Отже, у заключній частині пропоную читачу зайнятися найцікавішим – змоделювати концепт українського основного бойового танку. Відразу ж потрібно зазначити, що конструкція танку залежить від багатьох факторів, а саме: доктрини застосування бронетанкових військ, бойового досвіду застосування танків та технічних можливостей промисловості. Автор намагався знайти у відкритих джерелах будь який документ, який розкривав би бачення Міноборони щодо застосування бронетанкових військ, і…. нічого не знайшов. Автор припускає, що з часу розпаду СРСР погляди українського генералітету не змінилися, і доктрина застосування бронетанкових військ лишилась повністю радянською. Згадаємо про неї у двох словах.
Радянська броньована спадщина
Радянська воєнна доктрина завжди була наступальною. І саме танкам у ній приділялася найважливіша роль. Бронетанкові війська мали діяти лише найбільшими військовими з’єднаннями (мінімум полк чи дивізія). У випадку початку нової світової війни танкові дивізії, корпуси і армії, після попереднього застосування ядерної зброї мали завдавати масовані удари у окремих ділянках фронту, проривати глибоко ешелоновану оборону армій країн НАТО, постійно тримати високий темп наступу навіть за умови розтягнення комунікацій. Існує непідтверджена інформація, що в радянському генштабі перед танковими військами ставилося неформальне завдання: у випадку війни – дійти до Ла-Маншу максимум за п’ять діб. Причому військове керівництво СРСР зовсім не планувало рахуватися з бойовими втратами у особовому складі та техніці.
Радянські танки Т-62 на Червоній площі у Москві. Радянська танкова орда, готова рвонути до Ла-Маншу, як і ядерна зброя, служили елементом військової могутності та політичного тиску Радянського Союзу.
Саме відповідно до такої доктрини і розроблялися всі радянські танки після другої світової війни. В першу чергу радянські конструктори намагалися багатократно посилювати вогневу міць та ходові якості танків. І справді – автомат заряджання на радянських танках дозволяв розвивати фантастичну скорострільність у 13 пострілів на хвилину. А радянський «турбо-танк» Т-80 з авіаційним газотурбінним двигуном міг розвивати не менш вражаючу як для танка швидкість у 70 км/год. Передбачаючи величезні втрати від ядерних ударів військ НАТО, СРСР готувався, як у Другу світову, просто задавити супротивника кількістю бронетанкової техніки. Тому не меншу увагу радянське вище керівництво приділяло максимальній дешевизні та технологічності виробництва танків.
Вічною бідою радянської воєнної доктрини, та СРСР як тоталітарної держави, було постійне гребування «людським фактором». Відповідно радянські конструктори мало переймалися проблемами виживання танкового екіпажу. Все на що спромоглися радянські конструктори, так це протирадіаційний підбій та фільтровентиляційна установка, які мали захищати екіпаж від вражаючих факторів ядерного вибуху. Тому і сиділи радянські танкісти в обіймах зі снарядами. Автор вже писав вище про характерну особливість радянського танкобудування – бак-стелаж у місці механіка водія. В ході застосування радянських танків у локальних конфліктах ХХ ст. він коштував життя багатьом танкістам.
Радянські конструктори постійно працювали над якісним посиленням засобів захисту і ураження, водночас засоби радіозв’язку лишалися на дуже примітивному рівні розвитку.
Збройні сили України успадкували шматочок радянської танкової могутності. Але настав час приймати на озброєння більш досконалу техніку. Давайте спробуємо і ми, хоча б узагальнено, сформувати вимоги для проекту українського основного бойового танку. При цьому завжди треба пам’ятати, що будь який складний проект є своєрідним компромісом. Наприклад, неможливо домогтися посилення максимального бронезахисту машини з усіх боків, оскільки це переобтяжить машину. Водночас неможливо поєднати максимально можливе поменшання маси без ослаблення бронезахисту.
На думку автора український основний бойовий танк мусить мати наступні особливості:
- сучасний загальновійськовий бій характеризується високою насиченістю протитанковими засобами. Тому український основний бойовий танк повинен мати посилене комплексне бронювання лобу корпусу, лобу та даху вежі (для захисту від протитанкових засобів з траєкторією польоту, що програмується) за допомогою комбінованої броні та динамічного захисту. Відповідно для компенсації збільшеної маси всього бронезахисту, український танк мусить мати новий потужний двигун та ходову частину.
