Благодійники допомагають людям у прифронтових громадах Донеччини

Власна справа — перший крок до успіху. У цьому переконались четверо переселенців із Донеччини та Луганщини, які вже на новому місці змогли відкрити власний бізнес та розпочати підприємницьку діяльність.

Вони, так само як і майже 20 тисяч українців, взяли участь у програмі «Власна справа», отримали грантові кошти на створення / розвиток бізнесу та досягли успіху.

Дізнайтесь, як їм це вдалось, які бізнес-ідеї обрали переселенці та якими є плани на майбутнє:

Лікарка-косметолог з Донеччини релокувала свій бізнес до столиці 18 квітня 2024 в 12:38 89458 коментарі відсутні Власну справу лікарка-косметолог Світлана Касрашвілі розпочала до повномасштабного вторгнення в Краматорську. Після того, як пропрацювала в комунальному та приватному закладах, жінка захотіла більшого розвитку для себе і відкрила власний кабінет. Нині Світлана продовжує справу в евакуації у Києві. У столиці вирішила розширити свої можливості, тому скористалася програмами підтримки та розвитку бізнесу.

Надія з Луганщини відкрила власний тату салон в евакуації. Починала з невеликого орендованого куточка в салоні на Луганщині, а згодом відкрила власну тату студію у Черкасах. Надія з Кремінної розпочала власну справу на новому місці. Дівчина взяла участь у державній програмі «Власна справа» та виграла грант.

Анастасія з Бахмута втілила мрію про власну кав’ярню на новому місці. Тривалий час Анастасія з Бахмута мріяла відкрити власну кав’ярню. Однак втілити мрію зважилась у Черкасах завдяки грантовій програмі «Власна справа». Така державна підтримка дає можливість розпочати бізнес як мешканцям Донеччини, так і тим, хто змушений був рятуватися від великої війни в інших регіонах країни. Нині Анастасія у Черкасах створила частинку Бахмута.

Лікар-психіатр зі Слов’янська започаткував власну справу. Після початку повномасштабного вторгнення лікар-психіатр зі Слов’янська Євген Смаль втратив змогу працювати в обласній лікарні. Натомість вирішив розпочати власну практику. Нині має кабінет у Дніпрі, де приймає пацієнтів, а також консультує онлайн.  Крім того, лікар хоче розширятися та відкрити кабінет у рідному Слов’янську.

Понад 14 500 нових підприємців з’явилися завдяки грантовій програмі «Власна справа» з моменту її започаткування.

З якими труднощами стикнулась підприємниця під час започаткування власної справи – дивіться в інтерв’ю з Надією Можаєвою.

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО «Антикризовий медіа-центр» не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.

Українські захисники відбивають ворожі атаки на Покровському напрямку; міста та села під бомбами та ракетами – росіяни вбивають цивільних мешканців області; на Донеччині створили нову заповідну зону  – про це та інше в інформаційному підсумку тижня.

• Війська рф обстріляли 13 населених пунктів області. Під бомбами та ракетами – Гірник, Курахове, Покровськ, Торецьк, Нью-Йорк, Щербинівка та інші населені пункти.
• 500 кілограмову авіабомбу скинули росіяни на житловий сектор Костянтинівки в ніч на 11 червня. Серед цивільних 5 поранених.
• Понад 600 цивільних людей залишаються у Часовому Яру, у Красногорівці – понад 300. 
• ЗСУ відбивають атаки росіян. На Покровському напрямку агресор намагався просуватися в районах Новоолександрівки, Новопокровська, Новоселівки Першої та Калинового.
• Виставу «Маріупольська драма» представили актори Донецького академічного обласного драматичного театру (м. Маріуполь) на фестивалі «BABEL F.A.S.T 2024» у Румунії. 
• Новий заказник «Хрестищенські Пагорби» створили у Донецькій області. Заповідна ділянка площею 160 гектарів розташована на території Святогірської міської територіальної громади.

