Зброя бідних. Частина перша
Сирія. Дамаск. Цех по ремонту бронетанкової техніки Сирійської арабської армії. На задньому плані – радянські танки Т-62, які, попри поважний вік, досі воюють.
Сучасне озброєння завжди було запорукою перемоги у війні. Саме завдяки йому арміям європейських держав в свій час вдалося протягом трьох століть завоювати спочатку Центральну та Південну Америки, а згодом –Африку, Індостан та велику частину земель Азії.
У ХХ-ХХІ ст. історія повторилася. У 1991 році під час війни у Перській затоці Міжнародні національні сили, завдяки кількісній та якісній перевазі в озброєнні, впродовж лічених днів зуміли завдати поразки іракській армії. Ситуація повторилася у 1999 році, коли блок НАТО масованими бомбардуваннями об’єктів території Союзної республіки Югославії, домігся припинення нової ескалації балканських воєн, та виведення югославських військ з Косово та Метохії. А у 2001 році таким самим чином армія США та союзників взяла під контроль Афганістан, формально усунувши від влади ісламістський режим «Талібан». Через два роки розпочнеться нова війна у Перській затоці, яка пройде точнісінько по такому ж сценарію.
Людство вступило в епоху воєн шостого покоління, коли війну можна виграти без участі сухопутних військ, а виключно масованими повітряно-космічними ударами авіації по найважливішим адміністративним, промисловим і комунікаційним об’єктам супротивника. Їх колапс усуває саму можливість ведення ворогом ефективної війни, а значить – призведе до його поразки!
Проте високотехнологічні війни шостого покоління можуть собі дозволити тільки дуже багаті держави, такі як США. Паралельно на планеті Земля ще довго будуть вирувати конфлікти, у яких сторони будуть використовувати як нове, так і застаріле озброєння та техніку.
В умовах хронічного недофінансування армії, тотальної корупції, системного відставання української науки та військово-промислового комплексу, Україні годі сподіватись на появу у достатній кількості якісно нового вітчизняного озброєння та техніки. Хтось плекає надії на поставки іноземного озброєння від Сполучених Штатів Америки. Проте тотальна корупція та компрадорська позиція правлячої псевдо-еліти, яка не бажає воювати, унеможливлюють у найближчій перспективі такі поставки. Доходить до абсурду. Наприклад американці досі не можуть зрозуміти чому Україна просить зброю, і водночас поставляє танки закордон. Після такого, хоч якоїсь довіри до України та головнокомандувача її збройних сил геть чекати. А питання захисту територіальної цілісності потребує невідкладного вирішення. Нікому не відомо, коли Російська Федерація забажає нової ескалації бойових дій на Сході України. І з якого котла знову доведеться прориватись частинам та підрозділам ЗСУ. Як би там не було, до цього часу Україна має нарощувати озброєння будь якими засобами.
Одним зі засобів забезпечення українського війська потрібним озброєнням є модернізація застарілого озброєння та техніки. Причому мова іде про вдосконалення вже геть застарілих зразків техніки, які давно зняті з озброєння. Таке собі створення «зброї для бідних». Цей спосіб був багатократно апробований у ХХ ст. та довів свою ефективність. Звичайно, це є вимушеним ходом, але ніяк не панацеєю. Застаріле озброєння не зможе забезпечити якісної переваги над супротивником. Проте в умовах недостачі озброєння та військової техніки всіх видів, перебирати не доводиться. Збройним силам України ПОТРІБНА техніка і озброєння, принаймні для утримання ворога на лінії розмежування. Для того, щоб після заїзду чергового «гуманітарного конвою» лінія фронту не проходила по лінії Дніпра. І така техніка має застосовуватись до тих пір, поки український військово-промисловий комплекс не налагодить масового випуску сучасного озброєння та техніки.
