Ті, кого ми навчаємо сьогодні в евакуації, завтра відновлюватимуть рідну Донеччину

Через повномасштабну війну майже всі заклади фахової передвищої та вищої освіти змушені були релокуватися, аби продовжувати діяльність. Хтось зупинився на дистанційній роботі, а декому вдалось не тільки запустити офлайн навчання, а й створити всі умови для очних занять та практики, включно з проживанням студентів.

Саме так нині працює Слов’янський енергобудівний фаховий коледж у Черкасах. Як це вдалось, чи були складнощі, чого досягли за два роки на новому місці та чи планують повертатися у Слов’янськ — розповів в.о. директора Віктор Турка.

Релокація закладу до Черкас

Коли було прийнято рішення про релокацію?

Для нас це було несподівано і, скажімо так, не тільки для нас. Тоді вже фронт максимально наблизився і був настільки близько, що ми чули всі ці вибухи. Це був Ізюм, до якого лише 30 км, Лиман, зі сторони Бахмута сунулись… Деякі мої колеги почали виїжджати майже одразу в лютому, більшість — у березні. Я нікого не тримав, бо головне — безпека. Тоді ж у березні провели декілька нарад про евакуацію. На останню покликав колег, які ще залишались, і ми почали збирати всі документи. Їх я вивозив власною автівкою 7 квітня, коли вже сам вирішив їхати. Документів, до речі, було більше, ніж наших з дружиною речей, бо ми змогли взяти лише дві торби (усміхається — ред.)

Спочатку просто поїхав у напрямку Дніпра. Одразу ж почав дзвонити колегам з інших закладів, щоб зорієнтуватись, що робити далі, адже у мене була задача вивести коледж, а найголовніше — зберегти робочі місця. Своїм працівникам казав, щоб виїжджали своїми силами, (тоді якраз була масштабна евакуація й ходили евакуаційні поїзди), а я спробую за тиждень-два знайти місце для релокації, щоб можна було зібрати вже всіх гуртом.

Чому обрали саме Черкаси?

Так сталося, що мені потрібно було приїхати у Черкаську область, і я знайшов прихисток у місцевій школі Сміли. На той час думав про релокацію закладу у Дніпро, Київ, Полтаву. Але ці варіанти не дуже підходили як з погляду безпеки, так і подальшої роботи коледжу. Річ у тім, що головні наші напрямки — енергетика та будівництво, і ми навчаємо за спеціальностями: «Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка», та «Будівництво та цивільна інженерія»…

І от коли почав гуглити мережу, то вийшов на Черкаський державний технологічний університет, з яким у нас споріднені спеціальності. Знайшов на сайті контакти ректора Олега Григора і телефоном за пів години спілкування ми з ним розв’язали всі питання. Ще 10-15 хвилин пішло на те, щоб підготувати запит до МОН, бо мали отримати дозвіл, і одночасно відправили листи електронною поштою. Буквально через два дні прийшла відповідь і Слов’янський енергобудівний тоді ще технікум офіційно прикріпили до ЧДТУ (статус коледжу ми отримали вже у Черкасах). От так і вийшло. Телефоном ми познайомились 27 квітня, а вже 1 травня всі дозволи були на руках і я приїхав до ректора, щоб познайомитись особисто та сказати, які умови нам потрібні для виживання. В буквальному сенсі. Того ж дня все й вирішили.

Які це були умови?

Найперше потрібно було житло для працівників. Декому з колег дзвонив і казав, що нам виділили гуртожиток і можна їхати, коли вони були саме на вокзалі. Крім того, потрібні були кімнати для навчання студентів у самому університеті. Нам надали абсолютно все, що треба було для роботи і проживання. Нині у нас є і аудиторії для навчання, і кімната з комп’ютерами. Ми вже навіть провели два захисти на базі ЧДТУ. Загалом його можна проводити у дистанційній формі, але деякі наші студенти так скучили за спілкуванням, що забажали захищатися очно та приїхали у Черкаси. У ЧДТУ нам надали аудиторію і все для того, щоб наші діти захистилися. Я дуже вдячний за те, що вони так нас підтримували й продовжують підтримувати зараз.