• Share
  • Facebook
  • Twitter
  • Pinterest
  • StumbleUpon

• Like

• Previous
• Next

1

Татьяна

Share

• Facebook
• Twitter
• Pinterest
• StumbleUpon

Like

0 Discuss

Download

Open Link

Close Full

Description

Keyboard Shortcuts Dismiss

• SSlideshow
• MMaximize
•  Previous
•  Next
• escClose

Луганську обласну молодіжну раду створили за тиждень до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Вони мали б розробляти та реалізовувати молодіжну політику в рідній області та нині працюють по всій Україні, реалізують проєкти, які об’єднують людей. Вже зараз члени молодіжної ради думають, чим можуть допомогти у відновленні Луганщини після деокупації. Наскільки важко планувати відбудову зараз, поспілкувалися з головою Луганської обласної молодіжної ради Ганною Рясною.

Коли була створена Луганська обласна молодіжна рада і чим зараз займається? Як змінилася діяльність спочатку повномасштабного вторгнення? 

Історія нашої каденції Луганської обласної молодіжної ради дуже є історично важливою так, як ми створилися за сім днів до повномасштабного вторгнення. І взагалі не вбачали бачення своєї діяльності і члени, і я, як голова, в період повномасштабного вторгнення, думали про те, що будемо розвивати молодіжну політику на Луганщині в маленьких містах, селищах Луганської області. А склалося так, що зараз молодіжна рада працює в різних куточках України.

Я бачу, що ви багато взагалі проєктів реалізовували, Луганська молодіжна рада, і один з них був «Діалоги Перемоги». Про що цей проєкт?

Взагалі «Діалоги Перемоги» – це для нашої молодіжної ради вже вдруге. Це діалог молоді з числа молодіжної ради і взагалі молоді Луганщини про проблеми, про їх бачення взагалі роботи Луганської обласної молодіжної ради, взагалі роботи органів місцевого самоврядування, військових адміністрацій. Це діалог молоді, який після завершення самого заходу народжується в якийсь документ, який потім потрібно виконувати.

Ви казали, що це вдруге, правильно я розумію, «Діалоги Перемоги» два проекти було чи як?

В 22-му році Кремінська молодіжна рада виграла проєкт «Діалоги Перемоги» і Луганська обласна молодіжна рада його приймала в Дніпрі. Ми проводили таке невеличке стажування, показували молоді, як працює гуманітарний хаб, спілкувались про проблеми, перспективи і подальші дії. 

Другий проєкт був 23-му році, першою частиною якого було напрацювання трьох проєктів, які про проблеми молоді, яка наразі є частинкою Луганської обласної молодіжної ради і волонтерами її. За результатами був обраний з трьох проєкт про форум молодіжних рад, під час якого напрацьовували план відновлення молодіжної роботи зараз, згідно якого працюємо, такі ключові аспекти цього плану є підтримка ментального здоров’я молодих ВПО через програму, також програма життєстійкості – це про вивчення потреб молоді, які на території Дніпропетровської області. Другий етап – це надання мінігрантів на вирішення тих проблем, які зараз є в молоді. Також ще однією складовою є кар’єрне консультування так, як для молоді це одне з найактуальніших питань, як жити, де жити, за допомогою чого жити.

Я також бачила, що обговорювали загалом питання відновлення Луганщини, правильно, у рамках цього проєкту і загалом обговорює молодь відновлення?

Поняття відновлення  має дуже широкий сенс. І на сьогодні відновлення є те, що ми гуртуємо молодь Луганщини. Ми створюємо нові молодіжні ради, як дієві мінікоманди для відбудови в подальшому, бо ми вбачаємо таку собі місію працювати і не чекати, поки буде сама фізична деокупація Луганської області. Ми маємо вже сьогодні починати робити певні кроки. На першому місці – це об’єднання людей, створення молодіжних рад, її мережа розширилась – сьогодні 13 молодіжних рад, щиро дякуємо тут за підтримку військовій обласній військовій адміністрації, якій ми адвокатували проблеми наші про те, що людей потрібно об’єднувати. Хто знає, що взагалі молодіжна рада створюється рішенням органу місцевого самоврядування або військової адміністрації. Тобто створитись ми просто, якщо є об’єднання молоді, яке хоче працювати не можемо, тут потрібна підтримка влади. На сьогоднішньому етапі ми її маємо. Ці дієві команди вже далі впроваджують проєкти, ініціативи. І взагалі ми хочемо бути таким надійним молодим плечем для нашої влади для того, щоб плідно разом працювати. І взагалі шукаємо вже сьогодні і дієвих партнерів, які б допомагали робити проєкти вже на Луганщині після звільнення, бо маємо досвід і відкриття шелтерів, відкриття центрів адміністрування, гуманітарних хабів, тому досвід нашої молоді дуже великий.