- «Екіпаж – понад усе», таким має стати девіз для проектантів майбутнього українського основного бойового танку. Якби не складалися обставини, чи які б могутні протитанкові засоби не мав супротивник – український танкіст має залишитися живим. Тому першочерговим заходом посилення захисту танку має бути максимальна ізоляція боєкомплекту. Місце його розташування має бути комплексно броньованим і унеможливити детонацію боєкомплекту, навіть якщо танк у результаті ураження буде повністю виведений з ладу.
- У перспективі танк має бути оснащено системами активного захисту.
- Якісне вдосконалення засобів радіозв’язку, прицільних засобів, засобів огляду, та електронно-обчислювальної апаратури.
Зв’язок і огляд, огляд і зв’язок.
Розпочнемо з останнього питання. Як було згадано у минулій статті, засоби зв’язку на сучасних українських танках не витримують жодної критики. Без стабільного та якісного зв’язку неможлива елементарна взаємодія між кількома танками; без зв’язку неможливе вчасне і точне виконання поставлених задач, без зв’язку неможлива координація дій танків з іншими родами військ, без зв’язку є неможливою адекватна реакція на загрози… Всі, буквально всі заходи з модернізації бронетехніки можна вважати марною втратою часу і зусиль, якщо танк не має сучасних засобів зв’язку, захищених від перешкод. Примітивні радянські радіостанції Р-153 нарешті мають повністю зникнути з українських танків раз і назавжди. Натомість їх має замінити сучасне радіообладнання.
Не меншу увагу потрібно приділити якісному виготовленню прицільних та оглядових засобів танка. Більшість Т-64, які стають до ладу, мають фізично старі і зношені системи огляду та прицілювання. Вони підлягають навіть не модернізації, а банальному капремонту.
Новим напрямком розвитку основних бойових танків є їх оснащення «Електронними мізками». У ХХІ столітті сучасні основні бойові танки оснащуються електронно-обчислювальними машинами. Вони виконують дві функції. Перша – слідкують та передають інформацію екіпажу про стан всіх систем танка (об’єм палива, кількість снарядів, температуру двигуна, тощо), а також інформацію потрібну для ведення сучасного бою (мапу місцевості, атмосферні умови). Також ці ЕОМ використовуються для передачі інформації про танк до інших танків або командування підрозділу, що полегшить виконання поставленої задачі. ЕОМ дозволяє в рази полегшити управління танком, а також налагоджує взаємодію між танками підрозділу на якісно новому рівні. Відповідно, українська наука має докласти зусиль для розвитку в українських танків своїх «електронних мізків».
У військовому бюджеті не вистачає коштів для виготовлення танка з нуля, в той же час фронт вимагає негайного застосування танків у бою. Тому для того, щоб наявні танки Т-64 змогли ефективно діяти у бою, в першу чергу в них мають бути модернізовані або приведені у справний стан саме три вищезгаданих системи: радіозв’язок, оптика та електронно-обчислювальна апаратура.
Танкове серце
На жаль, сучасний український основний бойовий танк ніколи не буде важити 38 тон як перші Т-64А. Наявні українські танки після ряду модернізацій впевнено наближаються до відмітки у 50 тон. Тому підвищення бойової маси танка є невідворотнім. І тому найперше питання, яке потрібно підняти – так це наявність сучасного потужного двигуна. Українські конструктори можуть похвалитися потужними дизельними двигунами 5ТДФ та сімейством двигунів 6ТД: 6ТД1 (потужністю 1000 к.с.), 6ТД-2Е (1200 к.с.) та 6ТД-3 (1400 к.с.). В будь якому разі перспективний український танк має оснащуватись максимально потужним двигуном, щоб «тягнути» машину з набагато більшою масою. Це питання тим більш актуальне у випадку проведення наступних модернізацій танку, якщо буде потреба оснащувати більш важким бронюванням чи обладнанням. При розробці двигунів конструктори мають враховувати негативний досвід експлуатації двигунів танків Т-64, та усунути виявлені в ході експлуатації недоліки. Український двигун має поєднувати у собі потужність, надійність, компактність, простоту обслуговування, здатність споживати будь яке паливо.
