильний мотиватор для мене, особливо коли почалася деокупація Ізюмщини, потім Лиманщини. Все ближче і ближче до тих рідних країв, де ми так багато часу проводили», — говорить Дмитро.

Він також додав, що на Харківщині більшість гуманітарних питань закриває місцева влада та волонтери, «тут немає хаосу». На Донеччині ж ситуація набагато складніша.  Сюди він привозить хліб, продукти, одяг, медикаменти – будь-що, в чому є потреба у містечках, які розташовані на лінії фронту.

«Я об’їздив весь регіон від маленьких сіл до великих міст саме по лінії зіткнення. Тобто ми стараємось з тими людьми, які зі мною працюють, їздити саме по гарячих точках».

Читайте також: “Янголи Спасіння” рятують життя та надають невідкладну допомогу всім, хто її потребує

Хліб — це сила української землі

З 8 березня 2022 року і донині волонтер допомагає людям хлібом. Спочатку розвозив його щодня, тепер  два-три рази на тиждень.

«Усі мої друзі знають, що середа — це точно мій хлібний день, і нічим, окрім хліба, я не займаюсь. Тобто вони завжди можуть звернутись до когось іншого, кудись поїхати та вивезти когось чи відвезти генератор хлопцям на позиції. У мене — хліб. Всі вже звикли до цього і розуміють», — каже Дмитро.

Він додає, що вперше в автівку забили 400 буханок хліба і доводилось навіть шукати людей, яким треба допомогти. Тепер розвозить кілька десятків тисяч буханок на тиждень у деокуповані та прифронтові території.

«Чому саме хліб? Знаєте, я і сам дуже багато разів думав про це, хотів для самого себе знайти відповідь. Є величезна кількість інших напрямків допомоги як місцевим жителям, так і військовим. Але я думаю, що така допомога приходить з усіх куточків світу: хаймарси з Америки, ліки з Франції, тушонка з Польщі й т. і. Але хліб, він же ж однозначно вирощений тут. Це зернятко виросло на нашій українській землі і в ньому є та наша сила. І коли я віддаю цей буханець бабусі, дитині чи будь-якій людині, то знаю, що у ньому сила нашої України. Мене така думка мотивує і я продовжую робити це щодня», — пояснює волонтер.

Відродження країни почнеться з сіл

Дмитро каже, що найбільше допомагає жителям сіл, бо вважає, це майбутнє. Там люди не покинули свої домівки, городи і наново намагаються підіймати їх після деокупації.

«Я абсолютно переконаний, що саме з села почнеться відродження України. Там живуть дуже працьовиті люди, які до останнього тримаються за свій клаптик землі, бо люблять його. Скільки харківських переселенців покинули свої бетонні коробки (квартири — ред.), поїхали і не планують повертатися до України? Багато, на жаль. Але їм, по суті, і втрачати нічого вже. А там людина, вона на землі, вона живе землею, вона з неї годується, любить її. І це їй дісталось від бабусі чи прапрабабусі, я цього не знаю, але бачу зовсім інше ставлення до всього. От тому так важко людей вмовити виїхати, витягнути їх навіть тоді, коли вже все горить. Все палає, а вони, біднесенькі, сидять по підвалах. Це від того, що дурні чи чекають саме «ту сторону», тобто росіян? Та ні. Таке теж буває, але я вже стільки такого надивився, що… Вони не потребують чогось іншого, а просто хочуть свій шматок землі і панувати саме тут. Це все видно по їхніх очах і по спілкуванню (українською, до речі). Тим паче старі люди, які взагалі не готові думати про якийсь прихисток, їм потрібна саме ця земля і вони навіть фатально сприймають вірогідність того, що помруть від чергового снаряда», — пояснює волонтер.

Читайте також: «Ми тут, ми живі»: як мобільні бригади допомагають людям у селах Донеччини

Навіть у Харкові не так ставляться до дітей, але дещо потрібно змінювати

Окремо Дмитро розповідає про дітей, яким дуже потрібна допомога у прифронтових регіонах, особливо у найвіддаленіших селах. Зокрема згадує, як звернувся до благодійників з Чехії з проханням надати планшети та навушники для випускників у селі Новоселівка Донецької області.