Наскільки зараз важко планувати якусь відбудову?

Дуже важко, бо ось годину тому були вибухи, ми в Дніпрі. Дуже важко загалом планувати будь-що, але все одно ми пишемо і проєкти. Ось зараз на стадії підтримки проєкт завдяки співпраці з ПРООН. Це буде таке дослідження щодо того, де знаходиться наша молодь. Ми собі в цьому році постали таку мету: побачити візуально, в яких населених пунктах, яка кількість наших молодих людей луганських і ми будемо скоро запускати таке дослідження. Для чого? Для того, щоб ми бачили, в яких наставлених пунктах України ми маємо створювати, до прикладу, ресурсні центри, бо вже є три і для того, щоб мережу розширювати або трансформувати ресурсні центри, наприклад, в інклюзивні центри. Це вже такі деталі. Ми хочемо знати, де велика скупчення наших молодих людей.

Після деокупації Луганщини чи планували вашу роботу якось відновити, чи є вже план якийсь?

Після деокупації напевно це буде найщасливіший момент, коли ми зможемо фізично побачити свою рідну домівку. Планували, звичайно, хочеться, команди молодіжних рад, щоб вже готові команди за різними населеними пунктами Хтось їхав фізично туди, займався відбудовою. Хтось напрацьовував проєкти, взагалі підтримку для того, щоб направляти гуманітарну підтримку туди: ліки і багато іншого. Інші вбачають в обороні про те, що якщо деокупація буде і коли буде це, не говоримо про те, що ворог наш зникне, а ми маємо бути готовими, що там безпечно навряд чи буде. Підтримка і співпраця з органами поліції, ДСНС, також ми бачимо проєкти, до прикладу, з ДСНС хотілось би донести дітям, що таке розмінування. Ми маємо виховувати покоління людей, які об’єктивно дивляться і ворогу, і знають як з неї вийти. Також маємо на меті надати молодим людям і дітям знання з першої домедичної допомоги, бо за цим майбутнє і ми маємо точно знати, як надати першу допомогу. І взагалі в мене така ще дуже давно мрія про те, щоб на Луганщині у кожному бомбосховищі в підвальному приміщенні створити молодіжний простір. Він і про безпеку, і про розвиток. Ми маємо проаналізувати всі помилки, які були допущені до цього, і жити в умовах війни, і знати, як реагувати на ці виклики.

Чи готові такі команди, про які ви говорили, щоб от поїхати на відновлення, чи створені вже вони, чи будуть в процесі ще створення?

Сказати об’єктивно, якщо зараз буде деокупація, хто поїде, про це потрібно говорити фізично з кожною людиною. Команди теоретично готові, що буде практично це ж і все про психологічний стан людей, це вже друге питання. Фізично дуже складно на сьогодні про це говорити. Ментально люди готові, люди чекають моменту повернення додому в свій будинок, в кого зберігся. В кого немає також такі люди є. Ми спілкуємось не тільки з молодими людьми. Я як керівник шелтеру переселенців Луганщини щодня спілкуюся з людьми, які живуть в шелтері, і люди готові, вони чекають того щасливого моменту, щоб поїхати додому, навіть якщо його фізично немає. Вчора був обстріл в Лисичанську і багато хто з наших мешканців втратили свої домівки, але вони готові навіть жити в такому по типу шелтеру на Луганщині, аби допомагати своїй землі відбудовуватися і щоб вона взагалі була наша українська Луганщина.

Ви казали, що шукаєте партнерів, які б допомогли вам в питаннях відновлення. Наскільки, скажімо, зараз йдуть на контакт партнери, бо Луганщина майже вся окупована і ми не знаємо строків, коли ця деокупація відбудеться? 

Дивіться, говорити про міфічні речі на сьогодні донори не дуже налаштовані, бо фізично Луганська область окупована. Зараз більше ми говоримо про те, що потрібно забезпечити ВПО житлом. На сьогодні це про розширення і шелтерів, які мають переформатувати свою діяльність в місця компактного перебування, а той в соціальне житло, в якусь програму, яка в подальшому буде забезпечувати людей житло. Якщо буде момент деокупації дуже швидким, то багато партнерів, які будуть займатися відбудовою: це про житло, про шелтери, про розмінування. Такі партнери є, але це також більш предметно буде говоритися на моменті деокупації. Але зараз я вбачаю у тому, що ми не маємо зупиняти свою роботу і чекати деокупації, ми маємо кожного дня займатися ВПО, бо у людей проблеми є сьогодні і зараз той час, коли потрібно займатися їхніми проблемами, нашими.

