Слухати, чути і діяти: як діалогові практики об’єднують громади Сходу України для повоєнного відновлення
Як створити простір, де люди не сперечаються, а шукають спільні відповіді на складні питання? Де війна не роз’єднує, а стає поштовхом до взаємодії? Відповідь на ці питання шукають учасники онлайн-зустрічей ініціативи «Студії Сходу». Цей формат, який запропонувала громадська організація “Асоціація “Відродження та розвиток”, став майданчиком для глибокого слухання, щирих розмов і пошуку спільних рішень. Тут упевнені: все починається з простого — слухати і бути почутим.
У межах проєкту «Посилення спроможності активістів українського Сходу впливати на процеси та відновлення регіону», за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», активісти й експерти обговорили діалогові практики в роботі громад.
Онлайн-зустріч “Студії Сходу”
Війна і відчуття розірваного зв’язку
Багато громад на сході України залишилися не лише без інфраструктури. Вони втрачають відчуття єдності. Мешканці розпорошені територією України та закордоном. «Студії Сходу» покликані посилити спроможність громадських активістів навіть на відстані впливати на процеси відновлення регіонів.
«Ми хочемо розглянути ті кейси, які вже працюють, досвіди, яким багато років. Хочемо побачити, що можемо зробити на їх основі, які кроки нас чекають надалі», – каже Олена Головкіна, керівниця проєкту ГО “Асоціація “Відродження та розвиток”.
Що таке діалог
Не в останню чергу впливатиме на процес повоєнного відновлення вміння зацікавлених сторін якісно комунікувати. І в цьому у нагоді стануть діалогові практики, що нині набувають все більшої популярності і в Україні, і закордоном. Для результативності процесу однією з важливих умов є не мати на меті переконати співрозмовника, зазначає Наталія Кертичак, членкиня правління Фонду «Освіта для демократії».
«Насправді мета діалогу в тому, щоб досягнути глибшої рефлексії над власними думками, переконаннями чи упередженнями. Тобто ми, з одного боку, маємо простір для того, щоб розповісти про свою позицію, про свої переконання, але так само ми маємо завдання уважно слухати інших людей, щоб не тільки пояснити про себе, але також почути те, що хтось інший хоче нам розказати. Ми стримуємо наш осуд і намагаємося проявити толерантність для того, щоб більше почути, щоб краще дійсно зрозуміти іншу людину», – каже експертка.
Наталія Кертичак, членкиня правління Фонду «Освіта для демократії»
Важливим аспектом, на якому наголошує Наталія, є роль фасилітаторів, які допомагають слухати уважно, проявляти повагу, допомагають нам слухати в діалоговий спосіб.
Про роль фасилітатора/фасилітаторки діалогу
Говорити не про щось, а з кимось
Діалоги стали особливо важливим механізмом у роботі з громадами під час війни. Як зазначила одна зі спікерок, «діалоги потребують часу, але найголовніше — готовності і запиту». Неможливо будувати розмову, якщо з самого початку вона має на меті тільки критику чи звинувачення.
Тетяна Калиниченко, фасилітаторка
«Діалог працює лише тоді, коли є бажання почути думки різних людей і ухвалити рішення, яке підходить максимально великій кількості учасників, — наголошує фасилітаторка Тетяна Калиниченко. – Потрібно створити безпечний простір, де люди готові говорити, де вони не будуть озиратись на начальників, на присутніх, а зможуть дійсно, щиро говорити. Іноді це можливо конфіденційний простір, де іноді здається дуже важко, але інформація зустрічі не виноситься назовні. Там, де люди з абсолютно різними перспективами збираються для того, щоб поговорити і зрозуміти, як саме можна примирити погляди, які здаються абсолютно різними, навіть якщо це різні політичні позиції».
Чим відрізняються дебати та діалог
Щоб діалоги працювали, важливо також розуміти, чим вони відрізняються від дебатів. У дебатах зміна думки вважається ознакою слабкості, тоді як у діалозі — це ознака зрілості. У діалогах зміна поглядів поглиблює нашу картину світу, дозволяє бачити більше індивідуальностей за певними групами.
Лабораторія творчого діалогу
Протягом 2022-2023 років громадська спілка «Громадські ініціативи України» реалізувала проєкт «Лабораторія творчого діалогу», який охопив 120 громад. Юрій Степанець, один із координаторів проєкту, зазначив: «Ми працювали в 10 областях, у кожній — від 5 до 15 громад, і намагалися поширювати культуру діалогу».
Особливу увагу приділяли тому, щоб діалог був не лише обговоренням, а й приводив до конкретних змін. За словами Юрія, робота над організацією діалогу непроста. Вона потребує підготовки, що займає 70-75% часу. 20% — сам діалог і лише 5% — фолоу-ап (зустріч після діалогу, коли сторони обговорюють результати).