Це перша стаття автора, у якій буде явно значно менше його власних думок та висновків. Стаття буде майже суцільно складатися з історичних прикладів. Тому що по тематиці статті все вже сказано і зроблено до автора. Лишилося все це просто і доступно описати. Тож автор пропонує читачеві пристебнути ремені безпеки – і звернутися до історії.
Після вторгнення в Радянський Союз, Вермахт зійшовся у бою із вкрай небезпечним супротивником. Радянські бронетанкові війська мали у своєму розпорядженні техніку, яка кількісно і якісно переважала німецькі танки. Жоден зразок німецького танка не міг на рівних протистояти радянським середнім танкам Т-34 і важким КВ-1. Вермахт потребував нову техніку, проте німецька промисловість банально не встигала пустити в серію модернізовані танки для протистояння радянським. Вихід знайшовся раптово і дещо неочікувано.
Протягом літа 1941 році Вермахт успішно громив радянське військо. В числі трофеїв німцям дісталася солідна кількість радянських 76 мм. дивізійних гармат Ф-22, які як виявилось, були здатні успішно уражати самі сучасні радянські танки. Водночас, з озброєння Панцерваффе (німецькі бронетанкові війська – прим.автора) поступово знімалися легкі танки Pz II та Pz38t, втрати яких були особливо високими.
Німецькі конструктори пішли шляхом найменшого спротиву. Якщо ж танків поки мало, а під рукою є хороші протитанкові гармати – давайте їх поставимо на шасі і пустимо в бій. В результаті на світ з’явилася протитанкова самохідна артилерійська установка (ПТ САУ) 7,62 cm Рak 36r. Перші ПТ САУ з трофейними радянськими гарматами виявилися малорухомими, перевантаженими. Їх тонка броня не рятувала від ворожого вогню, а високий силует не дозволяв належно замаскуватись на місцевості. Проте сама ідея протитанкової установки з потужною гарматою була правильною.
Ідея була розвинута, і того ж року, на шасі знятих з озброєння легких танків встановлювалися протитанкові гармати РАК-40. Влітку 1942 року, машини під індексом Marder II, а в січні 1943 року – Marder 38t, стали надходити на озброєння Вермахту. З літа 1942 році Вермахт уже міг принаймні в обороні протистояти масованим атакам радянських танків Т-34 і КВ-1. Снаряд гармати Рак36r (німецьке позначення радянської гармати Ф-22, прим. автора), пущений з дистанції 350 метрів пробивав лобову броню танка КВ-1. А з травня 1943 року на озброєння надійшли більш вдосконалені ПТ САУ Marder III.
ПТ САУ Marder, незважаючи на появу нових більш досконалих зразків, активно застосовувалися на всіх фронтах другої світової війни, де проявив себе дешевим та ефективним протитанковим засобом. І навіть станом на березень 1945 року, коли Третій Рейх уже корчився в агонії, в складі Вермахту та СС лишалося 118 боєготових Мардерів.
Десь на східному фронті… Німецька ПТ САУ 7,62 cm Рak 36. Високі, кутасті, відкриті з трьох сторін – ці маленькі «самохідки» виявилися високоефективними протитанковими засобами.
Самохідки Мардер були типовою конструкцією «на колінці», гібридом гармати, поставленої на шасі знятих з озброєння легких танків. Також вони мали ряд конструктивних недоліків, таких як слабке бронювання, високий силует, проблеми при експлуатації певних механізмів та агрегатів. Проте Мардери добре проявили себе як легкий винищувач танків. Діючи з засідок, та з заздалегідь підготовлених позицій, маневрений Мардер був вкрай небезпечним супротивником, і був здатний уражати більшість радянських танків. Німецька економіка, в умовах наростаючого дефіциту всіх ресурсів і в умовах постійних бомбардувань спромоглася у найкоротші строки налагодити випуск простих та дешевих зразків озброєння та техніки.