Із занедбаного на показовий лише за 3 роки перетворився дитячий оздоровчий табір «Яструбок», що у Святогірську. Дітей та їхніх батьків приваблювали організацією змістовного дозвілля та новаторськими ідеями. Багатьом доводилось заздалегідь ставати у чергу, аби отримати путівку на літній відпочинок. За словами директора ДОЛ «Яструбок» Олега Шевченка, все було спрямовано на подальший розвиток. Повномасштабна війна (тимчасова окупація, розбитий та розграбований табір) поставила плани на паузу, але не вбила мрію…

Багато родин з різних міст Донеччини знають, яким був табір до війни, адже щороку привозили до вас дітей. Але ж так було не завжди. Як все починалось?

Коли  у грудні 2016 року я прийняв табір, було доволі складно, адже потрібно було міняти абсолютно все. Репутація була не дуже хорошою, дітей приймали лише дві зміни за весь сезон. Складно було, але саме це і спонукало щось робити. Тож власним коштом вклався в табір, зробив ремонт, придбав деяке обладнання. У мене був невеличкий бізнес (мережа зоомагазинів та крамниць побутової хімії на ринках). Продав – і всі кошти вклав у свою мрію.

А потім сідав в автівку, об’їжджав усі профспілки, заводи, дитячо-юнацькі спортивні школи, танцювальні колективи та гуртки і спілкувався з керівниками  — пропонував їхати в табір. Далі пішли кошти від продажу путівок, і ми вже їх акумулювали на розвиток. Купили ліжка з ортопедичними матрацами, запустили 25-метровий басейн. Колись я тут відпочивав, потім працював вожатим і пам’ятаю його, тож для мене було шоком, коли побачив на цьому місці сосни. За півтора року ми його запустили й тут навіть дівчата з краматорської команди, чемпіонки України з водного поло, тренувалися.

Хто вам допомагав?

Команда. Можу сказати, що команда вирішує 90% всіх справ, веде до успіху, і мені вдалося підібрати саме таку. Я багато і довго працював вихователем, вожатим у таборах на Чорному та Азовському морі, у Святогірську. Тобто було вже коло однодумців, які підтримали, приїхали, тому і вийшов такий крутий результат. Можна зробити шикарні умови, але якщо немає команди, класного контакту з дітьми, цікавих заходів — нічого не вийде.

Так з досить скромного табору ми зробили дуже цікавий формат. І коли приїжджали потім на різні семінари та заходи, де всі табори збиралися, ми вражали їх своїми новаторськими програмами. І вони з радістю запозичували у нас все це. Тоді ми вже розуміли, що знаходимося на досить пристойному рівні, а у 2019 році просто були переповнені. Наші ліжко-місяця — це десь 240, але в одну зміну змогли розмістити 350 дітей. Динаміка була дуже крута, багато цілей, ідей, цікавих програм, з’явились постійні клієнти.

Ви чи не єдині витримали обмеження, пов’язані з коронавірусом. Як це вдалось?

Так, у 20-му році ми одні з небагатьох відкрилися. Лише у серпні нам підписали акт приймання, хоч і з «драконівськими» умовами. Тобто були обмеження на ліжко-місця, проведення заходів. Тільки пов’язок 5 тисяч купив, бо їх потрібно було міняти п’ять разів на день.

Читайте також: Відпочинок  в умовах карантину – на Донеччині відкрилась лише п’ята частина дитячих таборів

Ми мріяли продовжувати роботу табору, тож зробили ще й зимову зміну. Поставили у двох єврокорпусах твердопаливні котли та запустили проєкт «Тематична зміна на вихідні» — з п’ятниці до неділі. Таким чином відзначали Масляну, Новий рік, Гелловін, день Святого Миколая. Планів та ідей було дуже багато… Все зруйнувала війна.

У росіян інші плани щодо наших мрій та розвитку

Яким для вас був початок цієї війни?

