Протитанкові ракетні комплекси: Післямова
У попередніх трьох статтях автор предметно розповів про матеріальну частину протитанкових ракетних комплексів. В якості післямови автор окреслить ряд проблем, які мають бути вирішені при прийнятті на озброєнні нових зразків високоточного протитанкового озброєння.
Для початку трохи загальної теорії. Для ефективного використання нових видів озброєння держава та її армія мусять попередньо виконати наступні умови.
- Організувати його якісне виробництво (якщо зброя власного виробництва), або організувати його регулярні та безперебійні поставки (якщо зброя іноземного виробництва і закупається закордоном) у такій кількості, яка буде достатньою для задоволення потреб діючої армії в умовах бойових дій. Також виробництво/поставка мають забезпечити утворення запасу озброєння, боєприпасів та комплектуючих до нього у випадку зростання інтенсивності бойових дій.
- Організувати навчання особового складу по експлуатації, технічному обслуговуванню озброєння. Навчений особовий склад може ефективно використовувати озброєння, а належне технічне обслуговування у польових умовах зменшує знос озброєння та забезпечує його тривале використання.
- Вироблення тактики найбільш ефективного бойового застосування озброєння. Кожна зброя має свої характеристики та може бути призначена для ураження тих чи інших цілей. Завдання збройних сил на рівні штабів та у військах – ефективно та адекватно застосовувати зброю з максимальною ефективністю відповідно до її характеристик.
Якщо у цьому ланцюзі не вирішено пункт номер один, то якою б грізною і ефективною не була зброя, її кількість не буде достатньою для тотальної переваги над супротивником на полі бою, і відповідно не зможе вплинути на загальний хід війни. Якщо не вирішено пункт два – то зброя з часом буде виходити з ладу, ба навіть становити небезпеку для особового складу. Якщо не вирішено пункт три, то зброя не зможе бути використана ефективно.
Військова історія рясніє прикладами невдалого та неефективного застосування вдалих та ефективних видів озброєння. В якості негативного прикладу можна привести історію німецького важкого танку «Тигр» протягом другої світової війни. Коли важкий німецький танк вперше з’явився на полі бою, виявилось, що на весь Третій Рейх банально не вистачає залізничних платформ, які здатні витримати бойову машину масою в 57 тонн. Ще гіршою виявилася ситуація на полі бою, коли для евакуації багатотонного танка доводилося чіпляти три напівгусеничних тягача, які ледве тягнули цю громаду. Німцям довелося у пожежному порядку розробляти техніку для обслуговування танків «Тигр», з чим німці в принципі і справилися, але вже пізніше. Те саме відбулося і з тактикою застосування. Першу бойову обкатку «Тигри» пройшли у СРСР під Ленінградом в серпні 1942 року. Згідно особистого наказу Адольфа Гітлера, новітні німецькі танки кинули в бій по заболоченій місцевості, де практично всі машини стали небоєздатними через непролазну грязюку та технічні проблеми. З великими труднощами чотири танки було евакуйовано, а одна машина дісталась Червоній армії. І лише навчені гірким досвідом німці капітально переглянули тактику застосування новітніх танків. Почалося формування окремих «важких танкових батальйонів». Які уже у 1943 році стали грізною силою на полі бою.
Ще одним негативним прикладом є перше застосування культової штурмової гвинтівки АR-15. Бойовий досвід застосування гвинтівки під час В’єтнамської війни з березня 1965 року, виявив її низьку експлуатаційну надійність. В результаті зброя швидко забруднювалося і її заклинювало прямо на полі бою. В ході розслідування спеціальною комісією було виявлено цілий ряд виробничих та організаційних причин, як-от – неякісна марка пороху з сильним нагаром, нехромований канал стволу та затворна група, які в умовах вологого клімату миттєво іржавіли, а також некомплект засобів для догляду зі зброєю і відсутність навчального курсу у військах по догляду за новітнім зразком зброї. Для усунення виявлених недоліків Сполучені Штати у прямому смислі слова залучили всю свою промислову та адміністративну могутність. Набої почали споряджати якісним зразком пороху, на виробництві почали хромувати ствол та затворну групу, всі штурмові гвинтівки поставлялися у війська укомплектованими засобами для чищення, а також роздрукованою інструкцією з експлуатації. Кожен вояк в обов’язковому порядку проходив навчальний курс по догляду зі зброєю. Така копітка праця дала свої плоди: штурмові гвинтівки сімейства АР-15/М16 стали надійною та ефективною зброєю.
