Військовим на Донеччині передали автівки, генератори та захисні сітки
Військові підрозділи, які виконують бойові завдання на Донеччині, отримали партію допомоги в межах співпраці громад та міжнародних партнерів.
Про це повідомив у фейсбуці начальник Донецької обласної військової адміністрації Вадим Філашкін.
За інформацією, військові 56-ої окремої мотопіхотної бригади та 155-ої окремої механізованої бригади отримали п’ять автомобілів — три вантажівки та два пікапи. Також для оборонців передали 1800 кг захисних сіток для захисту техніки від атак дронів.
Окремо допомогу отримали енергетики Донеччини — їм передали два потужні генератори по 650 кВт кожен.
Підтримку вдалося забезпечити завдяки міжнародним партнерам Маріупольської міської ради — шведському фонду «BLAGULA BILEN». Загальна вартість допомоги становить понад 3 млн грн.
Українські дрони знищують логістику окупантів поблизу Донецька
Оператори полку «Pilum» НГУ «Азов» продовжують завдавати ударів по транспортних маршрутах російської армії поблизу Донецька. Безпілотники виявляють і знищують техніку, яка доставляє окупантам боєприпаси та пальне.
Про це повідомляють у МВС України.
Поблизу тимчасово окупованого Донецька українські безпілотники продовжують завдавати ударів по логістиці російських військ.
Оператори 41-го полку безпілотних систем «Pilum» 1-го корпусу НГУ «Азов» полюють на транспортні засоби, які використовують для постачання окупаційних підрозділів.
Під ударами опиняються вантажівки та інша техніка, що перевозить пальне, боєприпаси та підкріплення.
Ураження логістичних маршрутів послаблює можливості російських військ та створює додаткові труднощі для забезпечення підрозділів на передовій.
Окупанти втратили запаси пального після удару по Маріуполю
Українські військові в ніч на 12 червня уразили логістичний склад російських військ у тимчасово окупованому Маріуполі. Також під удар потрапили цистерни з паливно-мастильними матеріалами, які використовували окупаційні сили.
Про це повідомляють у Маріупольській міській раді.
У ніч проти 12 червня Сили оборони України завдали удару по логістичному складу російських військ у тимчасово окупованому Маріуполі.
Про результати бойової роботи повідомили у Генеральному штабі Збройних сил України.
Крім складу, українські військові уразили цистерни з паливно-мастильними матеріалами. Цю інформацію підтвердив командувач Сил безпілотних систем Роберт Бровді.
За попередніми даними, окупаційні війська могли втратити частину запасів пального, які використовували для забезпечення підрозділів на півдні України.
Ураження логістичних об’єктів та запасів пального ускладнює постачання російських військ, а також впливає на їхню здатність підтримувати бойові дії на окупованих територіях.
Маріуполь залишається одним із ключових логістичних вузлів російської армії на півдні України. Через місто окупанти перекидають техніку, боєприпаси, паливо та особовий склад до інших захоплених районів.
Небо над Донеччиною стає пасткою для російських безпілотників (відео)
Співробітники 3-го управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях продовжують перехоплювати та знищувати російські безпілотники в небі над Донеччиною. Серед уражених цілей – ударні та розвідувальні БпЛА різних типів.
Про це повідомляють у 3-го управлінні Головного управління СБУ в Донецькій та Луганській областях.
На рахунку підрозділу — десятки знищених повітряних цілей. Українські захисники успішно перехоплюють ударні та розвідувальні БпЛА різних типів, серед яких «Герань-5» («Shahed»), баражуючий боєприпас «V2U» з елементами штучного інтелекту, «Молнія-2», «Ланцет» та інші російські безпілотники.
Кожен збитий дрон означає менше загроз для українських військових і цивільних мешканців. Крім того, знищення безпілотників ускладнює ворогу ведення розвідки та підготовку нових атак.