Також потрібно визначитися, яка ходова частина витримає більшу масу майбутнього танка – Т-64 чи Т-80? Збільшення бойової маси викликає підвищене навантаження на ходову частину. У результаті треба зупинятися на тій, яка буде спроможна витримувати більшу масу і більші навантаження.
Ізоляція боєкомплекту
Складнішим є питання, як саме захистити боєкомплект від детонації. Для забезпечення максимальної ізоляції боєкомплекту можна застосувати дві схеми. Перша схема – боєкомплект винесено за межі корпусу. Розглянемо цю схему детальніше на прикладі американського танка М1А1 «Abrams». Боєкомплект з 34 пострілів розташовується у великій кормовій ніші башти. Екіпаж відокремлений від снарядів масивними броньовими перегородками. Згори вежі у місці розташування боєкомплекту виконані вибивні панелі. У випадку, якщо від влучання снаряду боєкомплект здетонує, сила вибуху зносить панелі і виходить назовні. Таким чином сила вибуху спрямовується назовні, цим самим зменшуючи ризик ураження екіпажу.
Американський основний бойовий танк М1А1 «Abrams» у поздовжньому розрізі. Червоною рамкою позначено місце розташування основної частини боєкомплекту в кормовій ніші башти. Сама ніша ізольована від бойового відділення екіпажу броньовими перегородками. Стрілками вказано розташування вибивної панелі.
Харківським конструкторським бюро ім. Морозова у 2000 році така компонувальна схема була успішно реалізована у модернізованій версії танку Т-84 – Т-84-120 «Ятаган», для участі у турецькому тендері на новий основний бойовий танк армії Туреччини у 2000 році. Цей танк має значно більшу башту, у якій розміщується боєкомплект. Ця схема має і свої мінуси, у вигляді збільшення розміру і маси башти, з наступним збільшенням габаритних розмірів та помітності танка.
Український основний бойовий танк Т-120 «Ятаган».
Добре видно розвинуту кормову нішу башти для боєкомплекту.
Друга схема полягає у банальному посиленні товщини та якості броні борту в області розташування автомату заряджання. Така схема є більш дешевою у виконанні, і також реалізована на українських модернізованих танках Т-64БМ «Булат». Вона актуальна для негайної модернізації танків в умовах ведення війни. Проте на думку автора перша схема більш перспективна, і дозволяє якісно підвищити живучість танку, і головне – вберегти життя танкістів.
Активний захист
Звісно, що захищеність танка не базується на одній компонувальній схемі. Танк має бути оснащений комплексним захистом, в який буде входити комбінована броня з застосуванням елементів динамічного захисту, легкими проти кумулятивними екранами, а також у перспективі – активними засобами захисту.
В чому суть цього терміну? Пасивний захист танку – це власне його броня, яка має витримувати влучання ворожих ракет та снарядів. Вчені та конструктори на рівні теоретичних моделей намагалися винайти засоби активного захисту – тобто такі засоби, під дією яких ворожий снаряд/ракета або не влучав у ціль, або зазнавав пошкоджень/знищення на підльоті до танка. Бурхливий розвиток мікроелектроніки дозволив нарешті повільно, але правильно втілити ці ідеї у конкретні прилади.
Станом на сьогодні, велика кількість протитанкових засобів здійснює наведення протитанкових боєприпасів по лазерному променю. У двох словах: прицільний пристрій танкової гармати оснащений лазерним дальноміром. В той же час протитанкова ракета в хвостовій частині оснащена приймачем лазерного опромінення. Останній створює вузько направлений промінь. Після пуску ракети оператор наводить прицільну марку прицілу (і лазерний промінь) на ціль. Ракета в польоті завдяки приймачу виводиться і стабілізується точно по лазерному променю, наведеному на ціль. Ця система використовується у більшості протитанкових ракетних комплексах. Також використовується принцип дії, коли прицільний пристрій направляє лазерний промінь на ціль, в той час як бортовий приймач ракети приймає промінь, що відбивається від цілі, і фіксується на ньому.