Читайте також: Релоковані заклади вищої освіти можуть отримати грант до 25 тисяч доларів США

Навчання, практика та інші можливості для студентів

Як вдається навчати молодь у режимі онлайн, адже це не школа, а професія?

Скажу, що у нас теж були такі сумніви на самому початку. Але за часи коронавірусу, а тепер ще й війни, ми вже настільки вдосконалили та відшліфували дистанційну роботу, що жодних проблем не існує.

Студенти навчаються, складають іспити, можуть проходити практику безпосередньо на підприємствах. Ми вже уклали договори з різними підприємствами, щоб вони могли наших дітей брати на роботу чи на практику, щоб у студентів була можливість теоретичні знання підкріплювати практикою. Ті, хто нині у Черкасах або мають бажання приїхати, можуть цим скористатись, адже у нас є кімнати в гуртожитку. Деякі підприємства, до речі, теж надають гуртожитки, тож проблем з проживанням немає. Проте варто розуміти, що йдеться про неповнолітніх, а значить вирішувати мають батьки. Не всі погоджуються і деякі не готові залишати Донеччину або відпускати дітей на навчання. Звісно, ми не можемо тиснути, але наголошуємо, що тут однозначно безпечніше.

Чи багато студенів навчається нині?

Можу сказати, що результат однозначно хороший, враховуючи сьогоднішню ситуацію, війну та релокацію закладу. Не всім вишам вдалось виконати регіональне замовлення, а у нас воно становить 100%. Я взагалі вважаю, якщо у нас навчається близько 500 людей — це на сьогодні один із найкращих показників.

Участь в обласному заході «Українська – мова єднання незламних» та флешмобі «#Донеччина_пише_радіодиктант».

Ми говоримо про студентів зі Слов’янська, Донеччини?

Не тільки. Про нас дізнались у Черкасах, і вже минулий набір включав не тільки тих, хто проживав чи й зараз проживає на Донеччині та навчається дистанційно, а й місцевих.

Знаєте, коли ми тільки приїхали два роки тому, то на нас дивились з обережністю, коли чули про Слов’янськ. А тепер ми є тут, співпрацюємо, нас знають, з багатьма підприємствами вже укладені договори й ми можемо вже тут проводити практики. Люди у Черкасах дізнаються, що таке український Слов’янськ, і я впевнений, що будемо дружити й після перемоги, у мирний час.

Ми обов’язково повернемось у Слов’янськ

До речі, які плани на майбутнє? Чи думаєте повертатися у Слов’янськ після перемоги, чи вже обжились на новому місці й будете продовжувати діяльність тут?

Та ми щодня тільки й думаємо про те, щоб повернутися. Черкаси — це дуже чудове місто, тут живуть файні люди. Я вдячний директору ЧДТУ та його колегам за те, що нас так прийняли, що я і мої колеги мають змогу працювати, наші студенти — отримувати дипломи фахівців та підвищувати свою кваліфікацію. Але все одно ми щодня, щохвилини, щосекунди сподіваємось, що війна закінчиться і ми повернемось у Слов’янськ.

А поки що тримаємо свій освітянський фронт, виховуємо покоління у дусі патріотизму. Навіть не виховуємо, а просто підтримуємо, бо вони вже патріоти і люблять свою країну. Багато хто з наших випускників зараз захищають країну, волонтерять – і вони також є прикладом для студентів.

Всеволод Максимчук, випускник Слов’янського енергобудівного фахового коледжу, за мужність і відвагу, самовіддані дії, виявлені у захисті державних інтересів України нагороджений медаллю “За військову службу Україні”.

До того ж, повторюсь, у нас дві головні спеціальності — енергетики та будівельники. І всі розуміють, що роботи для них буде багато. Ворог постійно б’є по нашій енергетичній структурі, руйнує все. Я знаю, впевнений, що все буде добре. Єдине що цим дітям доведеться підіймати все. Ця ноша після перемоги буде на плечах тих, хто сьогодні навчається. Відбудова нашої країни. Відбудова Донеччини.

Читайте також: У Святогірську хочуть відбудувати зруйновану музичну школу

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Антикризовий медіа-центр» не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.


Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram.  Долучайтесь!

Цей сайт використовує cookies