Для захисту неба над Донеччиною співробітники СБУ використовують сучасні українські дрони-перехоплювачі «Генерал Черешня Air». Поєднання можливостей цих безпілотних систем і підготовки операторів дозволяє ефективно виявляти та знищувати ворожі повітряні цілі.
Робота підрозділу допомагає посилювати захист регіону та зменшувати наслідки російських атак на прифронтову Донеччину.
Життя після полону: як жителька Донеччини пережила ув’язнення в окупації та повернення в Україну (відео)
Жовте, зелене та без листя – усе це про одне дерево за ґратами вікна. Саме за цим деревом Юлія Дворніченко визначала час у донецькому слідчому ізоляторі. У березні 2021 року жінку разом із чоловіком затримали представники окупаційних силових структур і звинуватили у «шпигунстві». Журналістці Антикризового медіа-центру Юлія Дворніченко з Чистякового розповіла про допити, в’язницю та повернення з полону в Україну.
«Вивозила дітей, щоб вони побачили різницю між окупацією та Україною»
До 2014 року Юлія виховувала двох синів у Торезі (місто у 2016 році українська влада перейменувала на Чистякове – ред.). Після окупації міста родина вирішила виїхати до Маріуполя.
«У 2014 році ми виїхали. Перший чоловік помер у Маріуполі і я з двома синами просто фізично не могла знімати житло, годувати їх та працювати. Мені не вистачало коштів. Тож вирішила повернутися додому, бо там хоча б своє власне житло мала. Я почала перевозити людей на підконтрольну Україні територію. Іноді вивозила своїх дітей, щоб вони бачили різницю між окупацією та Україною, аби знали, де є правда, а де зло. У мене було коло друзів, з якими спілкувалася відкрито. Усі інші – «раша форевер», – розповіла Юлія Дворніченко.
До помешкання Юлії та її другого чоловіка вночі 9 березня 2021 року прийшли представники окупаційних силових структур. Подружжя звинуватили у «шпигунстві». За словами жінки, силовики перевернули дім догори дриґом, чоловіка побили, після чого обом надягнули пакети на голову й повезли до «Ізоляції». Нині це катівня у тимчасово окупованому Донецьку, а до 2014 року в будівлі колишнього заводу ізоляційних матеріалів діяла артплатформа.
«Усе перевернули (у житлі – ред.). Забрали всі гаджети – навіть дитячий фотоапарат і шкільні флешки. Коли ми з чоловіком сиділи в полоні в «Ізоляції», вони приїжджали додому й виносили наші речі. Коли нас затримали, сини спочатку залишилися самі. Згодом, уже в «Ізоляції», мені принесли папери про те, що дітей оформлюють до сиротинця. Я сказала: «Я підпишу все, що завгодно. Тільки не віддавайте дітей до сиротинця». Я підписала згоду, після чого дітей забрала під опіку подруга», – розповіла Юлія.
«Поламали віру в маму»
Юлія згадує, що коли до неї зайшли силовики окупаційної влади, вона не могла повірити, що це відбувається насправді.
«Я казала їм: «Покажіть докази. З чого ви взяли, що ми – українські шпигуни?» Вони відповідали, що докази знайдуть потім. А далі просто вибивають показання – і, звичайно, ти вже «шпигун». Фізично неможливо витримати той біль, який тобі завдають, а морально – ти постійно думаєш про дітей. В «Ізоляції» 99 % людей підписують, що вони нібито терористи чи шпигуни. Нас із чоловіком розлучили від початку, щойно вивезли з квартири. Було дві машини. Спочатку привезли мене – роздягли, били, катували. Потім привезли чоловіка. Я чула, як він кричав: його катували в камері навпроти. Після цього нас утримували в різних камерах».
Юлія Дворніченко згадує, що під час ув’язнення її підтримувала думка про дітей.
