Як сувенірна майстерня WoodLike переїхала з Донеччини до Києва

З Костянтинівки до Києва переїхала майстерня WoodLike. В умовах війни родина Поколенків продовжує виготовляти патріотичні сувеніри та допомагати українським військовим.

Родинна справа

Сімейну майстерню дерев’яних виробів WoodLike родина Поколенків з Костянтинівки відкрила в 2019 році. Так продовжили справу предків – прадід Дмитра займався виготовленням багетів для дзеркал. На тому ж місті на родинному подвір’ї збудували й нову, сучасну майстерню.

На закупівлю верстатів та обладнання витратили власні гроші. З часом залучили два гранти, придбали лазерний принтер завдяки участі в донорському проєкті підтримки соціального підприємництва.

Від Донецької ОДА за програми підтримки малого бізнесу купили 3D фрезер. За тиждень до початку великої війни його привезли та встановили в майстерні. Встигли включити та тільки спробувати працювати на новому обладнанні.

Від карти України до ліжаків для котів

У більш-менш мирні для Донеччини часи родинна майстерня виготовляла різні вироби з деревини. Загалом – понад 80 найменувань сувенірів, розвивальних іграшок та корисних речей для побуту та роботи.

Серед них – бізікуб, абетки, пазли, мобільні столики для роботи стоячи чи сидячи, вічні календарі, органайзери, підставки, блокноти у дерев’яній обкладинці та багато інших цікавих речей, які можна подарувати комусь на свято або придбати для власного користування. Охоче замовляли також прикраси на ялинку, шпаківні, підставки для медалей тощо.

Найбільшою популярністю користувались вироби, тематично пов’язані з національною символікою. Це магніти, брелки із зображенням герба України, Донецької області, невеличкі карти України та Донеччини. Серед авторських розробок Дмитра – дерев’яна карта-пазл України, яку можна вишивати. Кожен регіон прикрашений окремим візерунком під вишивку.

Ця ідея народилась завдяки співпраці з однодумцями, хто просуває тему українства на Донеччині. Готуючись до свята, керівниця українського розмовного клуба Файно з Краматорська Оксана Муравльова попросила зробити таку мапу, яка б об’єднала людей під час спільної роботи над вишивкою.

Так народилась карта з пазлів, над проєктом та виготовленням працювали два місяці. Її подарували безкоштовно. Це був перший крок соціального підприємництва родини Поколенків. З тих пір майстерня WoodLike інвестувала частину прибутку на підтримку та розвиток громадських організацій та інституцій Донеччини.

«Ще до війни наш проєкт вишитої карти просили продати. Ми навіть не питали, скільки грошей пропонують. Відразу відмовились. Це наша гордість», – каже Дмитро.

Українці везли сувеніри від Woodlike за кордон, вироби з Костянтинівки були вже у США, Польщі, Іспанії, Португалії, Чехії, Франції, Греції. Популяризували свою справу й під час ярмарків нет тільки на Донеччині, але й в Києві.

Велика війна та допомога містянам

З 24 лютого поточного року усі плани родини та майстерні пішли нанівець. З першого дня широкомасштабного вторгнення довелось перелаштовувати звичайний ритм життя та роботи. Звісно, замовлень на сувенірну продукцію не стало. Тим більше, коли в Костянтинівці закрилась Нова пошта, було незрозуміло, яким чином надсилати готові вироби замовникам.

Усі зусилля зосередили на захисті міста від потенційної навали ворогів. Безкоштовно виготовляли адресні таблички-вказівники для укриттів, друкували листівки із закликом вступити до лав самооборони міста. Це робили в майстерні. У вільний час родина брала участь у виготовленні бандеросмузі, будуванні оборонних споруд.

Коли залишатись в місті було все більш небезпечно і обласна влада також закликала до евакуації, вирішили поїхати з Донеччини. З собою не брали навіть літніх речей, бо думали про швидке повернення додому. На той час ніхто не думав, що війна може затягнутись, а ворог буде сунути нескінченно.

Релокація WoodLike з Костянтинівки до Києва

Коли жили в евакуації на Дніпропетровщині, то весь час думали про роботу. В мирній частині України працювали кав’ярні, магазини, люди  продовжували жити мирним життям. Патріотичну символіку обов’язково купували б, особливо зараз, коли настав час справжнього єднання українців, розмірковували Наталя та Дмитро.

За основним місцем роботи Наталя Поколенко – журналістка в одному з міжнародних проєктів. Ця організація розпочала проводити заходи з релокації бізнеса з небезпечних регіонів. Порадившись, родина  також прийняла рішення про перевезення своєї майстерні.

Як відбувалась релокація бізнесу

Організаційні питання довелось вирішувати протягом двох тижнів. Мали великі проблеми з транспортом. Для перевезення обладнання була необхідна фура, а більшість перевізників вже виїхали з Донеччини. На момент релокації дорожчав бензин. Ввечері домовились про одну ціну – зранку вона виросла на 30%. Вибору не було, вже вся майстерні стояла спакована, чекала на вантажівку.

