Харків’янин Дмитро Артемов з перших днів повномасштабної війни став волонтером. Побачивши в одній з місцевих груп пропозицію вивезти заблокованих у гуртожитку студентів за дуже великі гроші, він обурився і сам сів за кермо. Згодом почав возити хліб та гуманітарну допомогу на деокуповані й прифронтові території Харківщини та Донеччини. Нині Дмитро продовжує рятувати людей, вивозить їх із найгарячіших точок.
Просто не міг бути осторонь
До 2022 року Дмитро Артемов працював керівником тендерного відділу на підприємстві, тож життя було постійно пов’язане з менеджерською роботою. Після початку повномасштабної війни ці адміністративні знання дуже знадобилися у волонтерській діяльності. А вона розпочалась з того, що побачив в інтернеті пропозицію вивезти людей із небезпечних районів Харкова за тисячу доларів. Це розлютило чоловіка. Він звернувся до свого керівника, який виділив робочу автівку, заправив її власним коштом і почав безплатно евакуювати людей.
Інформація про його діяльність швидко розлетілася, і до Дмитра почали звертатися люди з проханнями вивезти їх або їхні родини до безпечних місць. Так він почав евакуювати жителів прифронтових регіонів, попри усі можливі ризики. Одного разу ледь уникнув полону в Малій Рогані.
«Це було 7 березня. Я заїхав і потрапив саме на їхні позиції. Тоді вони ще, мабуть, були не такими злими й мене відпустили. Але коли наставили автомат до голови, було якось… Повели до «старшого», подивились документи, телефон. Я був одягнений у цивільне, на автівці напис «гуманітарна допомога». І коли пролунали якісь вибухи, вони почали ховатися, а мені сказали йти. Я пішов, але за мною йшов боєць з РПГ в руках. І от скільки я йшов, стільки й проговорював подумки єдину молитву, яку знаю, «Отче наш». Може разів 100, не знаю. Мені здавалось, що спалять наче свічку, однак — ні, сів за кермо та поїхав. Це дійсно було жахливо. Але потім, як дивишся ті новини, скільки вони там і своїх постріляли, які звірства робили… Напевно, Бог мене зберіг. Я тоді одразу молодшій доньці зателефонував і сказав: «Ну, мабуть, я ще потрібен тут», — поділився волонтер.
Ця страшна ситуація не зупинила чоловіка у бажанні продовжувати допомагати людям, які опинились у надзвичайно складних умовах. Вона просто була однією з перших. Потім Дмитро неодноразово ризикував життям, потрапляв під обстріли. Його автівка побувала у багатьох гарячих точках Харківщини, Донеччини та Херсонщини й від неї не залишилось жодної деталі, що була встановлена до початку війни.
«З цілого тільки я залишився», — каже Дмитро.
У пріоритеті — найгарячіші точки
Сьогодні, як і два роки тому, Дмитро продовжує евакуювати людей з регіонів, де точаться активні бойові дії. І вивозить мешканців навіть з таких населених пунктів, де ворог частково мав якісь успіхи, а обстріли не припиняються ні на мить.
Це відео було зняте кілька днів тому. Вивозили жителів з Очеретинської селищної громади, які самі не могли про себе подбати.
У тих місцях, звідки зараз вже під обстрілами вивозить людей, Дмитро неодноразово був з гуманітарною допомогою. Згадує, що під час перших візитів далеко не всі місцеві дружньо його зустрічали. Однак і це не зупиняло волонтера, який переконаний: якщо допомагати від щирого серця, люди це відчують.
«Людей потрібно не тільки нагодувати, а й просто помічати в них людей, зупинитися, поговорити, бо їм цього дуже не вистачає. У тому ж Бахмуті, про який мені казали, що він російськомовний, я завжди говорив українською. Спочатку до мене ставились з обережністю й не хотіли говорити, під час другого приїзду слухали. А коли приїхав наступного разу, то ми обіймались», — згадує волонтер.
Він також додає, що у селах набагато легше проходило спілкування і там його завжди чекали. Люди самі збираються, допомагають розвантажити автівку, роздати, рознести. Навіть знаходяться майстри, які ремонтують машину у разі несправності. І саме ці люди настільки тримаються за свою землю, що не готові залишати її навіть тоді, коли скрізь летять снаряди та палають будинки.
Волонтер також надав відео, де вся команда намагалась вмовити літню жінку поїхати з ними у безпечне місце. Вона залишалась одна у селі, а ворог був вже близько.
«Ці люди готові навіть вмерти, але не відпустять свій клаптик української землі», — додав волонтер.
Читайте також: Волонтер Дмитро Артемов: «Впевнений, що відродження України почнеться з села»
Рятувати потрібно не тільки людей
Вже під час запеклих боїв за Бахмут разом з кількома іншими волонтерами до останнього евакуював людей, тварин і навіть допомагав вивозити майно мешканців, які того потребували. На цій ділянці фронту неодноразово потрапляли під обстріли. Зокрема автівку, де їхав Дмитро з волонтерами, обстріляли й вони дивом залишилися живими. Всі, хто перебував на той час у машині, змогли вибратися, але транспорт довелось довго ремонтувати. А за кілька днів після цього він знову приїхав до Бахмута, щоб вивезти архівні документи з Пенсійного фонду.
«Люди звернулися з таким проханням, адже часто траплялися випадки, коли зверталися за нарахуванням пенсії, а паперів не було. Мені було дуже важливо допомогти. Тож ми згуртувалися з друзями та почали евакуацію документів до Краматорська. А коли наступного дня планували повернутися за тим, що не змогли забрати, нас вже не пропустили», — згадує волонтер.
Займається Дмитро й евакуацією тварин.
«Зазвичай це коти та собаки, але було, що навіть оленів та білу вовчицю вивозили на Закарпаття. Вона їхала прямо біля мене на сидінні. У цьому і є наша головна відмінність від росіян: вони тварин їдять, а ми рятуємо», — підсумував чоловік.
На запитання, де бере сили та чи буває страшно під час таких поїздок до регіонів, де точаться активні бойові дії й сам фронт надзвичайно рухливий, відповідає:
«Щоразу. Всі бояться, бо ми — живі люди. Однак це не означає, що потрібно сісти й скласти руки. Кожен має робити своє задля перемоги. І я дуже вдячний моїй родині за те, що вони мене підтримують. Жодного разу близькі не дорікнули, що я весь час приділяю волонтерству. Вони не тільки з розумінням ставляться до моєї справи, а й долучаються, як можуть. І ще я думаю про те, що моїм донечкам ніколи не буде соромно за мене. Навпаки, дивлячись на все це, вони мають наочний приклад, що можна жити не тільки заради себе. І це дуже тішить», — каже Дмитро Артемов.
Наступне відео можна подивитися у нашому Telegram-каналі, й ми будемо дуже вдячні за підписку!
Ця публікація здійснена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Антикризовий медіа-центр» не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!