«Якщо говорити про гуманітарний напрямок, то цю допомогу мають цінувати. От, наприклад, я попросив планшети і навушники для цих дітей. Здається, що це дрібниця, але  вони дійсно там потрібні. Діти займаються. Навіть у Харкові немає такого ставлення до навчання дітей. Я вчергове приїжджаю в Новоселівку і дивлюсь, як вчителька їх збирає, проводить урок, як вони слухають і користуються цими гаджетами. І розумію, що дуже хочу продовжувати допомагати. Це не тільки Новоселівка, це й Шандриголове, Ярова, інші села на Лиманщині. Сюди ми разом із волонтеркою Мирославою Пузановою (засновницею проєкту «Культурне відродження» – ред.) неодноразово приїжджали з різними виставами, організовували якісь заходи, поповнювали бібліотеки…  Ці діти багато чого не бачили і кожного разу для них це свято», — говорить волонтер.

Водночас додає, що бачив не дуже вдалий досвід влаштування свята для дітей у містах Донеччини. У цьому контексті згадує Дружківку, куди приїхав під новорічні свята.

«І там ростова лялька (людина у костюмі якогось персонажа — ред.) робила свято і роздавала цукерки під пісню «Дискотеки аварії». Звісно, втручатися тоді ми не стали, але були дуже збентежені. Того ж дня подзвонив Мирославі і сказав, що треба їхати. Бо цих дітей потрібно направляти зараз, а не коли буде запізно. Комусь може здаватися, що це все не страшно, але ж потім буде набагато важче щось пояснювати. Тому, коли потім приїздили із різними програмами, побалакали з вихователями, що треба ретельніше обирати репертуар. Я не прихильник того, щоб це робити силоміць, але коли приїжджаєш і показуєш, що є дійсно добрі виступи українською, є багато українських пісень, літератури і всього іншого  — це дає більший ефект», — підсумував Дмитро Артемов.

Читайте також: Як реалізується проєкт «Культурне відродження» на Донеччині та чому це важливо

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Антикризовий медіа-центр» не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

25 кілограмів крупи та 5 кілограмів м’яса, або ж три мішки корму. Саме стільки потрібно на день, щоб прогодувати тварин, які знаходяться на перетримці благодійного фонду “Друг”, що у Краматорську. Нині тут тримають лише собак, котів роздали на домашні перетримки. Чим живе нині “Друг”, хто допомагає йому, та кому допомагають самі волонтери, дивіться у відео.

Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках – YouTube або Facebook або Twitter. Долучайтесь!

Громадська організація «Час розвитку» в Селидовому спочатку підтримувала молодь та їх ініціативи. З 24 лютого їх поточна діяльність та плани докорінним чином змінила війна. Усі зусилля спрямували на підтримку біженців, які прибувають до Селидового.

Довоєнні активності

ГО «Час розвитку» була створена  в липні минулого року. Її співзасновниця Юлія Павленко розповідає, що вирішили створити таку громадську організацію, яка буде підтримувати молодь, громадян, їх ініціативи, допомагати в розвитку громади.

Сама Юлія викладає в Селидівському гірничому технікумі, є членкинею виконкому та входить до складу дорадчого органу молодіжної ради.

До початку війни громадська організація приймала участь у проєктах, які в цьому році мали б реалізовуватись. Зокрема, це проєкт зі створення кімнати короткострокового перебування дітей дошкільного віку, ремонт молодіжного центру. Також прийняли участь у створенні «Татохаб у твоєму місті», які з 1 квітня мав запрацювати.

У грудні 2021 року вже стартував проєкт соціального підприємництва на базі школи №13 в Українську. Основна мета – розвиток підприємництва та ініціатив серед школярів та молоді, освоєння професійних навичок зі швейної справи та обробки деревини.

Оперативне налаштування

«Так було до початку війни. Подали декілька нових заявок на участь у проєтах і грантах, але 24 лютого, як і на території всієї України, наші плани та ідеї зруйнувала війна. Нам довелось оперативно налаштовуватись новий час і нові умови», – розповідає Юлія.

З першого дня війни в Селидовому активісти разом з місцевою владою створили гуманітарний штаб для допомоги громадянам, які опинились у скрутних обставинах, та біженцям. Активно почали збирати гуманітарну допомогу: продукти харчування , ковдри,  постільну білизну, одяг,  засоби гігієни. На ці потреби відреагували оперативно.

У Селидовому почалась велика волонтерська робота. До ГО «Час розвитку» почали приєднуватись люди, які всіма силами допомагали. Прийом гуманітарки, розфасовка продуктів та одягу – підключились багато містян.