«Я надіялася й вірила, що сини мене чекають і що я їм потрібна. Дітей я бачила лише раз. Коли підписала цю згоду, їх привезли до мене. Я їхала з пакетом на голові, у кайданках. Уже перед зустріччю з дітьми зняли все. Я бачила синів буквально п’ять хвилин. Мені сказали: «Ты должна сказать детям, что ты остаёшься надолго». Я відповіла, що не буду цього казати, але мені довелося сказати синам, що я надовго. Було багато сліз – усі плакали й не вірили, що це відбувається насправді. Пам’ятаю, як старший сказав: «Мама, ти ж усе можеш, зроби щось». А я відповіла: «Я вже нічого не можу». Тоді, здається, їм поламали віру в маму. Раніше діти завжди знали: мама може все, допоможе в усьому. А тут мама сама потребувала допомоги».
В «Ізоляції» жінка пробула місяць. Далі її перевели до СІЗО в Донецьку – як пояснили їй, для роботи зі «слідчими». Юлія згадує, як у камері визначали час.
«Коли мене перевели до Донецького СІЗО, то там нам всім з дівчатами запам’яталося дерево. Ми бачили його жовтим, без листя, зеленим. Тільки так орієнтувалися. Не розуміли, який день чи місяць, але тільки факт, як мінялося дерево. А ще пам’ятаю, коли мене з дому забирали, то ще сніг був. А потім мене на якийсь допит повезли і побачила, як квітла кульбабка. Я зірвала її і дівчатам в камеру принесла. Вони: «Вау!» Для мене теж було так страшно перескочити оцей момент, коли вже трава зазеленіла».
«Сидячи в «Камазі» із зав’язаними очима і руками, сподівалися на обмін»
Юлії нічого не пояснили, коли 15 жовтня 2022 року прийшли до камери та наказали збирати речі. За словами жінки, разом із нею були переважно ті, кого обвинувачували за так званими політичними статтями.
«Ми сходили на прогулянку, повернулися і нам сказали, кому збирати речі. Нас у кімнаті 14 і всі були конкретно політичні дівчата. Ніхто не казав, куди відправлять. Нам говорили рашики, що це нас везуть етапом до російських тюрем. Але всередині сподівалася, сидячи в «Камазі» із зав’язаними очима і руками, що це все-таки обмін. І так і сталося», – згадала Юлія Дворніченко.
Юлію Дворніченко обміняли 17 жовтня 2022 року. Тоді в Україну повернули 108 жінок, з них 12 – цивільних, інші – військовослужбовиці. Проте тут у Юлії не було родичів – вона зв’язалася з двома синами, які залишалися в окупації.
«Старший син був у Москві. Він там переховувався від мобілізації в «днр». Молодший – у Чистяковому під опікою подруги. Старшому було 18 років, він зміг взяти на себе опіку і вивезти молодшого. Але це ризик. Вони їхали через Європу. Мені допомогли вивезти дітей у Міністерстві реінтеграції. З дітьми зустрілася на Південному вокзалі Києва. Тоді була масштабна атака: і ракети, і «шахеди». Пам’ятаю, що у нас був зв’язок із ними. Сказала синам встановити додаток про повітряні тривоги. Діти були шоковані, бо за весь час, який вони прожили в окупації, не знали, що таке повітряна тривога», – зазначила Юлія.
Вона додала, що на тимчасово окупованих територіях дітей навчали за російською програмою, зокрема була і пропаганда.
«Молодший, коли в мене був з ним іноді зв’язок телефоном, казав: «россия – большая, великая страна, которая нам помогает». Рік і сім місяців я була в полоні і два місяці ми боролися за повернення дітей. І за цей рік і дев’ять місяців вони просто з дитини зробили оцього рашиковського зомбака. Коли молодший сюди приїхав, була атака і ми пішли в укриття, він сидів і плакав.