Тому в першу чергу треба згадати про засоби, які інформують танковий екіпаж про те, що він опинився у прицілі протитанкових засобів з системами лазерного наведення. Наприклад, на ізраїльському танку “Меркава” Мк 3 навколо башти розташовані чуттєві датчики, які фіксують опромінення танку лазерними променями прицільних приладів протитанкових засобів – наприклад, ворожого танку, оснащеного лазерним дальноміром. Такий сигнал тривоги дозволяє танкістами швидко зреагувати на загрозу – відкрити упереджувальний вогонь або переміститись в укриття.
Другим напрямком систем активного захисту є розробка засобів, які «збивають» прицілювання керованих ракет ПТРК. Наприклад, радянська система оптико-електронного придушення «Штора», окрім датчиків про опромінення, має два спеціальних прожектори. Їх випромінювання точно копіює сигнал лазерного променю ворожої прицільної системи, але набагато ширший по фронту та по висоті. Намагаючись «зачепитись» за набагато більш широкий промінь «Штори», ракета починає розкачуватись по курсу, в результаті чого існує висока ймовірність промаху.
Схематичне зображення бойової роботи системи оптико-електронного придушення «Штора»:
1 – лазерний промінь керування протитанковою ракетою/промінь лазерного дальноміру; 2 – Протитанкова керована ракета; 3 – випромінювання прожекторів; 4 – прожектори.
Врешті решт уже повним ходом ідуть системи знищення снарядів/ракет на підході до цілі. Наприклад, російська експериментальна система активного захисту «Арена». Вона включає в собі радіолокаційну станцію (РЛС) кругового огляду, пульту керування та пускові пристрої, оснащені осколковими боєприпасами. Принцип їх роботи наступний: РЛС сканує простір навколо танку в автоматичному режимі. При виявлені снаряда/ракети, яка підлітає до танка, ЕОМ вистрілює в бік підльоту ракети осколковий боєприпас, який вибухає на відстані від танка і у безпосередній близькості від ракети. Вибухова хвиля і направлений сніп осколків боєприпасу знищує або пошкоджує ракету так, що вона не являтиме більше загрози для танка.
Схематичне зображення бойової роботи системи активного захисту «Арена»:
1 – Радіолокаційна станція (РЛС); 2 – секції з осколковими боєприпасами, 3 – осколковий боєприпаси у момент вибуху; 4 – протитанкова керована ракета. Синьою смугою позначено радіус дії РЛС.
Поки що системи активного захисну не прийняті на озброєння жодної армії світу через значні малогабаритні розміри, але за такими системами – майбутнє. Ось чому автор звертає увагу на збільшення потужності двигуна, міцності шасі. Всі подібні системи серйозно збільшують загальну масу танка. Відповідно потужний двигун і ходова частина є запорукою того, що танки можливо будуть укомплектовані таким обладнанням без серйозних змін у конструкції.
Післямова
На жаль, об’єм статті не дозволяє висвітлити всі без виключення технічні нюанси модернізації бронетанкової техніки. Наприклад, дискусії щодо оснащення танків газотурбінними двигунами, або доцільність наявності автомату заряджання, чи доцільність прийняття на озброєння нарізних гармат. Тим не менш, автор окрім власне розкриття конструктивних подробиць для широкого загалу, хотів би донести наступне.
Розробка та прийняття на озброєння нового національного основного бойового танку – комплексний, складний та затратний процес. Реалізація заходів з переозброєння бронетанкових військ напряму, залежить від спільної та злагодженої роботи вищого військового керівництва держави, вояків та конструкторів. Генеральний штаб Збройних сил, нарешті, має розробити доктрину застосування бронетанкових військ. Вояки та офіцери-танкісти з бойовим досвідом мають ретельно вивчити і проаналізувати накопичений досвід експлуатації та бойового застосування наявних у ЗСУ зразків бойової техніки. Конструктори, на підставі виставлених вояками вимог, мають розробити могутню бойову машину, яка відповідатиме вимогам сучасної війни. А ще, всі мають знати, що немає нічого ціннішого у бойовій машині, ніж її екіпаж. Тому що у бою перемагає саме він, а не танк.
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!