До повномасштабного вторгнення на Донеччині активно займалися розвитком та просуванням туристичних маршрутів, а також збереженням культурної спадщини регіону. Одні з тих, хто цим опікувався, – громадська організація «Центр підтримки громадської активності «Крила». Нині через активні бойові дії та окупацію частини області про туризм чи збереження пам’яток культури важко говорити. Як вберегти спадщину Донеччини та відновлювати її після перемоги, а також що можна робити вже зараз – на ці питання шукаємо відповіді разом із головою ГО «Центр підтримки громадської активності «Крила» Яною Синицею.
Чому зараз важливо говорити про відновлення і збереження культурної спадщини, зокрема і на Донеччині?
Про збереження, відновлення і захист спадщини важливо говорити завжди. Просто от саме такі часи кризові. І коли є загрози для зникнення спадщини, воно проявляється найактивніше оце проблематичне питання. Чому важливо? Важливо було і 5 років тому, і 10 років тому, зараз важливо, зокрема, тому що ми знаходимося в дуже наша спадщина культурна природна знаходиться в дуже небезпечному становищі і ми сьогодні намагаємося робити те, що треба було робити багато раніше, бо упередити щось легше, ніж запобігти вже, коли сталося лихо. – Яна Синиця – голова ГО «Центр підтримки громадської активності «Крила»
А що можна робити для збереження, саме от які дії. Чи що зараз робиться, наприклад?
Я, на жаль, всього, можливо, інструментарію не знаю тому, що ми зі своєю командою, коли в нас була така можливість працювати і зараз, коли є можливість ще працювати з іншими громадами, у нас послідовність одна: ми досліджуємо, фіксуємо, а потім коли вже є матеріал, ми його аналізуємо і робимо певні кроки. Тобто фіксувати усіма можливими засобами: аудіофіксація, відеофіксація, фотофіксація, – у буквальному сенсі збирати все інформація до інформації, обов’язково створювати базу для роботи, бо зазвичай в нас так лебідь, рак та щука чи перепрошую російською швидко, наприклад, от тобто такі враження, що кожен працює на своїй орбіті. Так було. Маю надію, що може щось зміниться в цьому напрямку. Тобто хтось досліджує один напрямок, хтось інший ця інформація не акумулюється по тому місці. Чому в нашому випадку, коли ми працювали для того, щоби презентувати свій регіон туристам воно спрацювало? Ну як спрацювало? Тобто ми вимушені були збирати всю інформацію, яка стосувалася підприємницької цікавої діяльності і обрядів, і традиції, природи, тобто от ми її акумулювали і я якраз бачила раніше, що, на жаль, це виняток з правил. Зазвичай воно знаходиться все по різних кабінетах, по різних документах. Як це взагалі можна зібрати докупи? Тобто має напевно бути якісь окремо або відділ, або структура, от яка буде поєднувати всі ці всю цю інформацію. Тобто це не має і взагалі ця інформація не має зберігатися в приватних руках, тому що це теж добре, що ми відповідальні і ми цій інформації, що ми збираємо. Навіть зараз, яку ми фіксуємо, то ми будемо передавати в архіви. І тут навіть нема питань, що вона збережеться в тому вигляді, в якому досліджено, але люди різні і ситуації різні. І тому добре було б, щоб цим все ж таки державні установи займалися. – Яна Синиця.
Зараз є чудовий віртуальний тур шахтами, соляними шахтами Соледару, який був створений за підтримки громадської організації «Крила». Наскільки взагалі зараз цей тур користується популярністю, бо зараз Соледар захоплений тимчасово і відвідати ці шахти не має можливості, ми не знаємо, що з ними буде потім?
