Як Краматорські бджілки перебрались до Черкащини та наближають Перемогу
Відома «краматорська бджілка» Ірина Сидоренко разом з родиною переїхала до маленького села Куцівка Черкаської області. Навіть у переселенні продовжила велику справу – плести сітки для українських військових.
Евакуація до села Куцівка
З початку широкомасштабного наступу росії в Україну «Краматорські бджілки» не припиняли плести сітки на замовлення хлопців із ЗСУ. Але коли ситуація на сході ставала усе складнішою та стали частішими заклики до евакуації, Ірина Сидоренко разом з родиною вирішила їхати. Вона з чоловіком, донька з двома дітьми, три кота, дві собаки та папуга на початку квітня вирушили на захід України.
«Ані родичів, ані знайомих у нас нема в тих краях, їхали в «нікуди». Єдине – відразу планували знайти житло в селі, бо з господарством не дуже пускають до квартир, також не було зайвих грошей, щоб сплачувати оренду», – розповідає Ірина.
Але на захід України так і не доїхали. Зупинились переночувати в селі Куцівка Черкаського району, бо вже втомились від дороги та наступила комендантська година. Звернулись до сільського голови, їх поселили на ніч у школі. А коли прокинулись зранку, побачили наскільки тихе і красиве те село з квітучими садами та вирішили й зупинятись.
Спочатку велика родина жила в місцевій школі. Але згодом Ліля, донька Ірини, разом з дітьми переселились до хати. Гуртом готували ту хату до новосілля, замовили трактор зорати город. Місцеві жителі принесли насіння, посадили картоплю та овочі.
Ірина разом з чоловіком Володимиром півтора місяці жили в школі, а згодом теж перейшли до пустої хати в селі. Жінці настільки сподобалась тиха Куцівка, що вона покликала до села й інших бджілок-волонтерок. Зголосилась приїхати тільки Олена Гребе, яка стала жити в школі.
«Тут неймовірні люди! Вони завжди намагаються чимось допомогти, чимось пригостити або поділитись, – розповідає Ірина. – Ми вже свої 40 відер картоплі викопали, а місцеві жителі продовжують ділитись. Тільки обмовилась, що нема холодильника, тут же привезли на мотоблоці нам холодильник! Така ж історія була з телевізором. У селі поганий інтернет та телефонний зв’язок. Тепер плету сітки та дивлюсь марафон по ТВ. Надумала шити труси для хлопців на передовій, тут же знайшли вільну швейну машинку»
Як налагодили виробництво
Оговтавшись пару днів від переїзду до безпечної Черкащини, тут же взялись за звичну справу. Частину матеріалів привезли з Краматорська, щось докупили в місті Сміла на місцевому ринку та в секонді.
Найболючіша проблема – відсутність сіток для основи. Ці сітки стали готувати самостійно. Ліля опанувала техніку макраме та плела з ниток сітку-основу. Розпочали працювати в школі і потім розширили виробництво, коли оселились по хатах.
Краматорські переселенці облаштували в селі аж три локації з плетіння сіток. Одна локація – в будинку Лілії з дітьми. Лілія плела саму основу, 20-річний Василь фарбував та робив саму маскувальну сітку. Друга локація – в будинку Ірини. Володимир став головним з нарізання смужок з тканини для сіток, а Ірина робила маскувальну сітку.
Зазвичай на одну людину, яка плете сітку, декілька нарізальників, розповідає Ірина, як то було в Краматорську. А тут виходить навпаки. Усе навантаження з нарізання – на одну людину. Володимир також узяв на себе питання «логістики» між трьома локаціями. Звідки що забирати та кому що приносити.
У школі для плетіння пристосували шкільну дошку. Коли приїхала Олена та доєдналась до команди переселенців, вона так і продовжила працювати, використовуючи шкільну дошку. Ірина спочатку плела на паркані. А згодом Володимир зробив зручні рамки, які були легкими та мобільними і які можна було совати у будь-яке місце для плетіння.
Як раніше, сітки плетуть на замовлення від військових, зробити запас про всяк випадок не вдається, усе миттєво забирають. Здебільшого, допомагають військовим, які боронять схід України.
Сітка зі спандбонду
Коли відновило роботу на Харківщині те виробництво, де Ірина зазвичай замовляла сітку для основи, стало значно легше. Бо вивільнились руки, задіяні в плетінні сітки-основи.
Новим знайомством для майстринь стала робота зі спандбондом – це такий полімерний матеріал, з якого під час ковіду робили маски. Пофарбований у камуфляжні кольори спандбонд підходить для виготовлення кікімор та маскувальних сіток.
Усе вдалось завдяки співпраці з краматорськими підприємцями. Ще на початку повномасштабного вторгнення Юлія Володченко спитала в «бджілок», якої допомоги вони потребують, разом з майстринями шукала нитки для плетіння основи, допомагала з координацією.
Фінансову підтримку надала компанія Quartsoft. Уже згодом, у евакуації Юлія Володченко знову зв’язалась з Іриною та разом з іншими однодумцями організувала передачу рулона спандбобу. Цей полімерний матеріал виявився дуже зручним для плетіння маскувальних сіток.
Його треба різати інакше, не просто на смужки, а такими листочками, надсікаючи тканину, зате виходить краще, економніше й дає більше маскування, пояснює Ірина. Працювати з новим матеріалом їм сподобалось. За підтримку щиро вдячна усім причетним.
«Сітка зі спанбонду не намокає, отже не будуть змінюватись її колір і вага, вона не буде гнити після дощу або снігу. Тканина легка, але при цьому міцна. Її легко нарізати, що теж важливо. У цього спанбонду правильні кольори. Звичайну тканину для плетіння важко підібрати. Фарбування ж псує тканину та вона швидко вицвітає», – говорить про переваги майстриня.
Ще одна «бджілка» з Краматорська – Аннета Чупріна. Вона переїхала до міста Сміла, що за 28 км від села Куцівка. Жінка плете кікі у волонтерському центрі ГО «Січ» та відправляє на Краматорськ. Завдяки підтримці від краматорських підприємців Анетта також почала працювати зі спандбондом.
Торбинка у подарунок
Відправляючи чергове замовлення, обов’язково додають мішечок з подарунками. Його готує онучка Ірини, 25-річна Дарина
Дівчина виготовляє неймовірні прикраси з бісеру, продаючи які родина може купувати необхідні матеріали для плетіння сіток. Вона в родині – головна заробітчанка, жартує Ірина.
«Серед нових клієнток онучки стала Ірина Верещук зі свою командою, – пишається Дариною жінка. – Вони замовили подарунки для іноземних делегацій, які приїздять до України. Передали купу прикрас для таких подарунків».
Фенечки та значки в торбинці разом з сітками – це нова традиція, яку започаткували майстрині саме в евакуації. Сувеніри ці наче шматочок тепла та турботи для тих, хто воює.
Працювати з дому, не йдучи до майстерні, як це було в Краматорську, Ірина вже звикла. Так набагато більше часу приділяє роботі, бо кожну вільну від домашніх справ хвилинку може присвятити плетінню. Поступово облаштовують побут. Придбали електроплитку, щоб готувати їсти. Поки гріються інфрачервоним обігрівачем, але може доведеться й піч топити. Такий досвід родина з Краматорська має, тепер згадають те, що робили колись давно.
Фото надані Іриною Сидоренко
Ольга Нікуліна, «ЗмІнИ.Схід»
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
Дякую, пані Ольго, за увагу до нас і чудову розповідь, яка получилась з мого сумбурного інтерв’ю телефоном. Працюємо разом на Перемогу, кожен на своєму місці!