Я спитала чому. Він сказав: «Меня обманывали. Теперь я вижу, кто на самом деле бомбит и стреляет». Я відповіла: «Так, синку, ти – молодець, що зрозумів. А скільки твоїх друзів залишаються в окупації, які вірять у це все?» Якщо, дай Боже, повернеться наша територія, ми стикнемося з цими дітьми, які прожили все своє життя в окупації, це буде дуже важко. Спочатку у 2014 році, пам’ятаю, вивчали українську мову. Навіть молодший йшов до школи – у них була українська мова там. А вже в другому класі сказали, що не буде, тільки факультатив, якщо наберуть достатню кількість заяв від батьків. Але нічого не було. Він десь чув українську мову в Маріуполі, коли приїжджав до діда та баби, але у місті здебільшого російською розмовляли».
«Полон не пройшов просто крізь мене»
Нині Юлія з синами живе у містечку Хансена на Київщині. Старший навчається у Покровському педагогічному коледжі на вчителя фізкультури і мріє стати тренером, бо сам колись займався вільною боротьбою. Молодший син ходить до школи. Спершу йому було важко перейти на українську мову. За словами Юлії, попри мовний бар’єр, булінгу в школі не було. Сама жінка пройшла кілька курсів з манікюру й потроху працює. Каже, що цим займалася ще до декрету. Юлія продовжує відновлюватися і морально, і фізично після полону.
«Розумію, що полон не пройшов просто крізь мене. Наслідків мільйон: панічні атаки, робота з психологом, бо сама не справляюсь з цим всім: і фізично, і морально. А так роблю все як і раніше, тільки стан тепер депресивний, бо розумію, що залишилось усе там. З часом квартиру заберуть, бо вже там їх забирають. Зараз я просто мама, яка має панічні атаки. Також є й те, що допомагає триматися, – організація «Нумо сестри». Це жінки з окупації, із полону. Ми одна одну підтримуємо, бо розуміємо максимально. У нас 60 жінок. Ми спілкуємося в чаті та іноді збираємося на ретритах», – зазначила Юлія Дворніченко.
А ще жінки, які пережили полон, чекають інших, хто ще залишається в окупації. У спільний чат скидають новини про обміни і сподіваються, що серед списків побачать своїх знайомих, з якими були.
Ірина Мартинова
Матеріал створений за фінансової підтримки ІТ-компанії «QuartSoft». Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Антикризового медіа-центру і не обов’язково відображає позицію фінансових партнерів.
Подкаст “Нариси про Донеччину”
На Покровському напрямку ЗСУ відбили 47 атак: де тривали бої на Донеччині
Протягом минулої доби російські війська продовжували штурмові дії на кількох напрямках Донеччини. Найбільшу активність окупанти проявили на Покровському напрямку, де українські захисники зупинили 47 атак.
Про це повідомляють у Генеральному штабі ЗСУ.
Російська армія продовжує наступальні дії на Донеччині. Найінтенсивніші бої минулої доби точилися на Покровському напрямку, де Сили оборони України відбили 47 штурмів противника.
На Лиманському напрямку окупанти 17 разів намагалися прорвати українську оборону в районі Новоселівки та в напрямках Дробишевого, Озерного, Лимана, Шийківки й Степового.
На Слов’янському напрямку російські війська здійснили 11 атак у районі Закітного та в напрямках Кривої Луки і Рай-Олександрівки.
На Краматорському напрямку протягом доби наступальних дій з боку противника не зафіксували.
На Костянтинівському напрямку українські військові відбили 11 атак поблизу Плещіївки, Костянтинівки та Іллінівки.
Найбільший тиск ворог зосередив на Покровському напрямку. Там українські захисники зупинили 47 штурмових дій у районах населених пунктів Затишок, Новоолександрівка, Муравка, Гришине, Котлине та Удачне, а також на напрямках Новий Донбас, Білицьке, Шевченко, Дорожнє, Вільне та Новопавлівка.
Сили оборони України продовжують стримувати наступ російських військ та не допускають просування противника на ключових напрямках Донеччини.
