Між страхом перед невідомим та гуркотом канонади: у Краматорську сотні самотніх пенсіонерів відмовляються від евакуації. Залишаючись у власних стінах, вони опиняються сам на сам із побутовими труднощами та старістю. Як організований побут тих, кому немає куди йти, і хто є для них опорою у місті, де щодня стає менше людей?
Побут у чотирьох стінах
В квартиру до пані Людмили я заходжу слідом за соціальною працівницею Тетяною. Ми обережно знімаємо взуття, і рухаємося на кухню. Зніматися на відео Людмила відмовляється, тож я тихенько розміщуюся в кутку, щоб не заважати звичній рутині господарки квартири та її помічниці. Кухня невеличка, як у будь-якій «хрущовці», яких у Краматорську десятки. Усі меблі та речі свідчать про тривале використання, а ще – про прагнення власниці створити комфорт і затишок навколо себе. У цьому просторі жінка виглядає органічно та впевнено, хоча за поставою та повільними рухами я роблю висновок: допомога соцробітниці тут не зайва.
Пані Людмила охоче розповідає про підтримку Тетяни. Один раз на тиждень та робить великі закупи продуктів і, за потреби, ліків. Якісь дрібниці пенсіонерка може принести сама, але ходити їй складно, тож, наприклад, 5-літрову пляшку води вона нести уже не подужає. Взимку, каже жінка, з дому практично не виходила.
«Можна було б щось у квартирі зробити, але зараз така обстановка, що незрозуміло, чи варто щось взагалі робити. От плафони Таня мені протерла, бо я не можу на стілець підійматися, а драбини у мене немає. Оце я з 2024 року в такому стані: прихватило спину, а потім я впала і зламала руку. Тому я зараз боюся залазити кудись нагору, та й щось складне робити. От як закінчиться усе це – куплю драбину. А зараз нащо купувати, гроші витрачати…», – розповідає Людмила.
План «Б» та страх невідомого
Я обережно запитую, чи не планує Людмила кудись виїжджати. У відповідь жінка лише знизує плечима.
«Я зараз на роздоріжжі. Я одна, мені немає куди, і немає з ким їхати. У мене ж проблема, що я не можу багато речей підняти і повезти. У 2022 році мене подруга запрошувала до себе на Вінниччину, і я виїжджала. Усі тут казали, що місяць-два і повернемось, а он воно як вийшло. Я трохи посиділа у неї, і повернулася. Бо квартира тут без нагляду», – пояснює пані Людмила.
Жінка тихенько переставляє по столу якісь дрібнички та змахує непомітні крихти. Тетяна, у свою чергу, підказує, що є організації, які допомагають з виїздом, і план «Б» обов’язково має бути. Мені здається, що у них це вже не перша така розмова. Дивлюся на двох різних, і одночасно схожих жінок. Обидві заклопотані побутовими питаннями, обговорюють щоденні проблеми, але на фоні, як і звуки далекої канонади, майорить думка про майбутню та майже неминучу евакуацію. І поки розглядаю пейзаж за вікном, то мені стає усе ясніше – у разі відключення води та перебоїв з електрикою життя у квартирі на одному з верхніх поверхів перетвориться на щоденний складний квест.
Хто приходить на допомогу
Соціальні робітники можуть допомагати з доставкою продуктів, медикаментів, води. Але і їхні можливості не безмежні. Наприклад, Тетяна є працівницею ГО «Фонд розвитку громади». І ми з нею зустрічаємося в останні дні березня, коли проєкт, в межах якого здійснюється підтримка маломобільних людей похилого віку, добігає кінця. В графіку жінки – 11 пенсіонерів. Підтримку їм надавали впродовж чотирьох місяців. До кожної з підопічних треба забігти мінімум раз на тиждень. А ще люди продовжують дзвонити і після завершення проєктів.
«Їм дуже треба просто виговоритися. Коли людина сама, їй дуже важко. Часто потрібно вислухати, і тоді, як кажуть, жодної жилетки не вистачить», – зазначає Тетяна.
У місті є ще організації, що здійснюють соціальний супровід людей похилого віку, які потребують підтримки. Серед них БФ «Все буде Добре – Україна», БФ «Янголи спасіння», Карітас Краматорськ тощо.
Крім того, продовжує працювати і Територіальний центр соціального обслуговування Краматорської міської ради. Щоправда, він може надавати послуги лише тим пенсіонерам, які не мають працездатних рідних, які б забезпечили їм догляд та допомогу. Це люди, які перебувають у складних життєвих обставинах у зв’язку із похилим віком або за станом здоров’я. Наразі послугу «догляд вдома» отримує 361 особа. До послуги входять забезпечення побутового обслуговування, закупівля товарів, допомога у веденні господарства. Соцробітники навідуються до підопічних двічі на тиждень. Обсяг послуг залежить від стану здоров’я одержувача.
«Також ми працюємо з Центром первинної медико-санітарної допомоги, сімейними лікарями. Відвідуємо людей у лікарнях, вирішуємо комунальні питання. Коли страждають будівлі після прильотів, то наші соцробітниці наводять лад, виносять скло тощо. Співпрацюємо з волонтерами, забиваємо вікна. Оформлюємо «єВідновлення», якщо всі документи відповідають вимогам чинного законодавства», – розповідає директорка Територіального центру обслуговування Ірина Оленич.
Чому вони залишаються
Наразі у Терцентрі в Краматорській громаді працюють 40 соцробітників, але поступово їхня кількість зменшується, бо люди ухвалюють рішення евакуюватися.
ДОВІДКОВО:
Станом на кінець березня 2026 року в Краматорську мешкають близько 58 тисяч людей. На початку 2025 року населення Краматорська оцінювали у 80 тисяч мешканців.
«Насамперед, ми підопічним також пропонуємо евакуацію. Бо ситуація у громаді не є безпечною, і якщо людина потребує постійного стороннього догляду, то краще це рішення приймати раніше, евакуюватися з тим, щоб можна було поселитися десь у стаціонарній установі та отримувати догляд, ніж потім це буде відбуватися в екстреному режимі», – рекомендує Ірина Оленич.
В напрямку евакуації Територіальний центр соціального обслуговування активно співпрацює з волонтерськими організаціями. Та для людей похилого віку виїзд в невідомість зі звичного побуту та рідної квартири, яку багато хто з них не покидає місяцями – це окремий стрес. Про це вчергове думаю, сидячи на кухні у Людмили.
«Якщо виїду, то не знаю, чи зможу вернутися назад. Та й чи буде куди вертатися взагалі. Будемо сподіватися на краще, а там – як буде, так і буде», – зітхає жінка.
Після нашої розмови Людмила залишається у тиші своєї кухні, а я виходжу з квартири у під’їзд. Кілька поверхів пішки, бо ж ліфт не працює, і на вулицю. З кожним кроком прискорююся, бо попереду ще кілька зйомок, а між ними треба перевірити власне житло, де не була уже кілька місяців. Швиденько пробігаю дворами між багатоповерхівок, погляд чіпляється за старенькі балкони, вікна, подекуди вибиті шибки. І ще тривалий час мене не покидає думка: а скільки за цими вікнами ще таких людей – самотніх, розгублених та тих, які постійно повторюють: «Як буде, так і буде…»?
Ріта Карпенко
Матеріал створений за фінансової підтримки ІТ-компанії «QuartSoft». Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Антикризового медіа-центру і не обов’язково відображає позицію фінансових партнерів.