І знову про Джавеліни
У квітні 2018 року на офіційному рівні було повідомлено, що на виконання домовленостей між США та Україною, Збройні сили України отримали на озброєння партію протитанкових ракетних комплексів «Джавелін» – 37 командно-пускових блоків та 210 протитанкових керованих ракет. Це стало приводом для справжньої інформаційної ейфорії у провладних колах. Президент Петро Порошенко та міністр оборони Степан Полторак на своїх сторінках у ФБ не шкодували словесних реверансів Дональду Трампу та висловлювали безмежний оптимізм з приводу майбутньої стабілізації конфлікту на Донбасі.
Автор пропонує подивитись на ситуацію з ПТРК Джавелін з боку вищезазначених трьох умов ефективного використання зброї. Отже.
Почнемо з самого головного. По факту всього 37 ПТРК та 210 ПКР стали результатом довгих дипломатичних домовленостей між США та Україною, а не були предметом економічного контракту на поставку озброєння. Переговори про їх отримання тривали більше ніж рік. І фактично це був подарунок, жест підтримки з боку США. Припустимо, що частина з 210 ПКР була застосована на Донбасі. Відповідно потрібно оновити запас цих ПКР для подальшого застосування. І яким чином їх отримувати? Знову президенту та українським дипломатам більше року благати США про допомогу? Цей процес може розтягнутись на місяці, якщо не на роки. В той же час обстановка на Донбасі може в межах доби спалахнути з небаченою силою. Варіант просто банально взяти і купити за рахунок оборонного бюджету України ще хоч якусь кількість ПКР? Можливо, але бюджет Міністерства оборони жалюгідний настільки, що просто не витримає закупівлі партії ПКР вартістю у 100 000 доларів за одиницю. Отже найперший висновок з вище сказаного наступний — Україна не має матеріальних чи фінансових ресурсів для скільки небудь масового озброєння Збройних сил України ПТРК «Джавелін».
Далі. Як згадувалося вище, попри автоматизацію пуску ПКР по цілі, досвід бойового застосування «Джавелінів» довів, що для ефективного використання потрібен вишколений оператор. Вишкіл досягається тривалим навчанням, в т.ч. тренувальними пусками ПКР по цілям в умовах, максимально наближених до бойових. А тепер питання, яке слідує з першої умови: чи здатні ЗСУ дозволити собі навчальні пуски ПКР вартістю в сто тисяч доларів США? Навряд!
Досі, ні у високих кабінетах, ні у штабах фронтових частин і підрозділів ніхто не має уявлення, а яким чином використовувати дорогу високоточну американську зброю?
Взагалі питання ефективного бойового застосування — цілий комплекс питань. Саме головне з яких – в який підрозділ на якій ділянці лінії розмежування передати всі 37 ПТРК? Чи розкидати їх по-два три ПТРК по всім бригадам ЗСУ на лінії розмежування? Чи створити окремий спеціальний протитанковий підрозділ, який буде у підпорядкуванні командування ООС, і буде за потреби відправлятись на самі загрозливі ділянки фронту для виконання окремих чітко визначених задач. Єдиний організаційний крок Міністерства оборони з приводу протитанкового озброєння – це складування всіх ПТРК «Джавелін» на складах Яворівського полігону. Це все, на що спромоглося Міністерство оборони після отримання новітньої зброї.
В той же час, в ході контрпартизанської війни у Афганістані американці застосовують ПТРК «Джавелін» для точкового ураження малопомітних замаскованих укріплень супротивника. Хоча початково ці ПТРК мали чисто «протитанкову» функцію.
Українські ПТРК
Читач, який трохи слідкує за темою, може задати резонне питання: чому замість того, щоб носитися з «Джавелінами» Україні не прийняти на озброєння ПТРК власного виробництва типу «Стугна-П» та «Корсар»? Автор пропонує розібрати детальніше це питання.