Ще далі у цьому плані пішли ізраїльтяни, які заходилися у спішному порядку реанімувати та модернізувати давно застарілі танки часів другої світової війни. Молода держава Ізраїль у 1948 році здобула певну кількість американських танків «Sherman». Застарілі танки були у спішному порядку модернізовані та негайно кинуті в бій, і прийняли активну участь протягом Війни за незалежність 1947-1949 р.р. та Суецької кризи 1956 року.
Оскільки власних виробничих потужностей євреї не мали, а на виробництво національного танку бракувало і часу і грошей, вони заходилися вкотре модернізувати старі та закуповувати нові «Шермани». За допомогою французьких спеціалістів вдалося буквально «втиснути» у башту танка потужну 105 мм. гармату.
У 1962 році модернізовані М51 «Супер Шерман» надійшли на озброєння Сил оборони Ізраїлю. Перше бойове хрещення «Супер Шермани» прийняли під час Шестиденної війни 1967 року, де завдяки потужному гарматному озброєнню змогли на рівних протистояти єгипетським та сирійським танкам радянського виробництва Т-34-85, ІС-3 та СУ-100.
Ізраїльський танк М51 «Супер Шерман».
Востаннє старі «Супер Шермани» вже будучи переведеними у резервні підрозділи прийняли участь у війні Судного дня 1973 року; коли Ізраїль опинився на грані військової катастрофи, і кидав у бій буквально все, що їздило і стріляло. На цей раз «Супер Шерманам» протистояли новітні радянські танки Т-54 та Т-62. У відкритому бою проти них «Супер Шерман» не мав жодних шансів на виживання. Проте завдяки досвідченим екіпажам та грамотній тактиці оборонного бою ізраїльтянам вдалося зупинити наступаючих єгиптян та сирійців, а згодом – самим перейти у контрнаступ.
Скромні матеріальні ресурси Ізраїлю, а також постійні проблеми з постачанням озброєння та техніки за кордону привчила ізраїльтян дбайливо використовувати наявне озброєння, військову техніку та обладнання. Згадаймо, що після розгромної для арабських держав Шестиденної війни 1967 року Великобританія і Франція оголосили ембарго на поставку озброєнь в Ізраїль, і відповідно всі контракти на закупку озброєнь у цих державах були анульовані. Тому Ізраїль озброювався буквально всім, що міг дістати.
Багато зразків бронетехніки були багаторазово модернізовані, а коли подальша модернізація ставала неможлива – переобладнані в інші різновиди бронетехніки. Наприклад, захоплені під час арабо-ізраільських воєн радянські танки Т54 та Т-55 не залишались без діла, а були прийняті на озброєння під індексом ТІ-67. З 1988 року уже застарілі радянські танки отримали нове життя у вигляді важких бронетранспортерів «Ахзаріт». З танків було знято башту, натомість в корпус додано відсік для перевезення десанту з семи вояків, встановлено новий потужний двигун та якісно посилено бронезахист.
Ізраїльський важкий бронетранспортер «Ахзаріт».
Бронетранспортери «Ахзаріт» продовжують службу, активно і успішно використовувались в бойових діях проти арабських екстремістів.
Втім саморобки на колінці вже не є рідкістю і в україно-російській війні. Типова саморобка – легкий гусеничний тягач МТ-ЛБ, на який у польових умовах силами вояків встановлюються 23 мм. зенітні гармати ЗУ-23. Відповідно ці машини, незважаючи на легке бронювання активно використовуються як бойові машини підтримки піхоти, і успішно використовуються як Збройними силами України, так і ЗС РФ та підконтрольних їм незаконних збройних формувань.
На цьому відео – бойова машина підтримки НЗФ у дії.
А на цьому – уже заводська модифікація, виготовлена в Україні
Саморобки, попри свою технічну примітивність, за умов масового застосування та при вміло організованій тактиці застосування могли і можуть бути ефективним допоміжним інструментом підтримки війська на полі бою.
Далі буде…
Курт Оберст
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