Чому діалоги важливі
За час проєкту вдалося провести 233 діалоги у 108 громадах. У 80 випадках результати не змусили себе довго чекати.
«Виявилося, що є багато речей, на які люди можуть вплинути самостійно, без залучення грошей. Вирішити ті проблеми в громаді, які їх хвилюють. А ці проблеми не вирішуються через те, що люди не говорять. Вони щось думають, чи групи людей мають якісь ідеї, якісь думки, але не говорять між собою”, – зазначає Юрій Степанець.
Таким чином, діалогові простори допомагають громадам знайти спільні рішення навіть у часи невизначеності та кризи.
Діалогові практики як інструмент стійкості
В Україні накопичено значний передовий досвід, який є результатом вимушеної адаптації до викликів війни. Війна спричинила глибокі персональні травми: у когось це втрата домівки, у когось — загибель рідних або повне руйнування звичного способу життя. Через це суспільство потребує обережних, чутливих підходів у роботі з людьми.
«На жаль, люди сьогодні, як і до психологів, до людей, які працюють з діалоговими практиками, ставляться з осторогою, не дуже хочуть про це говорити і готові, і тут ми мусимо бути свідомими щодо того, що це доволі травматичний процес, це про персональні переживання, про якісь образи», – каже Яна Любимова, голова Ради з питань внутрішньо переміщених осіб при Луганській обласній військовій адміністрації.
Яна Любимова, голова Ради з питань ВПО при Луганській ОВА
Дослідження показують, що діалог допомагає людям краще розуміти одне одного та зцілювати особисті травми. Важливо це для внутрішньо переміщених осіб, для яких проговорювання власних переживань стає шляхом до відновлення внутрішньої рівноваги.
“Понад 60% внутрішньо переміщених осіб в Україні, за різними дослідженнями, говорять про те, що проговорювання в процесі діалогу допомагає їм персонально подолати травму війни і відновити почуття безпеки», – зазначає пані Яна.
Відтак, діалогові практики в умовах війни — це не лише інструмент соціальної згуртованості, а й спосіб підтримки внутрішньої стійкості кожної людини.
Державі потрібна єдина стратегія комунікації
Після виступів експертів відбулася активна дискусія, під час якої учасники поділилися власними досвідами роботи в громадах, порушили питання комунікації між переселенцями та місцевими жителями, а також обговорили роль місцевої влади у створенні безпечного простору для діалогу. Обмін думками продемонстрував спільне прагнення до взаєморозуміння та пошуку рішень.
Нині треба не лише застосовувати діалогові практики точково, але й будувати єдине стратегічне бачення комунікації у державі. Таку думку висловив один з учасників зустрічі, громадський діяч із Торецька та представник Коаліції “На лінії зіткнення” Андрій Грудкін.
“Має бути не просто одностороннє інформування, а й стратегія комунікації, яка передбачає зворотній зв’язок. Наша коаліція фокусується на комунікації з переміщеними спільнотами, як з тим людським капіталом, який внаслідок російської агресії був витіснений з рідної землі, – зазначив Андрій. – Закликаю фокусуватися на збереженні спільнот, збереженні локальної ідентичності і спадщини, роботі з переміщеним людським капіталом. Це потреби людей, які мають бути задоволені”.
Під час обговорення також згадали досвід Маріупольської, Бахмутської, Святогірської громад, які вибудовують комунікацію з мешканцями, що розкидані по території країни, зазначили складнощі із пошуком ресурсів для налагодження процесів комунікації, а також зійшлися у спільному баченні – в громаді треба шукати лідерів, які дадуть старт і забезпечать підтримку системного діалогу.
Відчути себе частиною більшого процесу
Діалоги не просто дають змогу обмінятися думками — вони створюють простір для довіри, де народжуються спільні ініціативи.
«В діалогах мають взяти участь ті, для кого дана тема чи проблема важлива, тобто яких ця тема стосується, а отже вони і мали б брати участь у пошуку рішень, у пошуку вирішення проблеми. Процес діалогу він має бути відкритий та інклюзивний, має створювати можливість участі всіх, для кого ця тема важлива, суттєва. Ще він вимагає часу”, – каже Наталія Кертичак, членкиня правління Фонду «Освіта для демократії».
Як діалоги сприяють зміцненню згуртованості
У формуванні діалогу можуть використовуватися різні підходи: ігрові форми, симуляції ситуацій тощо. І в Україні вже є спеціалісти та спеціалістки, які володіють відповідними знаннями та навичками, щоб виступати у якості фасилітаторів процесу. Але першочерговим є, звісно, бажання самих людей долучатися, говорити і слухати. Адже діалог — це не миттєве вирішення проблем, а тривалий процес формування взаєморозуміння.
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