ПТРК «Стугна-П» та ПТРК малої дальності «Корсар» є одними з багатьох «довгобудів» українського військово-промислового комплексу. Роботи над цими ПТРК були розпочаті київським конструкторським бюро «Луч» на замовлення МО ще у 2010 році. У 2012 році ПТРК «Стугна-П, був прийнятий на озброєння. А у 2017 році – так само було прийнято і ПТРК «Корсар».
ПТРК «Стугна-П» вже встиг наробити багато інформаційного галасу. І багато хто робить зі «Стугни» конкурента «Джавеліну». Наскільки заслужено?
Звичайно, Україна мусить налагодити виробництво власного протитанкового озброєння. Але у автора виникають сумніви в новітньому українському протитанковому озброєнні. І ось чому.
Варто було б задати Гендиректору КБ «Луч» та Міністерству оборони три вже озвучені мною прості питання. Припустимо, що до українських ПТРК немає претензій у частині технічної якості. Але – чи здатна українська промисловість налагодити масове виробництво українських ПТРК??? Не двісті ПТРК за весь 2018 рік а скажемо дві тисячі ПТРК з запасом у десять тисяч ракет? Автор сумнівається у цьому. Будь яке загострення бойових дій на лінії фронту, будь який ривок Збройних сил Російської Федерації через територію окупованого Донбасу, Білорусі та окупованого Криму, чи сепаратистський путч у Харкові вичерпають буквально за дві-три доби інтенсивних боїв всі запаси українських ПКР. Не кажучи вже про супутнє відновлення чисельності знищених/виведених з ладу ПТРК. Без запасу ПКР ЗСУ можуть миттю лишитись без протитанкового озброєння. Що матиме вкрай згубні наслідки.
Знову треба задати питання конкретно Міністерству оборони: чи особовий склад ЗСУ досконало володів матеріальною частиною нових українських ПТРК? Скільки було здійснено навчальних пусків? Саме навчальних, а не демонстраційних перед об’єктивами відеокамер!
І найголовніше. Бойове застосування. Єдиним фотографічним підтвердженням перебування ПТРК «Стугна-П» на лінії фронту є ось це фото, опубліковане у Твітері. У відкритих джерелах відсутня інформація про ефективність українських ПТРК проти російської бронетехніки, а також їх технічну та експлуатаційну надійність. Причому автор наголошує на тому, що головні рекомендації мають надходити саме від «кінцевого споживача» – вояків Збройних силу України, які знаходяться на лінії фронту. Прийняття на озброєння «сирих» у технічному відношенні ПТРК обернеться марними витратами коштів та ніяк не підвищить вогневу міць української піхоти.
У порівнянні з українськими ПТРК, «Джавелін» уже має достатню багату бойову біографію: дві війни (Другу іракські та вторгнення у Афганістан). Саме там і сформувалася репутація «Джавелінів» як могутньої зброї. Жоден український ПТРК не може похвалитися такими результатами.
Коментар з приводу: Автор зразу відкидає тезу про те, що ця інформація навмисне не розголошується, бо вона є «секретною». В українських реаліях, де всі силові відомства трохи менше ніж повністю забиті російськими шпигунами, секретність приносить більше шкоди, ніж користі. А ще, в українських реаліях дуже поширеною є тенденція «напарити» державі щось «сире» і за великі гроші, через близьких родичів за допомогою псевдопрозорих тендерів.
Наприкінці можна з впевненістю вивести ключову тезу, яка актуальна буде завжди у воєнний час. Новітнє озброєння має розпочинатися з воєнної промисловості. Яка зможе у потрібних обсягах задовільнити потреби Збройних сил у озброєнні відповідної якості. Яка буде здатна підтримувати у потрібній кількості стратегічні запаси озброєння та боєприпасів, щоб в будь який момент заповнити їх недостачу через бойові дії. А ще – потрібна нормально організована система навчання особового складу ЗСУ, яка замість місити грязюку на Ширлані має проходити інтенсивне навчання у експлуатації ПТРК. Але про це автор розповість детальніше у наступних статтях.
Курт Оберст
Протитанкові ракетні комплекси. Частина 1
Протитанкові ракетні комплекси. Частина 2
Протитанкові ракетні комплекси. Частина 3
Відстежуйте події, що відбуваються на сході України, разом з нами на наших сторінках - YouTube або Facebook або Twitter або Telegram. Долучайтесь!
[…] Протитанкові ракетні комплекси: Післямова […]