“Мандри” В’ячеслава Гутирі: мистецтво Донеччини представили у музеї Корсаків
В одному з найбільших артпросторів країни — Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків (МСУМК) у Луцьку — триває виставка художника, живописця та скульптора з Краматорська В’ячеслава Гутирі. Експозиція “Мандри” поєднала роботи, що вижили в окупації, з тим, що створив митець вже під час повномасштабної війни.
Журналісти Антикризового медіа-центру відвідали виставку та поспілкувалися з художником В’ячеславом Гутирею, а також із його донькою та менеджеркою Ганною.
170 робіт і одна ідея: як народилася виставка у музеї Корсаків
Виставку “Мандри” представили у Національному музеї Шевченка в Києві торік у жовтні. Вона принесла художнику нагороду від Національної академії мистецтв. Саме під час її отримання митець познайомився із подружжям Корсаків й отримав запрошення на персональну виставку в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків у Луцьку, яка відкрилася 24 серпня. Це стало початком тісної співпраці.
За словами менеджерки художника Ганни, в Луцьку представили майже всі роботи, що були в Києві, проте додали нові полотна та скульптури з чавуну і бронзи, створені митцем за останній рік.
“Персональні виставки В’ячеслава Гутирі були й раніше, але в Луцьку — перша. І це дійсно неймовірно, адже масштаб музею Корсаків вражає. Це велика триповерхова будівля, яка має площу 12 500 кв. м, складається із 15 залів. Найбільший простір для персональних виставок —понад 1000 кв. м. Це дозволило нам розмістити понад 170 робіт — живопис, скульптуру, графіку та інсталяції”, — розповіла Ганна.
Сам художник згадує, що його сильно вразив не тільки сам музей, а й ставлення власників до митців.
“Такої виставки ще не було, щоб людина і запросила, і машини надала для транспортування. Роботи для експозиції привезли з двох локацій у Києві та Кам’янському, розумієте? Це транспорт, логістика… І це вражає”, — зазначив В’ячеслав Гутиря та додав, що це є рідкісним проявом підтримки митців, якої, на жаль, бракує в сучасному світі.
Від Трої до сучасної України: подорож у семи серіях
Виставка у Києві, про яку розповів митець, відбулася 30 жовтня 2024 року, й її також відвідали журналісти Антикризового медіа-центру. Тоді експозиція налічувала шість тематичних серій, а до Луцька митець привіз живописні та скульптурні станкові роботи, які об’єдналися вже у сім серій: “Мандри до Трої”, “Дванадцять”, “Сім”, “Ріки”, “Сіль”, “Війна” та “Онук”.
Серцем експозиції є філософські роздуми митця, які переосмислюють усталені міти. Найбільш знакова в цьому плані — серія “Мандри до Трої”. В’ячеслав Гутиря пропонує власну версію подій, де Троянська війна була вирішена не битвою, а інтелектуальною дуеллю.
“Я думаю, що відомий всім “Троянський кінь” — це, так би мовити, тимчасовий шах. Як художник я не претендую на історичну правду, але у мене є своя версія, згідно з якою “Троянський кінь” — це були шахи, а Одіссей (Уліс) виграв партію”, — зазначив митець
Художник припускає, що Троя могла бути державою-містом на території сучасної України, де “могучість приростала на хлібі”. Ця філософія трансформується в його переконання про спільну культуру скіфів та греків, які “торгували з цивілізаціями, що жили біля моря, і навіть одружувалися між собою”. Митець спирається у творчості й на те, що острів Зміїний є храмом і могилою Ахілла, що підкреслює глибокий зв’язок українських земель з античною спадщиною.
Серія “Дванадцять” має глибокий біблійний зміст, поєднуючи дванадцять дерев’яних скульптур дітей-апостолів і дванадцять портретів відомих біблійних апостолів.
“Концепція полягає в такому своєрідному протиставленні: хлопчики символізують нових апостолів, які творитимуть нову історію та втілюють невинність, тоді як дорослі на портретах несуть тягар пройденого життєвого шляху. Це роздуми про невідому долю нового покоління та відстань між безтурботністю дитинства і складністю зрілості”, — пояснює Ганна Гутиря.
Серія “Сім” об’єднує твори, які звертаються до визначних подій епохи Христа, охоплюючи період від його народження до хрещення. Завдяки графічності й символіці робіт стає зрозуміло, наскільки глибоко автор переосмислив історичну спадщину. Художник надав їй нового життя в сучасному контексті.