Я не можу сказати, бо в мене нема статистики переглядів. Це міг би відповісти виконавець автор цього туру наш Сергій Орлик. Але я хочу сказати, що я за ці два роки пережила хвилі всіх новин, пов’язаних як з Соледаром, так з Лиманом, з Бахмутом, тому що наш маршрут, з яким ми працювали «Шлях позначений сіллю» стосувався всіх цих населених пунктів. І от буквально по всім точкам, локаціям, коли люди шукали, світові журналісти, бо були дзвінкі із Франції, із Австралії, звідки тільки не було. Тобто люди шукали інформацію по місцевості, заходили та знаходили наші ресурси, чи то туристична Лиманщина, чи «Шлях позначений сіллю», телефонували, задавали питання. І це отак от відбувалося від міста до міста в залежності від того, як розвивалися події, які були новини, тобто в хвилю тоді, коли на слуху Соледар була хвиля інформації і запиту по Соледару. Так само було з Ямполем, так само з Лиманом, так само з Лисичанським, з Бахмутом. Ну я можу просто мені іноді здавалося, що в мене якісь такі ну дежавю, бо ми проходили, ніби по маршруту шляху, по-нашому солоному многостраждальному шляху, знову і знов по всіх новинах, але я знаю, що на основі, я чула, що на основі віртуального туру саме завдяки тому, що він існував, була потім створена гра «Minecraft» для збору коштів і допомоги школі, здається, в Дніпропетровській області. Боюсь я конечно бути неправою. Але мені здається, що набагато складніше таку гру можна було б розробити, якщо би не було в основі віртуального туру, бо якраз віртуальний тур дав можливість в форматі 3D побачити, як все це ну в шахті представлено, тобто ані фотографія, ані відео вони не дають такого уявлення, як 3D-панорами. – Яна Синиця.
Торкнулися теми «Шлях, позначений сіллю» і це був один з туристичних маршрутів, які розробляла громадська організація «Крила» і взагалі до повномасштабного вторгнення ви просували туризм на Донеччині та Луганщині. Що, наприклад, буде з туризмом в області далі, якщо не буде активних бойових дій чи буде перемога? Чи можливо його взагалі розвивати?
Я боюся щось прогнозувати. В першу чергу, треба буде зрозуміти, які цінності. Тобто що таке було шлях, що ми зібрали одними цінностями одним містом, одним значенням історичним, культурним, багато партнерів, багато локацій. Тобто шлях транслював і транслює певні цінності культурного значення. А що і як буде відбуватися після того, як ми зможемо сідати за стіл і розмовляти про відновлення, мені складно сказати. По-перше, треба зрозуміти, хто буде вести ці розмови: люди, які залишилися там і пережили жахіття і для них це дуже травматичний досвід; люди, які поїхали ,які мають інший досвід інший; люди, які приїдуть потім працювати, відновлювати на пусте місце ніхто не приїде, спадщина – це не те, що колись зроблено і воно статично залишається на віки, от саме зараз відбувається те, що потім треба буде аналізувати, складати якісь суспільні цінності і на основі їх вже будувати бачення не раніше, не знаю, як можна раніше тому, що спадщина, в першу чергу, це от ну трансляція певних цінностей, які вони будуть. Зараз складно сказати. Зараз тільки можна сказати щодня вони трансформуються, для мене це надважке питання тому, що дуже багато роботи буде перед тим, щоб взагалі про це говорити. Ну як на мій погляд. – Яна Синиця – голова ГО «Центр підтримки громадської активності «Крила»
А чи, скажімо можливо зберегти ту спадщину, яка в нас була? І відновити її чи ні, на жаль?
Дивлячись про що йдеться. Ні, є речі, є колекції, які неможливо відтворити, неможливо оновити, можна тільки допомогти, наприклад, людям, які працювали над тим чи іншими напрямками. Допомогти, от наприклад, це маленький приклад. У нас є творча майстерні «Оберіг» у Бахмуті, яка з колегами зі Слов’янська двічі втратила колекцію «Пам’ятне життя», присвячене подіям Чорнобильській трагедії, тобто двічі. Вони один раз її тратили в Донецьку, вдруге вони втратили колекцію в Лимані. І ніхто не робить висновки в тому плані, що це спочатку має бути для початку треба напевно відбудувати і відпрацювати механізм її захисту під час загрози, бо я, якщо чесно, не бачила прикладів такого рішення по збереженню, які би евакуації по збереженню, по швидкому реагуванню на проблеми з боку наших представників культури не бачимо. Можливо, вони і були, я бачила тільки збоку інших зацікавлених, наприклад, небайдужих організацій чи людей, які пишуть, як відбувалася евакуація, тобто все робилося руками волонтерів, добровольців. Але, на жаль, по Лиману, наприклад, по своїй території я не бачила такого керівництва евакуацію, щоб можна було сказати, що відпрацьований механізм. Хоча події 14-го року мали б навчити нас. Я може повірила би, що це складно було зробити там Чернігівській області, в Херсонській, але на Донеччині, де ми цей шлях вже пройшло в 14-му році, чому відбулося все так, як відбулося, це дуже велике питання. – Яна Синиця.
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