Допомога евакуйованим

Створили штаби прийому евакуйованих людей в гуртожитках технікуму та ліцею. Почали прибувати біженці. Хтось мав змогу забрати з собою хоч якісь речі

«Перша родина приїхала з Нетайлового, – згадує Юлія. – У чому були, в тому й бігли від війни. Мама схопила донечку, сіли на маршрутку та доїхали до Селидового».

Хтось мав змогу забрати з собою хоч якісь речі, хтось їхав без нічого. Виникла нова проблема: люди потребували посуду: сковорідку, каструлю, ложки з виделками… Це також надавали в якості гуманітарної допомоги. Через декілька днів почали евакуювати людей з Волновахи.

«Це дуже страшно! Люди приїздили мокрі, босоніж, голодні… У чому спасались з підвалів та з-під обстрілів, так і приїхали. Їх заселили до нашого дитсадочка, надали місця відпочинку, триразове харчування», – говорить активістка.

Волонтери всього міста, звичайні містяни приносили памперси, одяг, подушки, ковдри… З початку війни волонтери, містяни та місцева влада разом надали допомогу понад тисячі осіб.

«Але ми зрозуміли, що цим не закінчується, люди прибувають. Хтось залишається без домівки і грошей, не знають куди їхати. Наша організація різко перекваліфікувалась від підтримки молодіжних ініціатив до благодійної та гуманітарної допомоги», – зазначає Юлія.

Наразі залишаються гострими питання щодо закупівлі медикаментів, продуктів харчування. Відчувається дефіцит продуктів, нема підвозу до магазинів.

Згуртованість громади

Якщо до війни до складу ГО «Час змін» входили до 15 членів на постійній основі, тепер об’єднались майже 60 волонтерів з різних організацій, підключаються й мешканці Селидового.

Через те, що міська рада не має права збирати благодійні гроші, вирішили збирати на допомогу через рахунки ГО «Час змін». Збір грошей розпочали через декілька днів після початку війни. Громадська організація за своїм статутом може використовувати благодійні гроші в тому направленні, за яким працює.

Допомагають людям, що опинились у скрутних ситуаціях, малозабезпеченим, похилого віку та з інвалідністю, але основне – це евакуйовані.

Налагодили співпрацю з чеською організацією «Людина в біді», заповнили заявку та чекають гуманітарну допомогу.

«Донбас –  це Україна. З початку війни ми стали єдині, люди стали добрішими, відгукаються на заклики про допомогу, власними силами допомагають, чим можуть. Віримо, що буде перемога та мир в державі!» – упевнені усі в ГО «Час розвитку».

Ольга Нікуліна, «ЗмІнИ.Схід»

Фото: ГО «Час розвитку»

Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках – YouTube або Facebook або Twitter. Долучайтесь!

Коти й собаки  – саме вони головні господарі будинку, де розташувався «Центр допомоги тваринам «Zoo-City» у Добропіллі. Так каже голова громадської організації «Добропільське товариство захисту тварин «Зоо-Місто» Тетяна Пустовойтова. Переважно в центрі мешкають хворі, старі або покалічені тварини, за якими тут доглядають волонтери.

«Zoo-City» – не притулок для тварин

Будинок, де діє «Центр допомоги тваринам «Zoo-City», розташований у межах Добропілля. Придбали приміщення у червні 2018 року, а за декілька місяців до того зареєстрували громадську організацію «Добропільське товариство захисту тварин «Зоо-Місто», головою якої є Тетяна Пустовойтова. Жінка розповідає, що купували будинок за власні кошти. Грошима також допомагали й друзі.

«Сім років тому я зрозуміла, що з прийнятими законами про жорстоке поводження з тваринами відстріл, на щастя, заборонили, але для регулювання чисельності тварин гуманно – нічого не робилося. Тоді я писала великий проєкт для міста, навіть для району. Я переробляла його багато разів під різну кількість тварин і мені хотілося, щоб було це створено на міському рівні, щоб це була організація, офіційно. У мене збереглися великі теки цих проєктів. Але, на жаль, ні район, ні місто – нікого це не зацікавило. Зовсім», – зазначає голова ГО «Добропільське товариство захисту тварин «Зоо-Місто» Тетяна Пустовойтова.