Війну я зустрів у Харкові. Якраз поїхав на конференцію, думав про міжнародні гранти для табору, але не склалося.

Насамперед, що зробили у той день — з’їхалися з друзями у Святогірськ, бо тоді у мене там були твердопаливний котел, запас харчів, різна «хімія» і можна було якийсь час жити. У перші ж дні зателефонувала Святогірська адміністрація — треба було приймати біженців з Волновахи та Ізюма. Ми приймали всіх,  готували, своїми коштами сплачували за все, бо мали можливість. Зазвичай люди виїжджали або виходили з гарячих точок, перебували у нас 2-3 доби, а потім їхали далі. Були й такі, яким нікуди було їхати.

Крім того, спільно з БФ «Слов’янське серце» допомагали з евакуацією, розмістили склад продуктів та фасували продуктові набори. Надали свої ліжка та матраци для приміщення у село Маяки для розміщення біженців. Коли почало прилітати у сам табір, вивезли на залізничний вокзал тих, хто залишався, і самі виїхали. Потім була окупація.

Дивіться також: Команда БФ «Слов’янське серце» допомагає мешканцям прифронтових населених пунктів

В якому стані був табір, коли ви його побачили та чи вдалось хоча б щось полагодити?

Після звільнення ми з друзями купили у Дніпрі матеріали, щоб хоча б вікна та стелі закрити, та приїхали у Святогірськ. Табір ще не було розміновано, ходили дуже обережно, бо на землі було багато мін «Пелюсток», що не розірвались. Я написав заявку у ДСНС, і вони розмінували. Що побачив? Табір винесли вщент. В їдальні був зроблений капітальний ремонт, був шикарний зал на 250 міст — вона розбита прямим ударом. По території їздив танк. Паркани пошкоджені. Майно винесли мародери. Це був жах.

Ми почали латати вікна, двері. Закінчили вже вночі, а через півгодини прилетіло поряд… Коли почало світати, побачили – все, що за день зробили, винесло хвилею. Розвернулися і поїхали, бо у таких умовах тут нічого не вдієш.

Читайте також: У Святогірську хочуть відбудувати зруйновану музичну школу

Хтось доглядає табір зараз?

Якщо чесно, у мене немає змоги платити за охорону, бо ще тоді витратив всі кошти. Зараз працюю в інших таборах, щоб просто жити. Ми за цей час з дружиною та дитиною переїжджали Україною дев’ять разів — де згодилися, там і працювали. Я продовжую займатися своєю улюбленою справою в інших локаціях, але там залишилася частина мого життя, мого серця.

Відбудуємо і зробимо ще краще

Які плани на майбутнє?

Хочу, щоб скоріше закінчилася війна нашою перемогою, щоб ми могли повернутися та почати відновлювати табір. Так, буде важко і, навіть якщо говорити про міжнародну допомогу на відновлення та підтримку, то поки не буде безпеки, ніхто кошти на табір не дасть.

Але я вірю, що перемога буде, і що все відбудуємо. Я і зараз бачу себе на рідній улюбленій локації — у Святогірську. Там, де творив те, що хотів і про що мріяв. Навіть тоді, коли мені казали, що це неможливо, я казав: «Ні, я це зроблю». І тепер буду докладати всіх зусиль, щоб відродити табір, зробити ще краще, ніж було. Вірю, бо я не один. Є люди, які перебувають зараз у Німеччині, Швейцарії, розкидані по території Україні, й ми з усіма підтримуємо зв’язок. Вони пам’ятають і люблять табір, тож тільки з’явиться можливість і можна буде сказати: «Починаймо», вони прилетять за будь-яких обставин і зроблять все.  Цей табір — не про гроші, це для душі. Люди реально боліють цим і від цього немає щеплення. Тут не буває випадкових людей, бо любов або є, або її немає. І цим сказано все.

Читайте також: Марина Могильна: «Культура — це не тільки організація заходів та дозвілля»

Наскільки влада на місцях почала долучати громадськість до процесів планування відновлення, про це говоримо з головою ГО «Центр дозвілля дітей з інвалідністю «ДИВОСВІТ» Юлією Володченко.

Також говоримо, чи вдалося коаліції «Інклюзивне відновлення України» змінити ситуацію з недолученням громадськості до процесів планування відновлення і які плани мають члени об’єднання надалі.