Заняття з нейрографіки проводять у Кропивницькому

Базовою юридичною освітою людей похилого віку займається Фундація “Вік щастя”. Зокрема, проводить тренінги в Івано-Франківську. Профільні експерти – нотаріуси, адвокати, фахівці з надання правової допомоги діляться порадами. Слухачі вчаться нюансам укладання угод, складання заповіту. А також посвідчити договір пожиттєвого утримання та інші документи. Заняття проходять в обласній універсальній науковій бібліотеці ім.І.Франка. Проєкт реалізують за підтримки Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина.

Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках – YouTube або Facebook або Twitter. Долучайтесь!

#Кропивницький став тимчасовим прихистком для голови громадської організації “Вік щастя” зі Слов’янська Наталі Бондаренко. Тут місцева спільнота підтримала активну жінку, аби вона продовжувала діяльність об’єднання на новому місці. Нині “Вік щастя” пропонує активності як для переселенців з Донеччини та Луганщини, так і місцевих мешканців. Чим саме займаються – дивіться у відео.

Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках – YouTube або Facebook або Twitter. Долучайтесь!

Керівниця Фундації підтримки осіб старшого віку «Вік щастя» розповіла про переїзд до Кропивницького, активності у новій громаді та залучення переселенців до культурного й соціального життя. 

Кропивницький – це таке «тепле» місто

Початок повномасштабного вторгнення росії в Україну застав пані Наталю у рідному Слов’янську. Вона одразу ж зв’язалася з донькою та поїхала до неї у Харків, де долучилася до волонтерської діяльності. Ситуація у місті загострилася, і жінка виїхала до Дніпра, а згодом повернулася до Слов’янська, знову ж таки – волонтерити. Коли ж постало питання евакуації, пані Наталя обрала Кропивницький.

«Я переїхала до Кропивницького, чому я дуже рада. По-перше, недалеко – зручно повертатися. По-друге, для мене Кропивницький – це таке «тепле» місто. Я кожен день проходжу повз театр корифеїв, я дуже люблю цю українську літературу, я дуже люблю Карпенка-Карого… Може, якби це був Кіровоград, я і не переїхала б. А Кропивницький для мене асоціюється з українськістю», – каже жінка.

Відновили діяльність та знайшли партнерів

На новому місці Наталя довго сидіти склавши руки не могла, тож почала відновлювати активності, які проводили для «Вік щастя» раніше. 

«Нам допомогли: ми придбали палки для скандинавської ходьби, вдалося евакуювати комп’ютери із нашого Слов’янська, тому тут у Гончаренко-центрі  ми започаткували комп’ютерну школу. Домовились зі студією пілатесу – нам раз на тиждень безкоштовно проводять заняття. Домовилися зі студією східних танців – раз на тиждень у нас танці». 

 (Фото «Вік щастя») 

Долучають до заходів як переселенців, так і місцевих. Так, наприклад, пані Ірина допомагає чоловікові у роботі з ОСББ. Їй доводиться працювати з електронними документами, постійно щось друкувати тощо. 

«Хотіла б бути більш грамотною у роботі з комп’ютером. Я прийшла вперше, і мені дуже сподобалося. Хочеться приходити та дізнаватися більше», – ділиться враженнями жінка.

Схожа ситуація й в Олени. Жінка за фахом – юристка, й постійно працює з комп’ютером, проте їй не вистачає більш загальних знань та розуміння програм. 

«От що мені одразу налаштували, тим я і користуюся. А якщо в мене щось не виходить, то я одразу кричу сину, щоб допоміг. На відміну від молодшого покоління, я завжди боюся пробувати. А дітям простіше самим мені зробити, ніж пояснити».

Користуються популярністю й інші заходи, які організовує «Вік щастя». Так, наприклад, на заняття з пілатесу щотижня приходять близько 10 людей.

«Я побачила, що це моя спільнота. Хочу продовжувати життя, бути у формі і фізично, і морально. Тому я ходжу скандинавською ходою, займаюся пілатесом, вивчаю комп’ютер і беру участь в усіх заходах», – каже Лілія, мешканка Кропивницького. 

«Я вкладаю свій внесок у допомогу…»

Наталя Бондаренко, як керівниця Фундації підтримки осіб старшого віку, в першу чергу, зосереджується на роботі з цією категорією переселенців. 

«Мені дуже приємно, що я вкладаю свій внесок у допомогу переселенцям. Мені приємно, що приходять люди поважного віку, які приїхали  з Маріуполя, з Сєвєродонецька, наприклад. Вони розказують жахи, як вони виїжджали. І, звичайно, на новому місці людині старшого віку, яка залишила все, що вона набувала впродовж життя, – це настільки складно… У молодої людини є ще бачення життя попереду. А людина старшого віку, коли б вона вже мала підбивати підсумки і насолоджуватися життям, вона має все це покинути, щоб потім піднятися і продовжувати жити. І тому наші всі заходи спрямовані на те, щоб у цьому допомогти. Коли я бачу, як вони «відтаюють»… навіть, коли людина плаче – це вже почуття, а не «замороженість», коли вона навіть плакати не може. Це вже відпускання тих емоцій і відчуттів, це вже початок відновлення».

«Це дуже важливо, що людина хоче бути в одному строю з державою»

Як психолог за фахом, жінка започаткувала тут же, на території Гончаренко-центру інтеграційну групу взаємопідтримки. 

«Тут ми можемо поговорити, поділитися досвідом. Тут люди тільки старшого віку. Ми можемо поділитись і підтримати, показати людям, що вони не самі, і що тут в Україні вони отримають підтримку, і зможуть продовжувати боротися і допомагати. Вони долучаються до волонтерських центрів, допомагають плести маскувальні сітки тощо. В першу чергу, мені ставлять питання «Де я можу бути корисною? Куди мені піти?». Це дуже важливо, що людина хоче бути в одному руслі і строю з усією державою і рухатися до перемоги. 

Моє завдання – допомогти людям у цій спільноті відновити психологічні ресурси і продовжувати життя. Знайти друзів, волонтерити, ходити в театр і на танці тощо… Головне, щоб людина могла побачити майбутнє – своє, своєї сім’ї і своєї країни». 

Ріта Карпенко