Серія “Сіль” — інсталяція з відео і соляними світильниками, в яких використовують кристали солі з Бахмута та Соледара. Вона народилася після відвідин соляних шахт, які митець порівнює зі “шлунком доісторичного джерела землі”. З огляду на втрату Соледара та Бахмута ці роботи набули нової ваги та сенсу, зокрема й для самого В’ячеслава Гутирі. Митець народився у Бахмуті, у 1982 році переїхав до Краматорська, але довго не міг звикнути до нового міста.
“Мені Бахмут снився років п’ять, ніяк не міг звикнути до Краматорська. У снах блукав по Бахмуту, прокидався, а того міста нема. Та й змінилося вже тоді багато чого з того, що було у моєму дитинстві. А зараз… Знаєте, якась особлива аура у Бахмута є”, — поділився митець.
Серія “Ріки”, за словами В’ячеслава Гутирі, виступає символом вічності. Вона ніби розповідає про перехід з дитинства у зрілість, з язичництва до християнства, з необізнаності до святих таїнств, із небуття до визнання.
“Це те, що подарував мені Бог: моя рідна земля, сіль Донеччини, де я народився і де формувався як особистість”, — зауважив художник
“Війна” відображає події, що сталися після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. У лютому 2022 року митець перебував у селі Яремівка (на межі Харківської та Донецької областей), неподалік Святогірська. Через зруйнований міст, трасу під ворожим вогнем та заміновані поля навколо він разом із родиною опинився у вимушеній ізоляції. Лише завдяки відкритому безпечному коридору та волонтерам В’ячеслав із близькими зміг покинути окуповану територію. Сусід (архітектор, переселенець з Макіївки) допоміг врятувати мистецькі роботи, сховавши їх у своєму будинку, і це вберегло творчий спадок художника від розграбування чи знищення. А після того як українські військові звільнили цю місцевість, В’ячеслав одразу повернувся додому й організував перевезення свого творчого доробку: спочатку до Кам’янського, а згодом — до Києва.
Цей відрізок життя став основою для створення нової серії робіт. Особиста історія художника додає й трохи моторошного гумору: у серії “Сон окупанта в моєму домі” він відобразив свій досвід. Точніше — досвід своєї домівки.
“У моєму будинку якийсь час жили окупанти. Так от вони скаржилися сусідам, що не можуть довго там знаходитися, що складно спати, адже їм постійно сняться чорти”, — посміхається митець.
Серія “Онук” хоч і представлена на виставці В’ячеслава Гутирі, але містить роботи авторства його онука Гліба. Це живописні роботи, написані у 2017-2020 роках.
“Зараз він вже не займається, як раніше. Але я переконаний, що повернеться до мистецтва, адже у нього є все для розвитку у цьому напрямку: здібності, талант, вміння бачити… Поки що для нього це не на часі, молодий, але те, що його роботи вже можуть бачити люди — дуже цінно. І, думаю, це лише питання часу повернення до творчості. Водночас тиснути на нього ніхто не буде, бо мистецтво — це душа. Бажання. Життя”, — пояснив В’ячеслав Гутиря.
Від сходу до заходу: мистецтво, що сильніше за війну
Поряд із полотнами та камерними скульптурами демонстрували відеофільм про монументальні скульптури Гутирі, що прикрашають міста України: Херсон, Канів, Батурин, Кам’янське, Київ, Партеніт у Криму. І, звісно, Краматорськ.
Художник наголошує на тому, що мистецтво на Донеччині тривалий час сприймали як “несерйозне” заняття. Воно в буквальному сенсі “виживало” у жорстких умовах. Проте у Краматорську, переважно завдяки клубу меценатів та підприємців, за власні кошти таки реалізували багато проєктів, зокрема сквер Марії Примаченко.
“Донеччина — це ж не тільки заводи та шахти, це ще й культура, мистецтво, творчість. Я дуже вдячний тим людям, які допомагали, надавали кошти, навіть терпіли мене (усміхається — ред.). Але можу сказати, що Парк сучасної скульптури фундаментально змінив місто. Оскільки ті монументи не можна привезти сюди, ми показуємо про них невеликий фільм”, — розповів митець.
Виставка В’ячеслава Гутирі у Луцьку поєднала класичні мітологічні мотиви з сучасними, болючими переживаннями війни. Це своєрідний маніфест незламності, довгі “сходинки”, що беруть початок з глибин української землі та історії й водночас прокладають шлях у сьогодення та майбутнє.
Виставка В’ячеслава Гутирі працюватиме до 4 листопада. Відвідати її можна за таким графіком:
- понеділок-п’ятниця з 12:00 до 20:00;
- субота-неділя з 11:00 до 20:00.
Лариса Мак
Матеріал створений за фінансової підтримки ІТ-компанії «QuartSoft». Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Антикризового медіа-центру і не обов’язково відображає позицію фінансових партнерів.