Також потребували завантажувач, бо 3D фрезер важить 1200 кг. Винести своїми силами його фізично неможливо. У Костянтинівці залишився єдиний на все місто завантажувач, решту вивезли. На нього треба було полювати, бо попит був величезний.

«Якби то знати….Цей фрезер ми везли до Костянтинівки з Київщини. А тепер повезли назад», – каже Наталя.

Для нового розміщення майстерні розглядали три варіанти. Один – на Дніпропетровщині. Але побоювались близькості до Донеччини та намірів рашистів захопити більше території. Другий – Львівщина. Але то було далеко, а родина все ж таки має намір повернутись до мирної української Донеччини. Врешті решт обрали Київ. У великому місті більше можливостей, упевнені підприємці.

З пошуком приміщення під  майстерню WoodLike також мали чимало клопоту. Начебто домовились з власником ангару під Києвом, своєю автівкою вже приїхали. За годину мала бути фура з обладнанням, але той власник повідомив, що здав приміщення іншим. Довелось терміново шукати інший варіант. Але він виявився зручнішим, бо орендували будинок з великим господарчим приміщенням. То ж тепер живуть та працюють в одному подвір’ї, не треба витрачати час та дефіцитне пальне на дорогу.

Про допомогу під час релокації бізнесу Поколенки знали. Подались на цю програму, але підтримки не чекали, розраховували лише на власні сили. Вже коли переїхали до Києва, з ними зв’язались представники цієї програми та поцікавились, як там справи. Через те, що майстерню вже перевезли, порадили написати звернення до Київської адміністрації зі сподіванням на компенсацію.  Поки жодної допомоги від держави підприємці не отримали.

Читайте також: Програма релокації бізнесу в більш безпечні регіони України

Нові сувеніри від майстерні WoodLike

Майстерня відновила роботу відразу як встановили обладнання в новому приміщенні. Знаходячись в евакуації на Дніпропетровщині, Дмитро розробив проєкт мапи України з позначенням міст-героїв, готові виконати таке замовлення.

З’явились нові сувеніри – магніти:  це з відомою маркою про «русский корабль», тракторні війська, моя хата всюди. Почали використовувати 3D фрезер, вже зробили перший винний столик.

Сувеніри від WoodLike вже продають на Хрещатику! А також багато замовлень з різних регіонів України. Половина – зі сходу, від давніх клієнтів та партнерів та від нових. Додались нові замовники з Київа, Ірпеня, Бучі, Черкащини.

Домовились з художницею, яка малює будівлі Маріуполя. Хочуть використати її малюнки для виготовлення серії сувенірних виробів з маріупольською тематикою: Азовсталь, Драмтеатр, Вежа, архітектор Нільсон тощо. Це будуть кольорові магніти, картини на стіну тощо.

Поки триває війна, 20% прибутку родинної майстерні відправляють на потреби ЗСУ. Мають зв’язок з партнерами та допомагають закривати найболючіші питання з забезпеченням військових на сході України.

Працюють як і раніше утрьох. Основне навантаження – на Дмитрові, він приватний підприємець. Наталя після своєї основної роботи та у вихідні допомагає чоловікові. Готові деталі виробів доводиться постійно шліфувати. Оця монотонна робота та гуркіт шліфувальної машини відволікає від сумних думок, каже жінка.

Їхня дочка – студентка. Марія відповідає за просування майстерні в соцмережах, фотографування сувенірів. Усі разом вірять, що українське військо переможе і вони повернуться до своєї домівки.

Замовлення з ірпінської школи

В останні дні перед широкомасштабним наступом майстерня виконала замовлення приватної школи з Ірпеня та виготовила спеціальні іграшки для занять з дітьми. Встигли відправити Новою поштою. Але Нова пошта припинила свою роботу і замовлення десь підвисло.

Увесь час в голові щось гризло, розповідає Наталя. По-перше, читали новини про Ірпінь та з жахом думали, чи жива та жінка. По-друге, було незручно за начебто невиконане замовлення. Уже навіть думали спробувати зателефонувати клієнтці та вислати подарунок взамін того замовлення. Але для цього треба було відновити виробництво та мати можливість відправлення.

І справжім дивом було повідомлення в додатку, що клієнтка через три місяці забрала своє замовлення в Ірпіні. Це було щастя, згадує Наталя. Приватна школа вже відновила свою роботу в місті, тож нові іграшки були якраз на часі.

Фото: Наталя Поколенко

Ольга Нікуліна, «ЗмІнИ.Схід»


Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках – YouTube або Facebook або Twitter. Долучайтесь!


Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram.  Долучайтесь!

Цей сайт використовує cookies