Одразу при вході на подвір’я нас зустрічають цуценята. Вони обнюхують прибулих та всюди ходять за ними. Подвір’я – це територія цуценят. Сам будинок на території розділений навпіл. В одній половині тимчасово мешкають коти, поки будиночок для них лагодить чоловік Тетяни, який і облаштував усе на території центру. Через стінку – живуть переважно старенькі й хворі невеликі собаки. Для прогулянки тваринам відгородили простір, аби їх не тривожили цуценята. У будинку Тетяна показує тумбочку десь із метр завбільшки, заповнену ліками. Усе це купують для тварин.

Тетяна Пустовойтова разом з мешканцями «Zoo-City»

На задньому подвір’ї є декілька вольєрів, в яких мешкають собаки групами. Кожен має свій час для прогулянки. Серед мешканців вольєрів є й собаки, які мають прізвиська на честь героїв «Зоряних війн». Зокрема, тут брат із сестрою Люк та Лея, а ще кудлатий Чубакка. Поміж тварин тут переважно ті, кого не взяли з центру та хто потребує догляду.

Вольєр «Зоряних війн»: Чубакка та Люк попереду, а Лея за ними.

Про створення такого центру Тетяна думала давно, оскільки у Добропіллі офіційно немає перетримки для бродячих котів та собак. Жінка наголошує, що «Zoo-City» – це не притулок, а саме центр допомоги, оскільки головна мета – змінити уявлення людей щодо поводження з тваринами, посилити відповідальність як власників домашніх улюбленців, так і влади.

На момент нашого приїзду в центрі знаходилося 22 коти та 61 собака. Усі вони вакциновані та стерилізовані, а ще мають міжнародні ветеринарні паспорти. Також раз на три місяці тварин обробляють від паразитів. З кожним, хто бере тварину з центру, укладають договір про належне утримання, зокрема, не віддають на ланцюг. Загалом за три роки існування центру домівку та господарів знайшли понад пів тисячі котів і собак.

Волонтери – болюча тема

Тетяна розповідає, що просила владу відкрити центр перетримки на 20-30 тварин у територіальній громаді. За опитуванням, яке провели фахівці з ПРООН у 2019 році, проблема з безпритульними тваринами у Добропіллі була найгострішою. Однак, Тетяні відповіли, що центр перетримки для громади  утримувати дорого.

«У нас люди кажуть: «А от у Європі немає безпритульних тварин». Люди бачать картинку, а Європа йшла до цього роками. Там вводили правила утримання, обов’язкові стерилізації, відповідальність у тому числі й кримінальну. Наприклад, в Італії 10 років дають людині, яка навмисно вбила дику чи домашню тварину. Тому що ти – людина і повинна думати, а не собака чи олень, який перебігає через дорогу  і порушує правила», – розповідає жінка.

Для гуманного вирішення проблеми безпритульних тварин у громаді задіяли  грант від ПРООН, а також частину коштів виділили з місцевого бюджету. Загальна сума склала 167 тис. грн, половина – підтримка міжнародних донорів. Нині зі складними операціями та стерилізацією «Zoo-City» допомагають «Ветеринари без кордонів». Роблять це для центру за договором безкоштовно. Крім цього, небайдужі містяни допомагають «Zoo-City» з кормом та ліками для тварин. А от щодо волонтерів для самого центру – ситуація складніша.

«Мені здавалося, що коли у місті буде створений  такий центр, то людям буде куди прийти у вихідні, дітей привести, погладити цуценят та погратися з котиками. Але так не сталося. Волонтери – дуже болюча тема. Я думала вони будуть, але їх немає. Нині це близькі люди, з якими ми знайомі дуже давно, або це такі ж рятівники, як і ми. Якщо брати фізично, то допомагає людей багато, це і закордоном – із Америки, Німеччини, Польщі, – фінансово або надсилають посилки. Сюди ж приходять постійно 4 волонтери», – каже голова ГО «Добропільське товариство захисту тварин «Зоо-Місто» Тетяна Пустовойтова.

Мрія жінки – відкрити центр каністерапії. Сама Тетяна має фах дефектолога, а ще сертифікат про проходження курсів терапії з тваринами. До карантину Тетяна їздила у школи міста, де розповідала учням про правила поведінки з тваринами. До того ж і самі школярі приїжджали, аби відвідати собак та котів.  Нині ж втілити мрію у життя Тетяні не дозволяє сама територія «Zoo-City», оскільки тут немає елементів доступності.

Ірина Мартинова